Від Матвія 27
1 А коли настав ра́нок, усі первосвященики й старші наро́ду зібрали нараду супроти Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть.
Таң атқандила, пүтүн баш каһинлар билән хәлиқ ақсақаллири Әйсани өлүмгә мәһкүм қилдуруш үчүн мәслиһәтләшти.
2 І, зв'язавши Його, повели́, та й По́нтію Пилату намісникові віддали́.
Улар уни бағлап апирип, валий Понтиус Пилатусқа тапшуруп бәрди.
3 Тоді Юда, що ви́дав Його, як побачив, що Його засудили, розкаявся, і вернув тридцять срібнякі́в первосвященикам і старшим,
Униңға сатқунлуқ қилған Йәһуда униң өлүмгә һөкүм қилинғанлиғини көрүп, бу ишларға пушайман қилди вә баш каһинлар билән ақсақалларға оттуз күмүч тәңгини қайтуруп берип:
4 та й сказав: „Я згрішив, невинну кров ви́давши“. Вони ж відказали: „А нам що до того? Дивись собі сам“.
— Мән бегуна бир җанниң қени төкүлүшкә сатқунлуқ қилип гуна өткүздүм, — деди. Буниңға бизниң немә каримиз? Өз ишиңни бил! — дейишти улар.
5 І, кинувши в храм срібняки́, відійшов, а потому пішов, — та й повісився.
Йәһуда көмүш тәңгиләрни ибадәтханиниң ичигә чөривәтти вә у йәрдин кетип, талаға чиқип, есилип өлүвалди.
6 А первосвященики, як взяли срібняки́, то сказали: „Цього не годи́ться покласти до сховку церковного, — це ж бо заплата за кров“.
Баш каһинлар көмүш тәңгиләрни жиғивелип: — Бу хун төлүми болған [тәңгиләрдур], уларни ибадәтханиниң ғәзнисигә қоюш һарам, — дейишти.
7 А порадившись, купили на них поле ганча́рське, щоб мандрівників ховати,
Улар өз ара мәслиһәтлишип, бу пуллар билән яқа жутлуқларға йәрлик болсун дәп, сапалчиниң бир парчә етизлиғини сетивалди.
8 чому й зветься те поле „полем крови“аж до сьогодні.
Шуңа бу йәр һазирғичә «қанлиқ етиз» дәп атилип кәлмәктә.
9 Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремі́я, промовляючи: „І взяли вони тридцять срібнякі́в, заплату Оціненого, що Його оцінили сини Ізраїлеві,
Шу иш билән Йәрәмия пәйғәмбәр тәрипидин бурун ейтилған муну бешарәт әмәлгә ашурулди: — «Исраил хәлқи униң үчүн баһалап бекиткән баһасини, Йәни оттуз күмүч тәңгини улар елишти,
10 і дали́ їх за поле ганча́рське, як Господь наказав був мені“.
Вә Пәрвәрдигар маңа көрсәткәндәк, Сапалчиниң етизини сетивелишқа хәҗләшти».
11 Ісус же став перед намісником. І намі́сник Його запитав і сказав: „Чи Ти Цар Юдейський?“Ісус же йому відказав: „Ти кажеш“.
Әнди Әйса валийниң алдиға турғузулди. Валий униңдин: — Сән Йәһудийларниң падишасиму? — дәп сориди. Ейтқиниңдәк, — деди Әйса.
12 Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічо́го на те не відказував.
Лекин баш каһинлар вә ақсақаллар униң үстидин әрз-шикайәт қилғанда, у бир еғизму җавап бәрмиди.
13 Тоді каже до Нього Пила́т: „Чи не чуєш, — як багато на Тебе свідку́ють?“
Буниң билән Пилатус униңға: — Уларниң сениң үстүңдин қилған шунчә көп шикайәтлирини аңлимайватамсән? — деди.
14 А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був ду́же здивований.
Бирақ у [Пилатусқа] җававән [шикайәтләрниң] бирисигиму җавап бәрмиди. Валий буниңға интайин һәйран қалди.
15 Мав же намісник звича́й відпускати на свято наро́дові в'я́зня одно́го, котро́го хотіли вони.
Һәр қетимлиқ [өтүп кетиш] һейтида, валийниң халайиқ тәләп қилған бир мәһбусни уларға қоюп бериш адити бар еди.
16 Був тоді в'я́зень відо́мий, що звався Вара́вва.
Әйни вақитта, [римлиқларниң] Бараббас исимлиқ атиқи чиққан бир мәһбуси [зинданда] еди.
