Приповісті 13
1 Син мудрий приймає карта́ння від батька, а насмішник доко́ру не слухає.
Viis Søn elsker tugt, spotter hører ikke paa skænd.
2 З плоду уст чоловік споживає добро́, а жадо́ба зрадливих — наси́льство.
Af sin Munds Frugt nyder en Mand kun godt, til Vold staar troløses Hu.
3 Хто уста свої стереже́, той душу свою береже́, а хто гу́би свої розпуска́є, — на того поги́біль.
Vogter man Munden, bevarer man Sjælen, den aabenmundede falder i Vaade.
4 Пожадає душа лінюха́, та даре́мно, душа ж роботя́щих наси́титься.
Den lade attraar uden at faa, men flittiges Sjæl bliver mæt.
5 Нена́видить праведний слово брехливе, безбожний же чинить лихе, і себе засоро́млює.
Den retfærdige hader Løgnetale, den gudløse spreder Skam og Skændsel.
6 Праведність оберігає невинного на дорозі його, а безбожність погу́блює грішника.
Retfærd skærmer, hvo lydefrit vandrer, Synden fælder de gudløse.
7 Дехто вдає багача́, хоч нічо́го не має, а дехто вдає бідака́, хоч маєток великий у нього.
Mangen lader rig og ejer dog intet, mangen lader fattig og ejer dog meget.
8 Викуп за душу люди́ни — багатство її, а вбогий й доко́ру не чує.
Mands Rigdom er Løsepenge for hans Liv, Fattigmand faar ingen Trusel at høre.
9 Світло праведних ве́село світить, а світильник безбожних пога́сне.
Retfærdiges Lys bryder frem, gudløses Lampe gaar ud.
10 Тільки сварка пихо́ю зчиня́ється, а мудрість із тими, хто ра́диться.
Ved Hovmod vækkes kun Splid, hos dem, der lader sig raade, er Visdom.
11 Багатство, заско́ро здобуте, — поме́ншується, хто ж збирає пома́лу — примно́жує.
Rigdom, vundet i Hast, smuldrer hen, hvad der samles Haandfuld for Haandfuld, øges.
12 Задовга надія — неду́га для серця, а бажа́ння, що спо́внюється, — це дерево життя.
At bie længe gør Hjertet sygt, opfyldt Ønske er et Livets Træ.
13 Хто пого́рджує словом Господнім, той шкодить собі, хто ж страх має до заповіді, тому надолу́житься.
Den, der lader haant om Ordet, slaas ned, den, der frygter Budet, faar Løn.
14 Наука премудрого — крини́ця життя, щоб віддали́тися від пасток сме́рти.
Vismands Lære er en Livsens Kilde, derved undgaas Dødens Snarer.
15 Добрий розум прино́сить приємність, а дорога зрадли́вих — погу́ба для них.
God Forstand vinder Yndest, troløses Vej er deres Undergang.
16 Кожен розумний за мудрістю робить, а безу́мний глупо́ту показує.
Hver, som er klog, gaar til Værks med Kundskab, Taaben udfolder Daarskab.
17 Безбожний посо́л у нещастя впаде́, а вірний посол — немов лік.
Gudløs Budbringer gaar det galt, troværdigt Bud bringer Lægedom.
18 Хто ламає поу́ку — убозтво та га́ньба тому́, а хто береже осторо́гу — шанований він.
Afvises Tugt, faar man Armod og Skam; agtes paa Revselse, bliver man æret.
19 Ви́конане побажа́ння приємне душі, а вступи́тись від зла — то оги́да безумним.
Opfyldt Ønske er sødt for Sjælen, at vige fra ondt er Taaber en Gru.
20 Хто з мудрими ходить, той мудрим стає, а хто товаришу́є з безу́мним, той лиха набу́де.
Omgaas Vismænd, saa bliver du viis, ilde faren er Taabers Ven.
21 Грішників зло доганя́є, а праведним Бог надолу́жить добром.
Vanheld følger Syndere, Lykken naar de retfærdige.
22 Добрий лишає спа́док і ону́кам, маєток же грішника схо́ваний буде для праведного.
Den gode efterlader Børnebørn Arv, til retfærdige gemmes Synderens Gods.
23 Убогому буде багато поживи і з поля невпра́вного, та деякі гинуть з безпра́в'я.
Paa Fattigfolks Nyjord er rigelig Føde, mens mangen rives bort ved Uret.
24 Хто стримує різку свою, той нена́видить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для ньо́го карта́ння.
Hvo Riset sparer, hader sin Søn, den, der elsker ham, tugter i Tide.
25 Праведний їсть, скільки схоче душа, живіт же безбожників за́всіди брак відчуває.
Den retfærdige spiser, til Sulten er stillet, gudløses Bug er tom.
