Приповісті 14
1 Мудра жінка будує свій дім, а безумна своєю рукою руйнує його́.
Kvinnevisdom byggjer huset sitt, men dårskap riv det ned med henderne.
2 Хто ходить в просто́ті своїй, боїться той Господа, а в ко́го доро́ги криві́, той пого́рджує Ним.
Den som ottast Herren, fer ærleg fram, men krokvegar gjeng den som vanvyrder honom.
3 На устах безу́мця галу́зка пихи́, а губи премудрих їх стережу́ть.
I narrens munn er ovmods ris, men dei vise hev lipporne sine til vern.
4 Де немає биків, там я́сла порожні, а щедрість врожа́ю — у силі вола́.
Utan uksar er krubba tom, men når stuten er sterk, vert innkoma stor.
5 Сві́док правдивий не лже, а сві́док брехливий говорить неправду.
Ikkje lyg eit ærlegt vitne, men det falske vitne andar lygn.
6 Насмішник шукає премудрости, — та надаре́мно, пізна́ння легке́ для розумного.
Spottaren søkjer visdom, men fåfengt, men lett finn den skynsame kunnskap.
7 Ходи зда́лека від люди́ни безу́мної, і від того, в кого́ мудрих уст ти не бачив.
Gakk burt frå ein dåre, ei fekk du der merka lippor med kunnskap.
8 Мудрість розумного — то розумі́ння дороги своєї, а глупо́та дурних — то ома́на.
Klok manns visdom er: han skynar vegen sin, men dåre-narreskapen er: dei svik seg sjølv.
9 Нерозумні сміються з гріха́, а між праведними — уподо́бання.
Dårar fær spott av sitt eige skuldoffer, men millom ærlege folk er godhug.
10 Серце знає гірко́ту своєї душі, і в радість його не втручається інший.
Hjarta kjenner si eigi sorg, og gleda legg ingen framand seg uppi.
11 Буде ви́гублений дім безбожних, а намет безневи́нних розкві́тне.
Gudlause folk fær sitt hus lagt i øyde, men ærlege folk ser tjeldet sitt bløma.
12 Буває, доро́га люди́ні здається простою, та кінець її — стежка до смерти.
Mang ein veg tykkjer folk er rett, men enden på honom er vegar til dauden.
13 Також іноді і від сміху́ болить серце, і закі́нчення радости — сму́ток.
Jamvel midt i låtten kjenner hjarta vondt, og enden på gleda er sorg.
14 Хто підступного серця, наси́титься той із доріг своїх, а добра люди́на — із чинів своїх.
Av åtferdi si skal den fråfalne mettast, og ein god mann held seg burte frå han.
15 Вірить безглу́здий в кожні́сіньке слово, а мудрий зважає на кро́ки свої.
Den einfalde trur kvart ordet, men den kloke agtar på sine stig.
16 Мудрий боїться й від злого вступає, нерозумний же гні́вається та сміли́вий.
Den vise ottast og held seg frå vondt, men dåren er brålyndt og trygg.
17 Скорий на гнів учиняє глупо́ту, а люди́на лукава знена́виджена.
Bråsinna mann gjer narreverk, og meinsløg mann vert hata.
18 Нерозумні глупо́ту вспадко́вують, а мудрі знання́м коронуються.
Einfalde erver dårskap, men dei kloke fær kunnskap til krans.
19 Покло́няться злі перед добрими, а безбожники — при брамах праведного.
Vonde skal bøygja seg for dei gode, og gudlause ved portarne til den rettferdige.
20 Убогий знена́виджений навіть ближнім своїм, а в багатого дру́зі числе́нні.
Ein fatig vert hata av venen sin jamvel, men ein rik vert elska av mange.
21 Хто погорджує ближнім своїм, той грішить, а ласка́вий до вбогих — блаже́нний.
Vanvyrder du næsten din, syndar du, men sæl den som ynkast yver armingar.
22 Чи ж не блу́дять, хто о́ре лихе? А милість та правда для тих, хто о́ре добро́.
Skal ikkje dei fara vilt som finn på vondt, og miskunn og truskap timast deim som finn på godt?
23 Кожна праця прино́сить доста́ток, але́ праця уст в недоста́ток веде́.
Alt stræv fører vinning med seg, men tome ord gjev berre tap.
24 Корона премудрих — їхня му́дрість, а віне́ць нерозумних — глупо́та.
Rikdomen er for dei vise ei krans, men narreskapen hjå dårar er narreskap.
25 Свідок правдивий визво́лює душі, а свідок обма́нливий — бре́хні торо́чить.
Eit sanningsvitne bergar liv, men den som andar lygn, er full av svik.
26 У Господньому стра́хові сильна наді́я, і Він пристано́вище ді́тям Своїм.
Den som ottast Herren, hev ei borg so fast, og for hans born det finnast skal ei livd.
27 Страх Господній — крини́ця життя, щоб віддаля́тися від пасток смерти.
Otte for Herren er livsens kjelda, so ein slepp undan daudesnaror.
28 У числе́нності люду вели́чність царя, а в бра́ку народу — погибіль воло́даря.
Mykje folk er konungs prydnad, men folkemink er hovdings fall.
29 Терпели́вий у гніві — багаторозумний, а гнівли́вий вчиняє глупо́ту.
Langmodig mann hev mykje vit, men bråhuga mann syner narreskap.
30 Ла́гідне серце — життя то для тіла, а за́здрість — гнили́зна косте́й.
Spaklyndt hjarta er likamens liv, men ilska er ròt i beini.
31 Хто тисне нужде́нного, той ображає свого Творця́, а хто милости́вий до вбогого, той поважає Його.
Trykkjer du armingen, spottar du skaparen hans, men du ærar skaparen når du er mild mot fatigmann.
32 Безбожний у зло своє падає, а праведний повний надії й при смерті своїй.
I ulukka si lyt den gudlause stupa, men den rettferdige hev trygd når han skal døy.
33 Мудрість має спочи́нок у серці розумного, а що в нутрі безумних, те ви́явиться.
I hjarta på den vituge held visdomen seg still, men hjå dårar ter han seg fram.
34 Праведність люд підійма́є, а беззако́ння — то сором наро́дів.
Rettferd upphøgjer eit folk, men syndi er skam for folki.
35 Ласка царе́ва — рабо́ві розумному, гнів же його — проти того, хто соро́мить його.
Kongen likar godt den kloke tenar, men harmast på den som skjemmer seg ut.
