Приповісті 16
1 Заміри серця належать люди́ні, та від Господа — відповідь язика.
Hominis est animam præparare: et Domini gubernare linguam.
2 Всі дороги люди́ни чисті в очах її, та зважує душі Господь.
Omnes viæ hominis patent oculis eius: spirituum ponderator est Dominus.
3 Поклади свої чи́ни на Господа, і будуть поста́влені міцно думки́ твої.
Revela Domino opera tua, et dirigentur cogitationes tuæ.
4 Все Господь учинив ради ці́лей Своїх, — і безбожного на днину зла.
Universa propter semetipsum operatus est Dominus: impium quoque ad diem malum.
5 Оги́да для Господа всякий бундю́чний, — ручу́ся: не буде такий без вини!
Abominatio Domini est omnis arrogans: etiamsi manus ad manum fuerit, non est innocens. Initium viæ bonæ, facere iustitiam: accepta est autem apud Deum magis, quam immolare hostias.
6 Провина вику́плюється через милість та правду, і страх Господній відво́дить від злого.
Misericordia et veritate redimitur iniquitas: et in timore Domini declinatur a malo.
7 Як дороги люди́ни Господь уподо́бає, то й її ворогів Він зами́рює з нею.
Cum placuerint Domino viæ hominis, inimicos quoque eius convertet ad pacem.
8 Ліпше мале справедливе, аніж великі прибу́тки з безпра́в'я.
Melius est parum cum iustitia, quam multi fructus cum iniquitate.
9 Розум люди́ни обдумує путь її, але кроки її наставля́є Госпо́дь.
Cor hominis disponit viam suam: sed Domini est dirigere gressus eius.
10 Виріша́льне слово в царя на губа́х, тому в су́ді уста́ його не спроневі́ряться.
Divinatio in labiis regis, in iudicio non errabit os eius.
11 Вага й ша́льки правдиві — від Господа, все каміння ваго́ве в торби́нці — то ді́ло Його.
Pondus et statera iudicia Domini sunt: et opera eius omnes lapides sacculi.
12 Чинити безбожне — оги́да царям, бо трон змі́цнюється справедливістю.
Abominabiles regi qui agunt impie: quoniam iustitia firmatur solium.
13 Уподо́ба царя́м — губи пра́ведности, і він любить того, хто правдиве говорить.
Voluntas regum labia iusta: qui recta loquitur, diligetur:
14 Гнів царя — вісник смерти, та мудра люди́на злагі́днить його́.
Indignatio regis, nuncii mortis: et vir sapiens placabit eam.
15 У світлі царсько́го обличчя — життя, а його уподо́ба — мов хмара доще́ва весною.
In hilaritate vultus regis, vita: et clementia eius quasi imber serotinus.
16 Набува́ння премудрости — як же це ліпше від золота, набува́ння ж розуму — добірні́ше від срі́бла!
Posside sapientiam, quia auro melior est: et acquire prudentiam, quia pretiosior est argento.
17 Путь справедливих — ухиля́тись від зла; хто дорогу свою береже, той душу свою охоро́нює.
Semita iustorum declinat mala: custos animæ suæ servat viam suam.
18 Перед загибіллю гордість буває, а перед упа́дком — бундю́чність.
Contritionem præcedit superbia: et ante ruinam exaltatur spiritus.
19 Ліпше бути покі́рливим із ла́гідними, ніж здо́бич ділити з бундю́чними.
Melius est humiliari cum mitibus, quam dividere spolia cum superbis.
20 Хто вважає на слово, той зна́йде добро, хто ж надію складає на Господа — буде блаженний.
Eruditus in verbo reperiet bona: et qui sperat in Domino, beatus est.
21 Мудросердого кличуть „розумний“, а со́лодощ уст прибавляє науки.
Qui sapiens est corde, appellabitur prudens: et qui dulcis eloquio, maiora percipiet.
22 Розум — джерело життя власнико́ві його, а карта́ння безумних — глупо́та.
Fons vitæ eruditio possidentis: doctrina stultorum fatuitas.
23 Серце мудрого чинить розумними уста його, і на уста його прибавляє навча́ння.
Cor sapientis erudiet os eius: et labiis eius addet gratiam.
24 Приємні слова́ — щільнико́вий то мед, солодкий душі й лік на кості.
Favus mellis, composita verba: dulcedo animæ, sanitas ossium.
25 Буває, дорога люди́ні здається просто́ю, та кінець її — стежка до смерти.
Est via quæ videtur homini recta: et novissima eius ducunt ad mortem.
26 Люди́на трудя́ща працює для себе, бо до того примушує рот її.
Anima laborantis laborat sibi, quia compulit eum os suum:
27 Нікчемна люди́на копає лихе, а на у́стах її — як палю́чий огонь.
Vir impius fodit malum, et in labiis eius ignis ardescit.
28 Лукава людина сварки́ розсіває, а обмо́вник розді́лює дру́зів.
Homo perversus suscitat lites: et verbosus separat principes.
29 Насильник підмо́влює друга свого, і провадить його по недобрій дорозі.
Vir iniquus lactat amicum suum: et ducit eum per viam non bonam.
30 Хто прижму́рює очі свої, той круті́йства виду́мує, хто губами знаки подає, той виконує зло.
Qui attonitis oculis cogitat prava, mordens labia sua perficit malum.
31 Сиви́зна — то пишна корона, знахо́дять її на дорозі праведности.
Corona dignitatis senectus, quæ in viis iustitiæ reperietur.
32 Ліпший від силача́, хто не скорий до гніву, хто ж панує над собою самим, ліпший від завойо́вника міста.
Melior est patiens viro forti: et qui dominatur animo suo, expugnatore urbium.
33 За пазуху жереб вкладається, та ввесь його ви́рок — від Господа.
Sortes mittuntur in sinum, sed a Domino temperantur.
