Приповісті 14
1 Мудра жінка будує свій дім, а безумна своєю рукою руйнує його́.
Genom visa qvinnor varder huset bygdt; men en galen bryter det neder med sina åthäfvor.
2 Хто ходить в просто́ті своїй, боїться той Господа, а в ко́го доро́ги криві́, той пого́рджує Ним.
Den som Herran fruktar, han går på rätta vägen; men den honom föraktar, han viker af hans väg.
3 На устах безу́мця галу́зка пихи́, а губи премудрих їх стережу́ть.
Dårar tala tyranniskt; men de vise bevara sin mun.
4 Де немає биків, там я́сла порожні, а щедрість врожа́ю — у силі вола́.
Der icke oxar äro, der är krubban ren; men der oxen hafver nog skaffa, der är nog inkommande.
5 Сві́док правдивий не лже, а сві́док брехливий говорить неправду.
Ett troget vittne ljuger icke; men ett falskt vittne talar dristeliga lögn.
6 Насмішник шукає премудрости, — та надаре́мно, пізна́ння легке́ для розумного.
Bespottaren söker vishet, och finner henne intet; men dem förståndiga är vishet lätt.
7 Ходи зда́лека від люди́ни безу́мної, і від того, в кого́ мудрих уст ти не бачив.
Kommer du till en dåra, der finner du icke ett förnumstigt ord.
8 Мудрість розумного — то розумі́ння дороги своєї, а глупо́та дурних — то ома́на.
Det är dens klokas vishet, att han aktar uppå sin väg; men det är ens dåras galenskap, att det är alltsammans bedrägeri med honom.
9 Нерозумні сміються з гріха́, а між праведними — уподо́бання.
De dårar drifva deras gabberi med syndene; men de fromme hafva lust till de fromma.
10 Серце знає гірко́ту своєї душі, і в радість його не втручається інший.
När hjertat sörjandes är, så hjelper ingen utvärtes glädje.
11 Буде ви́гублений дім безбожних, а намет безневи́нних розкві́тне.
De ogudaktigas hus varder förgjordt; men de frommas hydda skall grönskas.
12 Буває, доро́га люди́ні здається простою, та кінець її — стежка до смерти.
Mångom behagar en väg väl; men på ändalyktene leder han honom till döden.
13 Також іноді і від сміху́ болить серце, і закі́нчення радости — сму́ток.
Efter löje kommer sorg, och änden på glädjene är ångest.
14 Хто підступного серця, наси́титься той із доріг своїх, а добра люди́на — із чинів своїх.
Ene lösaktiga mennisko varder gåendes såsom han handlar; men en from man skall vara öfver honom.
15 Вірить безглу́здий в кожні́сіньке слово, а мудрий зважає на кро́ки свої.
En fåkunnig man tror hvart ord; men en förståndig man aktar på sin gång.
16 Мудрий боїться й від злого вступає, нерозумний же гні́вається та сміли́вий.
En vis man hafver fruktan, och flyr det arga; men en dåre söker fram dristeliga.
17 Скорий на гнів учиняє глупо́ту, а люди́на лукава знена́виджена.
En otålig menniska gör galen ting; men en försigtig man hatar det.
18 Нерозумні глупо́ту вспадко́вують, а мудрі знання́м коронуються.
De flåkote handla ovarliga; men det är de förståndigas krona, att de varliga handla.
19 Покло́няться злі перед добрими, а безбожники — при брамах праведного.
De onde måste buga för de goda, och de ogudaktige uti dens rättfärdigas portom.
20 Убогий знена́виджений навіть ближнім своїм, а в багатого дру́зі числе́нні.
En fattigan hatar ock hans näste; men de rike hafva många vänner.
21 Хто погорджує ближнім своїм, той грішить, а ласка́вий до вбогих — блаже́нний.
Syndaren föraktar sin nästa; men säll är den som förbarmar sig öfver den elända.
22 Чи ж не блу́дять, хто о́ре лихе? А милість та правда для тих, хто о́ре добро́.
De som med illfundighet umgå, dem skall det fela; men der som godt tänka, dem skall trohet och godhet vederfaras.
23 Кожна праця прино́сить доста́ток, але́ праця уст в недоста́ток веде́.
Der man arbetar, der är nog; men der man umgår med ordom, der är fattigdom.
24 Корона премудрих — їхня му́дрість, а віне́ць нерозумних — глупо́та.
Dem visom är deras rikedom en krona; men de dårars galenskap blifver galenskap.
25 Свідок правдивий визво́лює душі, а свідок обма́нливий — бре́хні торо́чить.
Ett troget vittne friar lifvet; men ett falskt vittne bedrager.
26 У Господньому стра́хові сильна наді́я, і Він пристано́вище ді́тям Своїм.
Den som Herran fruktar, han hafver ett tryggt fäste, och hans barn varda också beskärmad.
27 Страх Господній — крини́ця життя, щоб віддаля́тися від пасток смерти.
Herrans fruktan är lifsens källa, att man må undfly dödsens snaro.
28 У числе́нності люду вели́чність царя, а в бра́ку народу — погибіль воло́даря.
Der en Konung mycket folk hafver, det är hans härlighet; men der litet folk är, det gör en herra blödig.
29 Терпели́вий у гніві — багаторозумний, а гнівли́вий вчиняє глупо́ту.
Den som tålig är, han är vis; men den som otålig är, han uppenbarar sin galenskap.
30 Ла́гідне серце — життя то для тіла, а за́здрість — гнили́зна косте́й.
Ett blidt hjerta är kroppsens lif; men afund är var i benen.
31 Хто тисне нужде́нного, той ображає свого Творця́, а хто милости́вий до вбогого, той поважає Його.
Den som försmäder den fattiga, han lastar hans skapare; men den som förbarmar sig öfver den fattiga, han ärar Gud.
32 Безбожний у зло своє падає, а праведний повний надії й при смерті своїй.
Den ogudaktige består icke uti sine olycko; men den rättfärdige är ock i dödenom frimodig.
33 Мудрість має спочи́нок у серці розумного, а що в нутрі безумних, те ви́явиться.
Uti dens förståndigas hjerta hvilar visheten, och varder uppenbar ibland dårar.
34 Праведність люд підійма́є, а беззако́ння — то сором наро́дів.
Rättfärdighet upphöjer ett folk; men synd är folkets förderf.
35 Ласка царе́ва — рабо́ві розумному, гнів же його — проти того, хто соро́мить його.
En klok tjenare behagar Konungenom väl; men en skamlig tjenare lider han icke.
