Приповісті 1
1 При́повісті Соломона, сина Давидового, царя Ізраїлевого, —
Ordtøke av Salomo, son til David, konge yver Israel.
2 щоб пізна́ти премудрість і карність, щоб зрозуміти розсу́дні слова́,
Av deim kann ein læra visdom og age og skyna vituge ord.
3 щоб прийняти напоу́млення мудрости, праведности, і пра́ва й простоти,
Og få age so ein vert klok, rettferd og rett og rettvisa.
4 щоб мудрости дати простоду́шним, юнако́ві — пізна́ння й розва́жність.
Dei kann gjeva dei urøynde klokskap, ungdomen kunnskap og ettertanke -
5 Хай послухає мудрий — і примно́жить науку, а розумний здобу́де хай мудрих думо́к,
so den vise kann høyra og auka sin lærdom og den vituge verta rådklok.
6 щоб пізнати ту при́повість та загадко́ве говорення, слова мудреці́в та їхні за́гадки.
Dei gjev skyn på ordtak og myrke ord, ord frå dei vise og gåtorne deira.
7 Страх Господній — початок прему́дрости, — нерозумні пого́рджують мудрістю та напу́чуванням.
Otte for Herren er upphav til kunnskap, uvitingar vanvyrder visdom og age.
8 Послухай, мій сину, напу́чення батька свого́, і не відкидай науки матері своєї, —
Høyr etter, son min, når far din deg agar, og kasta’kje frå deg det mor di deg lærer!
9 вони бо хороший вінок для твоєї голови, і прикра́са на шию твою.
For det er ein yndeleg krans for ditt hovud, og kjedor kring halsen din.
10 Мій сину, як грішники будуть тебе намовляти, — то з ними не згоджуйся ти!
Son min, når syndarar lokkar deg, samtykk ikkje!
11 Якщо скажуть вони: „Ходи з нами, чатуймо на кров, безпричи́нно засядьмо на неповинного,
Um dei segjer: «Kom med oss! Me vil lura etter blod, setja fella for den skuldlause utan grunn;
Me vil gløypa deim som helheimen livande, og heile som når dei fer i gravi; (Sheol h7585)
13 Ми зна́йдемо всіляке багатство цінне́, перепо́внимо здо́биччю наші хати́.
Me vinna oss alle slag skattar, og fyller husi våre med rov;
14 Жеребо́к свій ти кинеш із нами, — буде са́ква одна для всіх нас“, —
du skal få lutskifte saman med oss, alle skal me ha same pungen.» -
15 сину мій, — не ходи ти доро́гою з ними, спини́ но́гу свою від їхньої сте́жки,
Son min, gakk ikkje då på vegen med deim, haldt foten din burte frå deira stig!
16 бо біжать їхні но́ги на зло, і поспішають, щоб кров проливати!
For føterne deira spring til vondt og er snøgge til å renna ut blod.
17 Бож нада́рмо поставлена сі́тка на о́чах усього крила́того:
Men fåfengt breier dei netet for augo på alle fuglar.
18 то вони на кров власну чату́ють, засідають на душу свою!
Dei lurer på sitt eige blod og set eit garn for sitt eige liv.
19 Такі то доро́ги усіх, хто за́здрий чужого добра: воно́ бере душу свого власника́!
So gjeng det kvar som riv til seg med ran, det drep sin eigen herre.
20 Кличе мудрість на вулиці, на пло́щах свій голос дає,
Vismøyi ropar på gata og lyfter si røyst på torgi.
21 на шумли́вих місцях проповідує, у місті при входах до брам вона каже слова́ свої:
På gatehyrna preikar ho midt i ståket, i porthallar og kring i byen ho talar:
22 „Доки ви, нерозумні, глупо́ту любитимете? Аж доки насмі́шники будуть кохатись собі в глузува́нні, а безглу́зді нена́видіти будуть знания́?
«Kor lenge vil de fåkunnige elska fåkunna, og kor lenge vil spottarar ha hug til spott, og dårar hata kunnskap?
23 Зверніться но ви до карта́ння мого́, — ось я виллю вам духа свого, сповіщу́ вам слова свої!
Snu dykk hit når eg refser! So skal åndi mi fløyma for dykk, og eg skal kunngjera dykk mine ord.
24 Бо кликала я, та відмовились ви, простягла́ була руку свою, та ніхто не прислу́хувався!
Eg ropa og de vilde ikkje høyra, og ingen agta på at eg rette ut handi,
25 І всю раду мою ви відкинули, карта́ння ж мого не схотіли!
De brydde dykk ei um all mi råd, og ansa ikkje mitt refsings ord,
26 Тож у вашім нещасті сміятися буду і я, насміха́тися буду, як при́йде ваш страх.
So skal eg då læ når de ulukka fær, eg skal spotta når det som de ræddast kjem,
27 Коли при́йде ваш страх, немов вихор, і прива́литься ваше нещастя, мов буря, як при́йде недоля та у́тиск на вас,
når det de ræddast kjem som eit uver, og uferdi dykkar fer hit som ein storm, når trengsla og naud kjem på dykk.
28 тоді кликати бу́дуть мене, але не відпові́м, будуть шукати мене, та не зна́йдуть мене, —
Då vil eg ikkje svara når de ropar på meg, dei skal naudleita etter meg, men ikkje finna meg.
29 за те, що науку знена́виділи, і не ви́брали стра́ху Господнього,
Av di dei hata kunnskap og forsmådde otte for Herren,
30 не хотіли поради моєї, пого́рджували всіма моїми доко́рами!
ikkje lydde på mi råd, vanyrde all mi påminning,
31 І тому́ хай їдять вони з пло́ду дороги своєї, а з порад своїх хай насища́ються, —
skal dei eta frukt av si åtferd og verta mette av sine råder.
32 бо відсту́пство безумних заб'є їх, і безпе́чність безтя́мних їх ви́губить!
For einvisa drep dei einfaldne, og tryggleiken dårarne tyner.
33 А хто мене слухає, той буде жити безпе́чно, і буде спокійний від страху перед злом!“
Men den bur trygt, som høyrer på meg, verna um ulukke-rædsla.»
