Приповісті 1
1 При́повісті Соломона, сина Давидового, царя Ізраїлевого, —
Приче Соломуна сина Давидовог, цара Израиљевог,
2 щоб пізна́ти премудрість і карність, щоб зрозуміти розсу́дні слова́,
Да се познаје мудрост и настава, да се разумеју речи разумне,
3 щоб прийняти напоу́млення мудрости, праведности, і пра́ва й простоти,
Да се прима настава у разуму, у правди, у суду и у свему што је право,
4 щоб мудрости дати простоду́шним, юнако́ві — пізна́ння й розва́жність.
Да се даје лудима разборитост, младићима знање и помњивост.
5 Хай послухає мудрий — і примно́жить науку, а розумний здобу́де хай мудрих думо́к,
Мудар ће слушати и више ће знати, и разуман ће стећи мудрост,
6 щоб пізнати ту при́повість та загадко́ве говорення, слова мудреці́в та їхні за́гадки.
Да разуме приче и значење, речи мудрих људи и загонетке њихове.
7 Страх Господній — початок прему́дрости, — нерозумні пого́рджують мудрістю та напу́чуванням.
Почетак је мудрости страх Господњи; луди презиру мудрост и наставу.
8 Послухай, мій сину, напу́чення батька свого́, і не відкидай науки матері своєї, —
Слушај, сине, наставу оца свог, и не остављај науке матере своје.
9 вони бо хороший вінок для твоєї голови, і прикра́са на шию твою.
Јер ће бити венац од милина око главе твоје, и гривна на грлу твом.
10 Мій сину, як грішники будуть тебе намовляти, — то з ними не згоджуйся ти!
Сине мој, ако би те мамили грешници, не пристај;
11 Якщо скажуть вони: „Ходи з нами, чатуймо на кров, безпричи́нно засядьмо на неповинного,
Ако би рекли: Ходи с нама да вребамо крв, да заседамо правоме низашта;
Прождрећемо их као гроб живе, и свеколике као оне који силазе у јаму; (Sheol h7585)
13 Ми зна́йдемо всіляке багатство цінне́, перепо́внимо здо́биччю наші хати́.
Свакојаког блага добићемо, напунићемо куће своје плена;
14 Жеребо́к свій ти кинеш із нами, — буде са́ква одна для всіх нас“, —
Бацаћеш жреб свој с нама; један ће нам тоболац бити свима;
15 сину мій, — не ходи ти доро́гою з ними, спини́ но́гу свою від їхньої сте́жки,
Сине мој, не иди на пут с њима, чувај ногу своју од стазе њихове.
16 бо біжать їхні но́ги на зло, і поспішають, щоб кров проливати!
Јер ногама својим трче на зло и хите да проливају крв.
17 Бож нада́рмо поставлена сі́тка на о́чах усього крила́того:
Јер се узалуд разапиње мрежа на очи свакој птици;
18 то вони на кров власну чату́ють, засідають на душу свою!
А они вребају своју крв и заседају својој души.
19 Такі то доро́ги усіх, хто за́здрий чужого добра: воно́ бере душу свого власника́!
Такви су путеви свих лакомих на добитак, који узима душу својим господарима.
20 Кличе мудрість на вулиці, на пло́щах свій голос дає,
Премудрост виче на пољу, на улицама пушта глас свој;
21 на шумли́вих місцях проповідує, у місті при входах до брам вона каже слова́ свої:
У највећој вреви виче, на вратима, у граду говори своје беседе;
22 „Доки ви, нерозумні, глупо́ту любитимете? Аж доки насмі́шники будуть кохатись собі в глузува́нні, а безглу́зді нена́видіти будуть знания́?
Луди, докле ћете љубити лудост? И подсмевачима докле ће бити мио подсмех? И безумни, докле ће мрзети на знање?
23 Зверніться но ви до карта́ння мого́, — ось я виллю вам духа свого, сповіщу́ вам слова свої!
Обратите се на карање моје; ево, изасућу вам дух свој, казаћу вам речи своје.
24 Бо кликала я, та відмовились ви, простягла́ була руку свою, та ніхто не прислу́хувався!
Што звах, али не хтесте, пружах руку своју, али нико не мари,
25 І всю раду мою ви відкинули, карта́ння ж мого не схотіли!
Него одбацисте сваки савет мој, и карање моје не хтесте примити;
26 Тож у вашім нещасті сміятися буду і я, насміха́тися буду, як при́йде ваш страх.
Зато ћу се и ја смејати вашој невољи, ругаћу се кад дође чега се бојите;
27 Коли при́йде ваш страх, немов вихор, і прива́литься ваше нещастя, мов буря, як при́йде недоля та у́тиск на вас,
Кад као пустош дође чега се бојите, и погибао ваша као олуја кад дође, кад навали на вас невоља и мука.
28 тоді кликати бу́дуть мене, але не відпові́м, будуть шукати мене, та не зна́йдуть мене, —
Тада ће ме звати, али се нећу одазвати; рано ће тражити, али ме неће наћи.
29 за те, що науку знена́виділи, і не ви́брали стра́ху Господнього,
Јер мрзише на знање, и страх Господњи не изабраше;
30 не хотіли поради моєї, пого́рджували всіма моїми доко́рами!
Не присташе на мој савет, и презираше сва карања моја.
31 І тому́ хай їдять вони з пло́ду дороги своєї, а з порад своїх хай насища́ються, —
Зато ће јести плод од путева својих, и наситиће се савета својих.
32 бо відсту́пство безумних заб'є їх, і безпе́чність безтя́мних їх ви́губить!
Јер ће луде убити мир њихов, и безумне ће погубити срећа њихова.
33 А хто мене слухає, той буде жити безпе́чно, і буде спокійний від страху перед злом!“
Али ко ме слуша боравиће безбрижно, и биће на миру не бојећи се зла.