17 І, як зібрались вони, то сказав їм Пилат: „Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос?“
Халайиқ җәм болғанда, Пилатус улардин: — Кимни силәргә қоюп беришимни халайсиләр? Бараббасниму яки Мәсиһ дәп аталған Әйсаниму? — дәп сориди
18 Бо він знав, що Його через за́здрощі видали.
(чүнки у [баш каһин қатарлиқларниң] һәсәтхорлуғи түпәйлидин уни тутуп бәргәнлигини биләтти).
19 Коли ж він сидів на судде́вім сиді́нні, його дружи́на прислала сказати йому: „Нічо́го не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього“.
Пилатус «сорақ тәхти»дә олтарғанда, аяли униңға адәм әвәтип: — У һәққаний кишиниң ишиға арилашмиғин. Чүнки түнүгүн кечә униң сәвәвидин чүшүмдә көп азап чәктим, — дәп хәвәр йәткүзди.
20 А первосвященики й старші попідмовля́ли наро́д, щоб просити за Варавву, а Ісусові смерть заподі́яти.
Лекин баш каһинлар вә ақсақаллар болса халайиқни мақул қилип, Бараббасни қоюп беришни вә Әйсани йоқитишни тәләп қилдурди.
21 Намісник тоді відповів і сказав їм: „Котро́го ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив?“Вони ж відказали: „Варавву“.
Валий җававән улардин йәнә: — Силәргә бу иккисиниң қайсисини қоюп беришимни халайсиләр? — дәп сориди. Бараббасни, — дейишти улар.
22 Пилат каже до них: „А що́ ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос?“Усі закричали: „Нехай ро́зп'ятий бу́де!“
Пилатус әнди: — Ундақ болса, Мәсиһ дәп аталған Әйсани қандақ бир тәрәп қилай? — деди. Һәммәйлән: — У крестләнсун! — дейишти.
23 А намісник спитав: „Яке ж зло Він зробив?“Вони ж зачали́ ще сильніше кричати й казати: „Нехай ро́зп'ятий буде!“
Пилатус: — Немишкә? У зади немә яманлиқ өткүзүпту? — дәп сориди. Бирақ улар техиму қаттиқ вақиришип: У крестләнсун! — дәп турувелишти.
24 І, як побачив Пила́т, що нічо́го не вдіє, а неспо́кій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: „Я невинний у крові Його! Самі ви побачите“.
Пилатус сөзливеришниң беһудә екәнлигини, бәлки буниң орниға малиманчилиқ чиқидиғанлиғини көрүп, су елип, көпчиликниң алдида қолини жуйғач: — Бу һәққаний адәмниң қениға мән җавапкар әмәсмән, буниңға өзүңлар мәсъул болуңлар! — деди.
25 А ввесь наро́д відповів і сказав: „На нас Його кров і на наших дітей!“
Пүтүн хәлиқ җававән: — Униң қени бизниң үстимизгә вә балилиримизниң үстигә чүшсун! — дейишти.
26 Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, збичувавши, він видав, щоб ро́зп'ятий був.
Буниң билән Пилатус Бараббасни уларға чиқирип бәрди. Әйсани болса қаттиқ қамчилатқандин кейин, крестләшкә [ләшкәрлиригә] тапшурди.
27 Тоді то намісникові вояки́, до прето́рія взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ.
Андин валийниң ләшкәрлири Әйсани униң ордисиға елип кирип, пүтүн ләшкәрләр топини бу йәргә униң әтрапиға жиғди.
28 І, роздягнувши Його, багряни́цю наділи на Нього.
Улар Әйсани ялаңачлап, учисиға пәрәң рәңлик тон кийдүрүшти.
29 І, сплівши з терни́ни вінка, покла́ли Йому на голову, а трости́ну в прави́цю Його. І, навко́лішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“
Тикәнлик шахчиларни өрүп бир таҗ ясап, бешиға кийдүрди вә оң қолиға бир қомушни тутқузди. Андин униң алдиға тизлинип: «Яшиғайла, Йәһудийларниң падишаси!» дәп мазақ қилишти.
30 І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били.
Униңға түкүрүшти, қомушни елип униң бешиға урушти.
31 А коли назнущалися з Нього, зняли́ з Нього плаща́, і зодягнули в одежу Його. І повели́ Його на розп'яття́.
Уни шундақ мазақ қилғандин кейин, тонни салдуруп, учисиға өз кийимлирини кийдүрди вә крестләш үчүн елип меңишти.
32 А виходячи, стріли одного кіріне́янина, — Си́мон на йме́ння, — його змусили не́сти для Нього хреста.
Улар ташқириға чиққинида, Курини шәһирилик Симон исимлиқ бир кишини учритип, уни тутуп келип Әйсаниң крестини униңға мәҗбурий көтәргүзди.
