Приповісті 14
1 Мудра жінка будує свій дім, а безумна своєю рукою руйнує його́.
Visdom bygger sit hus, dårskabs hænder river det ned.
2 Хто ходить в просто́ті своїй, боїться той Господа, а в ко́го доро́ги криві́, той пого́рджує Ним.
Hvo redeligt vandrer, frygter HERREN, men den, som går Krogveje, agter ham ringe.
3 На устах безу́мця галу́зка пихи́, а губи премудрих їх стережу́ть.
I Dårens Mund er Ris til hans Ryg, for de vise står Læberne Vagt.
4 Де немає биків, там я́сла порожні, а щедрість врожа́ю — у силі вола́.
Når der ikke er Okser, er Laden tom, ved Tyrens Kraft bliver Høsten stor.
5 Сві́док правдивий не лже, а сві́док брехливий говорить неправду.
Sanddru Vidne lyver ikke, det falske Vidne farer med Løgn.
6 Насмішник шукає премудрости, — та надаре́мно, пізна́ння легке́ для розумного.
Spotter søger Visdom, men finder den ikke, til Kundskab kommer forstandig let.
7 Ходи зда́лека від люди́ни безу́мної, і від того, в кого́ мудрих уст ти не бачив.
Gå fra en Mand, som er en Tåbe, der mærker du intet til Kundskabs Læber.
8 Мудрість розумного — то розумі́ння дороги своєї, а глупо́та дурних — то ома́на.
Den kloge i sin Visdom er klar på sin Vej, men Tåbers Dårskab er Svig.
9 Нерозумні сміються з гріха́, а між праведними — уподо́бання.
Med Dårer driver Skyldofret Spot, men Velvilje råder iblandt retsindige.
10 Серце знає гірко́ту своєї душі, і в радість його не втручається інший.
Hjertet kender sin egen Kvide, fremmede blander sig ej i dets Glæde.
11 Буде ви́гублений дім безбожних, а намет безневи́нних розкві́тне.
Gudløses Hus lægges øde, retsindiges Telt står i Blomst.
12 Буває, доро́га люди́ні здається простою, та кінець її — стежка до смерти.
Mangen Vej synes Manden ret, og så er dens Ende dog Dødens Veje.
13 Також іноді і від сміху́ болить серце, і закі́нчення радости — сму́ток.
Selv under Latter kan Hjertet lide, og Glædens Ende er Kummer.
14 Хто підступного серця, наси́титься той із доріг своїх, а добра люди́на — із чинів своїх.
Af sine Veje mættes den frafaldne, af sine Gerninger den, som er god.
15 Вірить безглу́здий в кожні́сіньке слово, а мудрий зважає на кро́ки свої.
Den tankeløse tror hvert Ord, den kloge overtænker sine Skridt.
16 Мудрий боїться й від злого вступає, нерозумний же гні́вається та сміли́вий.
Den vise ængstes og skyr det onde, Tåben buser sorgløs på.
17 Скорий на гнів учиняє глупо́ту, а люди́на лукава знена́виджена.
Den hidsige bærer sig tåbeligt ad, man hader rænkefuld Mand.
18 Нерозумні глупо́ту вспадко́вують, а мудрі знання́м коронуються.
De tankeløse giver dårskab i Arv, de kloge efterlader sig Kundskab.
19 Покло́няться злі перед добрими, а безбожники — при брамах праведного.
Onde må bukke for gode, gudløse stå ved retfærdiges Døre.
20 Убогий знена́виджений навіть ближнім своїм, а в багатого дру́зі числе́нні.
Fattigmand hades endog af sin Ven, men Rigmands Venner er mange.
21 Хто погорджує ближнім своїм, той грішить, а ласка́вий до вбогих — блаже́нний.
Den, der foragter sin Næste, synder, lykkelig den, der har Medynk med arme.
22 Чи ж не блу́дять, хто о́ре лихе? А милість та правда для тих, хто о́ре добро́.
De, som virker ondt, farer visselig vild; de, som virker godt, finder Nåde og Trofasthed.
23 Кожна праця прино́сить доста́ток, але́ праця уст в недоста́ток веде́.
Ved al Slags Møje vindes der noget, Mundsvejr volder kun Tab.
24 Корона премудрих — їхня му́дрість, а віне́ць нерозумних — глупо́та.
De vises Krone er Kløgt, Tåbers Krans er Dårskab.
25 Свідок правдивий визво́лює душі, а свідок обма́нливий — бре́хні торо́чить.
Sanddru Vidne frelser Sjæle; den, som farer med Løgn, bedrager.
26 У Господньому стра́хові сильна наді́я, і Він пристано́вище ді́тям Своїм.
Den stærkes Tillid er HERRENs Frygt, hans Sønner skal have en Tilflugt.
27 Страх Господній — крини́ця життя, щоб віддаля́тися від пасток смерти.
HERRENs Frygt er en Livsens Kilde, derved undgås Dødens Snarer.
28 У числе́нності люду вели́чність царя, а в бра́ку народу — погибіль воло́даря.
At Folket er stort, er Kongens Hæder, Brist på Folk er Fyrstens Fald.
29 Терпели́вий у гніві — багаторозумний, а гнівли́вий вчиняє глупо́ту.
Den sindige er rig på Indsigt, den heftige driver det vidt i Dårskab.
30 Ла́гідне серце — життя то для тіла, а за́здрість — гнили́зна косте́й.
Sagtmodigt Hjerte er Liv for Legemet, Avind er Edder i Benene.
31 Хто тисне нужде́нного, той ображає свого Творця́, а хто милости́вий до вбогого, той поважає Його.
At kue den ringe er Hån mod hans Skaber, han æres ved Medynk med fattige.
32 Безбожний у зло своє падає, а праведний повний надії й при смерті своїй.
Ved sin Ondskab styrtes den gudløse, ved lydefri Færd er retfærdige trygge.
33 Мудрість має спочи́нок у серці розумного, а що в нутрі безумних, те ви́явиться.
Visdom bor i forstandiges Hjerte, i Tåbers Indre kendes den ikke.
34 Праведність люд підійма́є, а беззако́ння — то сором наро́дів.
Retfærdighed løfter et Folk, men Synd er Folkenes Skændsel.
35 Ласка царе́ва — рабо́ві розумному, гнів же його — проти того, хто соро́мить його.
En klog Tjener har Kongens Yndest, en vanartet rammer hans Vrede.
