Приповісті 14
1 Мудра жінка будує свій дім, а безумна своєю рукою руйнує його́.
Sapiens mulier aedificat domum suam: insipiens extructam quoque manibus destruet.
2 Хто ходить в просто́ті своїй, боїться той Господа, а в ко́го доро́ги криві́, той пого́рджує Ним.
Ambulans recto itinere, et timens Deum, despicitur ab eo, qui infami graditur via.
3 На устах безу́мця галу́зка пихи́, а губи премудрих їх стережу́ть.
In ore stulti virga superbiae: labia autem sapientium custodiunt eos.
4 Де немає биків, там я́сла порожні, а щедрість врожа́ю — у силі вола́.
Ubi non sunt boves, praesepe vacuum est: ubi autem plurimae segetes, ibi manifesta est fortitudo bovis.
5 Сві́док правдивий не лже, а сві́док брехливий говорить неправду.
Testis fidelis non mentietur: profert autem mendacium dolosus testis.
6 Насмішник шукає премудрости, — та надаре́мно, пізна́ння легке́ для розумного.
Quaerit derisor sapientiam, et non invenit: doctrina prudentium facilis.
7 Ходи зда́лека від люди́ни безу́мної, і від того, в кого́ мудрих уст ти не бачив.
Vade contra virum stultum, et nescit labia prudentiae.
8 Мудрість розумного — то розумі́ння дороги своєї, а глупо́та дурних — то ома́на.
Sapientia callidi est intelligere viam suam: et imprudentia stultorum errans.
9 Нерозумні сміються з гріха́, а між праведними — уподо́бання.
Stultis illudet peccatum, et inter iustos morabitur gratia.
10 Серце знає гірко́ту своєї душі, і в радість його не втручається інший.
Cor quod novit amaritudinem animae suae, in gaudio eius non miscebitur extraneus.
11 Буде ви́гублений дім безбожних, а намет безневи́нних розкві́тне.
Domus impiorum delebitur: tabernacula vero iustorum germinabunt.
12 Буває, доро́га люди́ні здається простою, та кінець її — стежка до смерти.
Est via, quae videtur homini iusta: novissima autem eius deducunt ad mortem.
13 Також іноді і від сміху́ болить серце, і закі́нчення радости — сму́ток.
Risus dolore miscebitur, et extrema gaudii luctus occupat.
14 Хто підступного серця, наси́титься той із доріг своїх, а добра люди́на — із чинів своїх.
Viis suis replebitur stultus, et super eum erit vir bonus.
15 Вірить безглу́здий в кожні́сіньке слово, а мудрий зважає на кро́ки свої.
Innocens credit omni verbo: astutus considerat gressus suos. Filio doloso nihil erit boni: servo autem sapienti prosperi erunt actus, et dirigetur via eius.
16 Мудрий боїться й від злого вступає, нерозумний же гні́вається та сміли́вий.
Sapiens timet, et declinat a malo: stultus transilit, et confidit.
17 Скорий на гнів учиняє глупо́ту, а люди́на лукава знена́виджена.
Impatiens operabitur stultitiam: et vir versutus odiosus est.
18 Нерозумні глупо́ту вспадко́вують, а мудрі знання́м коронуються.
Possidebunt parvuli stultitiam, et expectabunt astuti scientiam.
19 Покло́няться злі перед добрими, а безбожники — при брамах праведного.
Iacebunt mali ante bonos: et impii ante portas iustorum.
20 Убогий знена́виджений навіть ближнім своїм, а в багатого дру́зі числе́нні.
Etiam proximo suo pauper odiosus erit: amici vero divitum multi.
21 Хто погорджує ближнім своїм, той грішить, а ласка́вий до вбогих — блаже́нний.
Qui despicit proximum suum, peccat: qui autem miseretur pauperis, beatus erit. Qui credit in Domino, misericordiam diligit.
22 Чи ж не блу́дять, хто о́ре лихе? А милість та правда для тих, хто о́ре добро́.
Errant qui operantur malum: misericordia et veritas praeparant bona.
23 Кожна праця прино́сить доста́ток, але́ праця уст в недоста́ток веде́.
In omni opere bono erit abundantia: ubi autem verba sunt plurima, ibi frequenter egestas.
24 Корона премудрих — їхня му́дрість, а віне́ць нерозумних — глупо́та.
Corona sapientium, divitiae eorum: fatuitas stultorum, imprudentia.
25 Свідок правдивий визво́лює душі, а свідок обма́нливий — бре́хні торо́чить.
Liberat animas testis fidelis: et profert mendacia versipellis.
26 У Господньому стра́хові сильна наді́я, і Він пристано́вище ді́тям Своїм.
In timore Domini fiducia fortitudinis, et filiis eius erit spes.
27 Страх Господній — крини́ця життя, щоб віддаля́тися від пасток смерти.
Timor Domini fons vitae, ut declinet a ruina mortis.
28 У числе́нності люду вели́чність царя, а в бра́ку народу — погибіль воло́даря.
In multitudine populi dignitas regis: et in paucitate plebis ignominia principis.
29 Терпели́вий у гніві — багаторозумний, а гнівли́вий вчиняє глупо́ту.
Qui patiens est, multa gubernatur prudentia: qui autem impatiens est, exaltat stultitiam suam.
30 Ла́гідне серце — життя то для тіла, а за́здрість — гнили́зна косте́й.
Vita carnium, sanitas cordis: putredo ossium, invidia.
31 Хто тисне нужде́нного, той ображає свого Творця́, а хто милости́вий до вбогого, той поважає Його.
Qui calumniatur egentem, exprobrat factori eius: honorat autem eum, qui miseretur pauperis.
32 Безбожний у зло своє падає, а праведний повний надії й при смерті своїй.
In malitia sua expelletur impius: sperat autem iustus in morte sua.
33 Мудрість має спочи́нок у серці розумного, а що в нутрі безумних, те ви́явиться.
In corde prudentis requiescit sapientia, et indoctos quosque erudiet.
34 Праведність люд підійма́є, а беззако́ння — то сором наро́дів.
Iustitia elevat gentem: miseros autem facit populos peccatum.
35 Ласка царе́ва — рабо́ві розумному, гнів же його — проти того, хто соро́мить його.
Acceptus est regi minister intelligens: iracundiam eius inutilis sustinebit.