33 І, прибувши на місце, що зветься Голго́фа, цебто сказати „Черепо́вище“,
Улар Голгота, йәни «Баш сүйәк» дегән йәргә кәлгәндә,
34 дали́ Йому пити вина, із гірко́тою змішаного, — та, покуштувавши, Він пити не схотів.
[Әйсаға] ичиш үчүн кәкрә сүйи арилаштурулған аччиқ шарап бәрди; лекин у уни тетип баққандин кейин, ичкили унимиди.
35 А розп'я́вши Його, вони поділили одежу Його, кинувши же́реба.
Ләшкәрләр уни крестлигәндин кейин, чәк ташлишип кийимлирини өз ара бөлүшүвалди.
36 І, посідавши, стерегли́ Його там.
Андин у йәрдә олтирип униңға күзәтчилик қилди.
37 І напис провини Його помістили над Його головою: „Це Ісус, Цар Юдейський“.
Улар униң бешиниң жуқури тәрипигә «Бу Әйса, Йәһудийларниң падишасидур» дәп йезилған шикайәтнамә тахтийини бекитти.
38 Тоді ро́зп'ято з Ним двох розбійників: одного право́руч, а одного ліво́руч.
[Әйса] билән тәң икки қарақчиму кресткә миқланған болуп, бири оң тәрипидә, йәнә бири сол тәрипидә еди.
39 А хто побіч прохо́див, Його лихосло́вили та головами своїми хитали,
Бу йәрдин өткәнләр башлирини чайқишип, уни һақарәтләп:
40 і казали: „Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, — спаси Само́го Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!“
— Қени, сән ибадәтханини бузуп ташлап, үч күн ичидә қайтидин ясап чиқидиған адәм, әнди өзүңни қутқузә! Худаниң Оғли болсаң, кресттин чүшүп баққина! — дейишти.
41 Так само ж і первосвященики з книжниками та старши́ми, насміхаючися, говорили:
Баш каһинларму, Тәврат устазлири вә ақсақаллар билән биргә уни мәсқирә қилип:
42 „Він інших спасав, — а Само́го Себе не може спасти́! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зі́йде тепер із хреста, — і ми повіримо Йому!
— Башқиларни қутқузуптикән, өзини қутқузалмайду. У Исраилниң падишасимиш! Әнди кресттин чүшүп бақсунчу, андин униңға етиқат қилимиз.
43 Покладав Він надію на Бога, — нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому́. Бо Він говорив: „Я — Син Божий“.
У Худаға таянған! Худа уни әзизлисә, һазир қутқузуп баққай! Чүнки у: «Мән Худаниң Оғли» дегән еди, — дейишти.
44 Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були ро́зп'яті.
Униң билән тәң крестләнгән қарақчиларму уни шундақ һақарәтләшти.
45 А від години шостої аж до години дев'ятої — те́мрява сталась по ці́лій землі!
Әнди күнниң алтинчи саитидин тоққузинчи саитигичә пүткүл зиминни қараңғулуқ басти.
46 А коло години дев'ятої скрикнув Ісус гучни́м голосом, кажучи: „Елі́, Елі́, лама́ савахта́ні?“цебто: „Боже Мій, Боже Мій, на́що Мене Ти покинув?“
Тоққузинчи саатләрдә Әйса жуқури авазда: «Ели, ели, ләма савақтани?» йәни «Худайим, Худайим, мени немишкә ташливәттиң?» дәп қаттиқ нида қилди.
47 Дехто ж із тих, що стояли там, це почули й казали, що Він кличе Іллю́.
У йәрдә турғанларниң бәзилири буни аңлап: Бу адәм Иляс [пәйғәмбәр]гә мураҗиәт қиливатиду, — дейишти.
48 А один із них зараз побіг і взяв гу́бку та, оцтом її напо́внивши, настромив на трости́ну й давав Йому пити.
Уларниң ичидин бирәйлән дәрһал жүгүрүп берип бир парчә булутни әкелип, уни аччиқ шарапқа чилап, қомушниң учиға селип униңға ичкүзүп қойди.
49 Інші казали: „Чекай но, поба́чмо, — чи при́йде Ілля визволяти Його“.
Бирақ башқилар: — Тохта! Қарап бақайли, Иляс [пәйғәмбәр] келип уни қутқузуп қалармекин? — дейишти.
50 А Ісус знову голосом гучним скрикнув, — і духа віддав.
Әйса жуқури аваз билән йәнә бир вақириди-дә, роһини қоювәтти.
