Приповісті 1
1 При́повісті Соломона, сина Давидового, царя Ізраїлевого, —
Ordsprog af Salomo, Davids Søn, Israels Konge.
2 щоб пізна́ти премудрість і карність, щоб зрозуміти розсу́дні слова́,
Af dem skal man lære Visdom forstandig Tale,
3 щоб прийняти напоу́млення мудрости, праведности, і пра́ва й простоти,
tage mod Tugt, som gør klog, mod Retfærdighed, Ret og Retsind;
4 щоб мудрости дати простоду́шним, юнако́ві — пізна́ння й розва́жність.
de skal give tankeløse Klogskab, ungdommen Kundskab og Kløgt;
5 Хай послухає мудрий — і примно́жить науку, а розумний здобу́де хай мудрих думо́к,
den vise høre og øge sin Viden, den forstandige vinde sig Levekunst;
6 щоб пізнати ту при́повість та загадко́ве говорення, слова мудреці́в та їхні за́гадки.
de skal lære at tyde Ordsprog og Billeder, de vises Ord og Gaader.
7 Страх Господній — початок прему́дрости, — нерозумні пого́рджують мудрістю та напу́чуванням.
HERRENS Frygt er Kundskabs begyndelse, Daarer ringeagter Visdom og Tugt.
8 Послухай, мій сину, напу́чення батька свого́, і не відкидай науки матері своєї, —
Hør, min Søn, paa din Faders Tugt, opgiv ikke din Moders Belæring.
9 вони бо хороший вінок для твоєї голови, і прикра́са на шию твою.
thi begge er en yndig Krans til dit Hoved og Kæder til din Hals.
10 Мій сину, як грішники будуть тебе намовляти, — то з ними не згоджуйся ти!
Min Søn, sig nej, naar Syndere lokker!
11 Якщо скажуть вони: „Ходи з нами, чатуймо на кров, безпричи́нно засядьмо на неповинного,
Siger de: »Kom med, lad os lure paa den fromme, lægge Baghold for sagesløs, skyldfri Mand!
Som Dødsriget sluger vi dem levende, med Hud og Haar, som for de i Graven. (Sheol h7585)
13 Ми зна́йдемо всіляке багатство цінне́, перепо́внимо здо́биччю наші хати́.
Vi vinder os Gods og Guld, vi fylder vore Huse med Rov.
14 Жеребо́к свій ти кинеш із нами, — буде са́ква одна для всіх нас“, —
Gør fælles Sag med os; vi har alle fælles Pung!«
15 сину мій, — не ходи ти доро́гою з ними, спини́ но́гу свою від їхньої сте́жки,
— min Søn, gaa da ikke med dem, hold din Fod fra deres Sti;
16 бо біжать їхні но́ги на зло, і поспішають, щоб кров проливати!
thi deres Fødder løber efter ondt, de haster for at udgyde Blod.
17 Бож нада́рмо поставлена сі́тка на о́чах усього крила́того:
Thi det er unyttigt at udspænde Garnet for alle Fugles Øjne;
18 то вони на кров власну чату́ють, засідають на душу свою!
de lurer paa eget Blod, lægger Baghold for eget Liv.
19 Такі то доро́ги усіх, хто за́здрий чужого добра: воно́ бере душу свого власника́!
Saa gaar det enhver, der attraar Rov, det tager sin Herres Liv.
20 Кличе мудрість на вулиці, на пло́щах свій голос дає,
Visdommen raaber paa Gaden, paa Torvene løfter den Røsten;
21 на шумли́вих місцях проповідує, у місті при входах до брам вона каже слова́ свої:
oppe paa Murene kalder den, tager til Orde i Byen ved Portindgangene:
22 „Доки ви, нерозумні, глупо́ту любитимете? Аж доки насмі́шники будуть кохатись собі в глузува́нні, а безглу́зді нена́видіти будуть знания́?
Hvor længe vil I tankeløse elske Tankeløshed, Spotterne finde deres Glæde i Spot og Daarerne hade Kundskab?
23 Зверніться но ви до карта́ння мого́, — ось я виллю вам духа свого, сповіщу́ вам слова свої!
Vend eder til min Revselse! Se, jeg lader min Aand udvælde for eder, jeg kundgør eder mine Ord:
24 Бо кликала я, та відмовились ви, простягла́ була руку свою, та ніхто не прислу́хувався!
Fordi jeg raabte og I stod imod, jeg vinked og ingen ænsed det,
25 І всю раду мою ви відкинули, карта́ння ж мого не схотіли!
men I lod haant om alt mit Raad og tog ikke min Revselse til jer,
26 Тож у вашім нещасті сміятися буду і я, насміха́тися буду, як при́йде ваш страх.
derfor ler jeg ved eders Ulykke, spotter, naar det, I frygter, kommer,
27 Коли при́йде ваш страх, немов вихор, і прива́литься ваше нещастя, мов буря, як при́йде недоля та у́тиск на вас,
naar det, I frygter, kommer som Uvejr, naar eders Ulykke kommer som Storm, naar Trængsel og Nød kommer over jer.
28 тоді кликати бу́дуть мене, але не відпові́м, будуть шукати мене, та не зна́йдуть мене, —
Da svarer jeg ej, naar de kalder, de søger mig uden at finde,
29 за те, що науку знена́виділи, і не ви́брали стра́ху Господнього,
fordi de hadede Kundskab og ikke valgte HERRENS Frygt;
30 не хотіли поради моєї, пого́рджували всіма моїми доко́рами!
mit Raad tog de ikke til sig, men lod haant om al min Revselse.
31 І тому́ хай їдять вони з пло́ду дороги своєї, а з порад своїх хай насища́ються, —
Frugt af deres Færd skal de nyde og mættes med egne Raad;
32 бо відсту́пство безумних заб'є їх, і безпе́чність безтя́мних їх ви́губить!
thi tankeløses Egensind bliver deres Død, Taabers Sorgløshed bliver deres Undergang;
33 А хто мене слухає, той буде жити безпе́чно, і буде спокійний від страху перед злом!“
men den, der adlyder mig, bor trygt, sikret mod Ulykkens Rædsel.
