< Приповісті 1 >
1 При́повісті Соломона, сина Давидового, царя Ізраїлевого, —
2 щоб пізна́ти премудрість і карність, щоб зрозуміти розсу́дні слова́,
3 щоб прийняти напоу́млення мудрости, праведности, і пра́ва й простоти,
4 щоб мудрости дати простоду́шним, юнако́ві — пізна́ння й розва́жність.
5 Хай послухає мудрий — і примно́жить науку, а розумний здобу́де хай мудрих думо́к,
6 щоб пізнати ту при́повість та загадко́ве говорення, слова мудреці́в та їхні за́гадки.
7 Страх Господній — початок прему́дрости, — нерозумні пого́рджують мудрістю та напу́чуванням.
8 Послухай, мій сину, напу́чення батька свого́, і не відкидай науки матері своєї, —
9 вони бо хороший вінок для твоєї голови, і прикра́са на шию твою.
10 Мій сину, як грішники будуть тебе намовляти, — то з ними не згоджуйся ти!
11 Якщо скажуть вони: „Ходи з нами, чатуймо на кров, безпричи́нно засядьмо на неповинного,
12 живих поковтаймо ми їх, як шео́л, та здорових, як тих, які сходять до гро́бу! (Sheol )
13 Ми зна́йдемо всіляке багатство цінне́, перепо́внимо здо́биччю наші хати́.
14 Жеребо́к свій ти кинеш із нами, — буде са́ква одна для всіх нас“, —
15 сину мій, — не ходи ти доро́гою з ними, спини́ но́гу свою від їхньої сте́жки,
16 бо біжать їхні но́ги на зло, і поспішають, щоб кров проливати!
17 Бож нада́рмо поставлена сі́тка на о́чах усього крила́того:
18 то вони на кров власну чату́ють, засідають на душу свою!
19 Такі то доро́ги усіх, хто за́здрий чужого добра: воно́ бере душу свого власника́!
20 Кличе мудрість на вулиці, на пло́щах свій голос дає,
21 на шумли́вих місцях проповідує, у місті при входах до брам вона каже слова́ свої:
22 „Доки ви, нерозумні, глупо́ту любитимете? Аж доки насмі́шники будуть кохатись собі в глузува́нні, а безглу́зді нена́видіти будуть знания́?
23 Зверніться но ви до карта́ння мого́, — ось я виллю вам духа свого, сповіщу́ вам слова свої!
24 Бо кликала я, та відмовились ви, простягла́ була руку свою, та ніхто не прислу́хувався!
25 І всю раду мою ви відкинули, карта́ння ж мого не схотіли!
26 Тож у вашім нещасті сміятися буду і я, насміха́тися буду, як при́йде ваш страх.
27 Коли при́йде ваш страх, немов вихор, і прива́литься ваше нещастя, мов буря, як при́йде недоля та у́тиск на вас,
28 тоді кликати бу́дуть мене, але не відпові́м, будуть шукати мене, та не зна́йдуть мене, —
29 за те, що науку знена́виділи, і не ви́брали стра́ху Господнього,
30 не хотіли поради моєї, пого́рджували всіма моїми доко́рами!
31 І тому́ хай їдять вони з пло́ду дороги своєї, а з порад своїх хай насища́ються, —
32 бо відсту́пство безумних заб'є їх, і безпе́чність безтя́мних їх ви́губить!
33 А хто мене слухає, той буде жити безпе́чно, і буде спокійний від страху перед злом!“