51 І ось заві́са у храмі роздерлась надво́є — від ве́рху аж додолу, і земля потрясла́ся, і зачали́ розпада́тися скелі,
Вә мана, шу дәқиқидә ибадәтханиниң [ичкири] пәрдиси жуқуридин төвәнгә икки парчә бөлүп житилди. Йәр-зимин тәвринип, ташлар йерилип,
52 і повідкривались гроби́, і повставало багато тіл спочилих святих,
Қәбирләр ечилди (У тирилгәндин кейин, [өлүмдә] ухлаватқан нурғун муқәддәс бәндиләрниң тәнлириму тирилди; улар қәбирләрдин чиқти вә муқәддәс шәһәргә кирип, у йәрдә нурғун кишиләргә көрүнди).
53 а з гробів повиходивши, по Його воскресінні, до міста святого ввійшли, і багатьо́м з'явились.
54 А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли́, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися ду́же й казали: „Він був справді Син Божий!“
Әнди Әйсани күзәт қиливатқан йүз беши һәм йенидики ләшкәрләр йәрниң тәвришини вә башқа йүз бәргән һадисиләрни көрүп, интайин қорқушуп: — У һәқиқәтән Худаниң Оғли екән! — дейишти.
55 Було там багато й жінок, що дивилися зда́лека, і що за Ісусом прийшли з Галілеї, і Йому прислуго́вували.
У йәрдә йәнә бу ишларға жирақтин қарап турған нурғун аялларму бар еди. Улар әслидә Әйсаниң хизмитидә болуп, Галилийәдин униңға әгишип кәлгән еди.
56 Між ними була́ Марія Магдалина, і Марія, мати Якова й Йо́сипа, і мати синів Зеведе́євих.
Уларниң арисида Магдаллиқ Мәрйәм, Яқуп билән Йүсүпниң аниси Мәрйәм, Зәбәдийниң оғуллириниң анисиму бар еди.
57 А коли настав вечір, то прийшов муж багатий із Аримате́ї, на ім'я́ Йо́сип, що й сам був навчався в Ісуса.
Кәчқурун, Ариматиялиқ Йүсүп исимлиқ бир бай кәлди. Уму Әйсаниң мухлислиридин еди.
58 Він прийшов до Пилата й просив тіла Ісусового. Пилат ізвелів тоді видати.
У Пилатусниң алдиға берип, Әйсаниң җәситини тәләп қилди. Пилатус җәсәтни униңға тапшурушқа әмир қилди.
59 І взяв Йосип Ісусове тіло, обгорнув його в чисте полотно́,
Йүсүп җәсәтни елип, пакиз канап рәхт билән орап кепәнлиди
60 і поклав його в гробі ново́му своїм, що був висік у скелі. До дверей гробови́х привалив він великого каменя, та й відійшов.
вә уни өзи үчүн қияда ойдурған йеңи қәбригә қойди. Андин қәбирниң ағзиға йоған бир ташни домилитип қоюп, кетип қалди
61 Була́ ж там Марія Магдалина та інша Марія, що сиділи насу́проти гро́бу.
(шу чағда Магдаллиқ Мәрйәм билән йәнә бир Мәрйәмму у йәрдә, қәбирниң удулида олтиратти).
62 А наступного дня, що за п'ятницею, до Пилата зібралися первосвященики та фарисеї,
Әнди әтиси, йәни «Тәйярлаш күни» өткәндин кейин, баш каһинлар билән Пәрисийләр җәм болушуп Пилатусниң алдиға келип:
63 і сказали: „Пригадали ми, пане, собі, що обма́нець отой, як живий іще був, то сказав: „По трьох днях Я воскре́сну“.
— Җанаблири, һелиқи алдамчиниң һаят вақтида: «Мән өлүп үчинчи күни тирилимән» дегини есимиздә бар.
64 Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали наро́дові: Він із мертвих воскрес! І буде остання обмана гірша за першу“.
Шуниң үчүн, қәбир үчинчи күнигичә мәһкәм қоғдилиши үчүн әмир бәргәйсиз. Ундақ қилинмиса, мухлислири келип җәсәтни оғрилап кетип, андин хәлиққә: «У өлүмдин тирилди» дейиши мүмкин. Бундақ алдамчилиқ алдинқисидинму бәттәр болиду, — дейишти.
65 Відказав їм Пилат: „Сторо́жу ви маєте, — ідіть, забезпечте, як знаєте“.
Пилатус уларға: — Бир гуруппа күзәтчи ләшкәрни силәргә тапшурдум. Қәбирни қурбиңларниң йетишичә мәһкәм қоғдаңлар, — деди.
66 І вони відійшли, і, запеча́тавши каменя, біля гро́бу сторожу поставили.
Шуниң билән улар [күзәтчи ләшкәрләр] билән биллә берип, ташни печәтләп, қәбирни муһапизәт астиға қойди.
