Приповісті 14
1 Мудра жінка будує свій дім, а безумна своєю рукою руйнує його́.
Kvinders Visdom har bygget sit Hus; men Daarskaben bryder det ned med sine Hænder.
2 Хто ходить в просто́ті своїй, боїться той Господа, а в ко́го доро́ги криві́, той пого́рджує Ним.
Den, som vandrer i sin Oprigtighed, frygter Herren; men den, som gaar paa Krogveje, foragter ham.
3 На устах безу́мця галу́зка пихи́, а губи премудрих їх стережу́ть.
I Daarens Mund er Hovmods Ris; men de vises Læber skulle bevare dem selv.
4 Де немає биків, там я́сла порожні, а щедрість врожа́ю — у силі вола́.
Hvor ingen Øksne ere, der er Krybben ren; men megen Indtægt kommer ved Oksens Kraft.
5 Сві́док правдивий не лже, а сві́док брехливий говорить неправду.
Et trofast Vidne lyver ikke; men et falsk Vidne udblæser Løgne.
6 Насмішник шукає премудрости, — та надаре́мно, пізна́ння легке́ для розумного.
Spotteren søger Visdom, og han finder den ikke; men for den forstandige er Kundskab let.
7 Ходи зда́лека від люди́ни безу́мної, і від того, в кого́ мудрих уст ти не бачив.
Gak bort fra en Mand, som er en Daare; thi du vil ikke have fundet Kundskab paa hans Læber.
8 Мудрість розумного — то розумі́ння дороги своєї, а глупо́та дурних — то ома́на.
Den kloges Visdom er, at han forstaar sig paa sin Vej; men Daarers Taabelighed er, at de blive bedragne.
9 Нерозумні сміються з гріха́, а між праведними — уподо́бання.
Daarerne spottes af deres eget Skyldoffer; men med de oprigtige er Velbehageligheden.
10 Серце знає гірко́ту своєї душі, і в радість його не втручається інший.
Hjertet kender sin Sjæls Bitterhed, og en fremmed skal ikke blande sig i dets Glæde.
11 Буде ви́гублений дім безбожних, а намет безневи́нних розкві́тне.
De ugudeliges Hus skal ødelægges; men de retsindiges Telt skal blomstre.
12 Буває, доро́га люди́ні здається простою, та кінець її — стежка до смерти.
Der er en Vej, som kan synes en Mand ret; men til sidst bliver den Vej til Døden.
13 Також іноді і від сміху́ болить серце, і закі́нчення радости — сму́ток.
Selv under Latteren føler Hjertet Smerte, og til sidst bliver Glæden Bedrøvelse.
14 Хто підступного серця, наси́титься той із доріг своїх, а добра люди́на — із чинів своїх.
Den, hvis Hjerte er afveget, skal mættes ved sine Veje, men den gode Mand ved det, han har i Eje.
15 Вірить безглу́здий в кожні́сіньке слово, а мудрий зважає на кро́ки свої.
Den uerfarne tror alting, men den kloge agter paa sin Gang.
16 Мудрий боїться й від злого вступає, нерозумний же гні́вається та сміли́вий.
Den vise frygter og viger fra ondt; men en Daare er overmodig, og tryg.
17 Скорий на гнів учиняє глупо́ту, а люди́на лукава знена́виджена.
Den, som er hastig til Vrede, gør Daarlighed, og den underfundige Mand hades.
18 Нерозумні глупо́ту вспадко́вують, а мудрі знання́м коронуються.
De uvidende arve Daarlighed; men de kloge favne Kundskab.
19 Покло́няться злі перед добрими, а безбожники — при брамах праведного.
De onde maa bøje sig for de godes Ansigt og de ugudelige for den retfærdiges Porte.
20 Убогий знена́виджений навіть ближнім своїм, а в багатого дру́зі числе́нні.
Selv for sin Ven er den fattige forhadt; men mange ere de, som elske den rige.
21 Хто погорджує ближнім своїм, той грішить, а ласка́вий до вбогих — блаже́нний.
Hvo som foragter sin Næste, synder; men den, som forbarmer sig over de elendige, er lyksalig.
22 Чи ж не блу́дять, хто о́ре лихе? А милість та правда для тих, хто о́ре добро́.
Fare ikke de vild, som optænke ondt? men de, som optænke godt, finde Miskundhed og Troskab.
23 Кожна праця прино́сить доста́ток, але́ праця уст в недоста́ток веде́.
I alt besværligt Arbejde er der Fordel; men hvor det bliver ved Læbers Ord, fører det kun til Mangel.
24 Корона премудрих — їхня му́дрість, а віне́ць нерозумних — глупо́та.
De vises Rigdom er deres Krone; men Daarers Taabelighed bliver Taabelighed.
25 Свідок правдивий визво́лює душі, а свідок обма́нливий — бре́хні торо́чить.
Et sanddru Vidne redder Sjæle, men den, som udblæser Løgn, er svigefuld.
26 У Господньому стра́хові сильна наді́я, і Він пристано́вище ді́тям Своїм.
I Herrens Frygt har en et stærkt Værn, og for hans Børn skal der være en Tilflugt.
27 Страх Господній — крини́ця життя, щоб віддаля́тися від пасток смерти.
Herrens Frygt er Livets Kilde, saa at man viger fra Dødens Snarer.
28 У числе́нності люду вели́чність царя, а в бра́ку народу — погибіль воло́даря.
At have meget Folk er en Konges Ære; men hvor Folket er borte, er det en Fyrstes Fordærvelse.
29 Терпели́вий у гніві — багаторозумний, а гнівли́вий вчиняє глупо́ту.
Den langmodige har megen Forstand; men den, som er hastig i Sindet, forraader Daarskab.
30 Ла́гідне серце — життя то для тіла, а за́здрість — гнили́зна косте́й.
Et blidt Hjerte er Liv for Legemet; men Hidsighed er Raaddenhed for Benene,
31 Хто тисне нужде́нного, той ображає свого Творця́, а хто милости́вий до вбогого, той поважає Його.
Hvo som fortrykker den ringe, forhaaner hans Skaber; men hvo som forbarmer sig over den fattige, ærer ham.
32 Безбожний у зло своє падає, а праведний повний надії й при смерті своїй.
Den ugudelige styrtes for sin Ondskab; men den retfærdige har Fortrøstning i sin Død.
33 Мудрість має спочи́нок у серці розумного, а що в нутрі безумних, те ви́явиться.
I den forstandiges Hjerte hviler Visdommen; men i Daarers Indre giver den sig til Kende.
34 Праведність люд підійма́є, а беззако́ння — то сором наро́дів.
Retfærdighed ophøjer et Folk; men Synden er Folkenes Skændsel
35 Ласка царе́ва — рабо́ві розумному, гнів же його — проти того, хто соро́мить його.
Kongens Velbehag er til en klog Tjener, men hans Vrede er over den, som gør Skam.
