Приповісті 14

1 Мудра жінка будує свій дім, а безумна своєю рукою руйнує його́.

Mądra kobieta buduje swój dom, a głupia burzy go własnymi rękami.

2 Хто ходить в просто́ті своїй, боїться той Господа, а в ко́го доро́ги криві́, той пого́рджує Ним.

Kto postępuje w sposób prawy, boi się PANA, a przewrotny na swoich drogach gardzi nim.

3 На устах безу́мця галу́зка пихи́, а губи премудрих їх стережу́ть.

W ustach głupiego jest rózga pychy, a mądrych strzegą ich wargi.

4 Де немає биків, там я́сла порожні, а щедрість врожа́ю — у силі вола́.

Gdzie nie ma wołów, żłób jest pusty, lecz dzięki sile wołów mnoży się obfitość zboża.

5 Сві́док правдивий не лже, а сві́док брехливий говорить неправду.

Wierny świadek nie kłamie, a fałszywy świadek mówi kłamstwa.

6 Насмішник шукає премудрости, — та надаре́мно, пізна́ння легке́ для розумного.

Szyderca szuka mądrości, a nie [znajduje], lecz rozumnemu wiedza [przychodzi] łatwo.

7 Ходи зда́лека від люди́ни безу́мної, і від того, в кого́ мудрих уст ти не бачив.

Odsuń się od głupiego, gdyż nie znajdziesz [u niego] warg rozumnych.

8 Мудрість розумного — то розумі́ння дороги своєї, а глупо́та дурних — то ома́на.

Mądrość roztropnego [to] poznanie swojej drogi, a głupotą głupich [jest] oszustwo.

9 Нерозумні сміються з гріха́, а між праведними — уподо́бання.

Głupcy szydzą z grzechu, a u prawych [jest] przychylność.

10 Серце знає гірко́ту своєї душі, і в радість його не втручається інший.

Serce zna własną gorycz, a obcy nie wtrąca się w jego radość.

11 Буде ви́гублений дім безбожних, а намет безневи́нних розкві́тне.

Dom niegodziwych będzie zgładzony, a mieszkanie prawych zakwitnie.

12 Буває, доро́га люди́ні здається простою, та кінець її — стежка до смерти.

Jest droga, która człowiekowi wydaje się słuszna, lecz końcem jej jest droga do śmierci.

13 Також іноді і від сміху́ болить серце, і закі́нчення радости — сму́ток.

Nawet w śmiechu serce boleje, a końcem [takiej] wesołości [jest] smutek.

14 Хто підступного серця, наси́титься той із доріг своїх, а добра люди́на — із чинів своїх.

Serce odstępcy nasyci się jego drogami, a dobry człowiek – swoimi.

15 Вірить безглу́здий в кожні́сіньке слово, а мудрий зважає на кро́ки свої.

Prosty wierzy każdemu słowu, a roztropny zważa na swoje kroki.

16 Мудрий боїться й від злого вступає, нерозумний же гні́вається та сміли́вий.

Mądry boi się i odwraca się od zła, ale głupi w swym szaleństwie jest pewny siebie.

17 Скорий на гнів учиняє глупо́ту, а люди́на лукава знена́виджена.

[Człowiek] porywczy popełnia głupstwa, a podstępny jest znienawidzony.

18 Нерозумні глупо́ту вспадко́вують, а мудрі знання́м коронуються.

Prości ludzie dziedziczą głupotę, a roztropni są koronowani wiedzą.

19 Покло́няться злі перед добрими, а безбожники — при брамах праведного.

Źli kłaniają się przed dobrymi, a niegodziwi u bram sprawiedliwego.

20 Убогий знена́виджений навіть ближнім своїм, а в багатого дру́зі числе́нні.

Ubogi jest znienawidzony nawet przez swego bliźniego, a bogaty ma wielu przyjaciół.

21 Хто погорджує ближнім своїм, той грішить, а ласка́вий до вбогих — блаже́нний.

Kto gardzi swym bliźnim, ten grzeszy, a kto lituje się nad ubogimi, jest błogosławiony.

22 Чи ж не блу́дять, хто о́ре лихе? А милість та правда для тих, хто о́ре добро́.

Czyż nie błądzą ci, którzy obmyślają zło? Ale miłosierdzie i prawda są z tymi, którzy obmyślają dobro.

23 Кожна праця прино́сить доста́ток, але́ праця уст в недоста́ток веде́.

Każda praca [przynosi] pożytek, a [puste] słowa [prowadzą] do nędzy.

24 Корона премудрих — їхня му́дрість, а віне́ць нерозумних — глупо́та.

Koroną mądrych [jest ich] bogactwo, ale głupota głupich [pozostaje] głupotą.

25 Свідок правдивий визво́лює душі, а свідок обма́нливий — бре́хні торо́чить.

Prawdomówny świadek ocala dusze, a fałszywy mówi kłamstwa.

26 У Господньому стра́хові сильна наді́я, і Він пристано́вище ді́тям Своїм.

W bojaźni PANA jest mocne zaufanie, a jego synowie będą mieć ucieczkę.

27 Страх Господній — крини́ця життя, щоб віддаля́тися від пасток смерти.

Bojaźń PANA jest źródłem życia, by uniknąć sideł śmierci.

28 У числе́нності люду вели́чність царя, а в бра́ку народу — погибіль воло́даря.

Liczny lud to chwała króla, a brak ludu to zguba władcy.

29 Терпели́вий у гніві — багаторозумний, а гнівли́вий вчиняє глупо́ту.

Nieskory do gniewu jest bardzo roztropny, lecz porywczy wywyższa głupotę.

30 Ла́гідне серце — життя то для тіла, а за́здрість — гнили́зна косте́й.

Zdrowe serce jest życiem ciała, a zazdrość jest zgnilizną kości.

31 Хто тисне нужде́нного, той ображає свого Творця́, а хто милости́вий до вбогого, той поважає Його.

Kto gnębi ubogiego, uwłacza jego Stwórcy, a czci go ten, kto lituje się nad ubogim.

32 Безбожний у зло своє падає, а праведний повний надії й при смерті своїй.

Niegodziwy zostaje wygnany z powodu swojego zła, a sprawiedliwy ma nadzieję [nawet] w [czasie] swojej śmierci.

33 Мудрість має спочи́нок у серці розумного, а що в нутрі безумних, те ви́явиться.

Mądrość spoczywa w sercu rozumnego, a [co jest] w sercu głupich, wychodzi na jaw.

34 Праведність люд підійма́є, а беззако́ння — то сором наро́дів.

Sprawiedliwość wywyższa naród, a grzech jest hańbą narodów.

35 Ласка царе́ва — рабо́ві розумному, гнів же його — проти того, хто соро́мить його.

Król jest przychylny dla roztropnego sługi, lecz gniewa się [na tego], który [przynosi] hańbę.