< Від Матвія 22 >
1 А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм при́тчами, кажучи:
Әйса уларға йәнә тәмсилләр билән мундақ деди:
2 „Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що весі́лля справляв був для сина свого́.
Әрш падишалиғи худди өз оғли үчүн той зияпитини тәйярлиған бир падишаға охшайду.
3 І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весі́лля запрошений, — та ті не хотіли прийти.
У чакарлирини той зияпитигә тәклип қилинғанларни чақиришқа әвәтипту, лекин улар келишкә унимапту.
4 Зно́ву послав він інших рабів, наказуючи: „Скажіть запрошеним: Ось я приготува́в обід свій, закололи бики й відгодо́ване, — і все готове. Ідіть на весі́лля!“
У йәнә башқа чакарлирини әвәтип, уларға тапилап: «Чақирилғанларға: — Мана, мән зияпитимни тәйяр қилдим; мениң топақлирим, бордақ маллирим союлди, һәммә нәрсә тәйяр. Зияпәткә мәрһәмәт қилғай, дәйду, дәп ейтиңлар, — дәпту.
5 Та вони злегковажили та порозхо́дились, — той на поле своє, а той на свій торг.
Бирақ улар тәкливини етиварға алмай, бириси етизлиғиға кәтсә, йәнә бири содисиға кетипту.
6 А останні, похапавши рабів його́, знущалися, та й повбивали їх.
Қалғанлири болса [падишаниң] чакарлирини тутувелип, хорлап өлтүрүветипту.
7 І розгнівався цар, і послав своє ві́йсько, — і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив.
Падиша буни аңлап қаттиқ ғәзәплинип, әскәрлирини чиқирип, у қатилларни йоқитип, уларниң шәһиригә от қоюветипту.
8 Тоді каже рабам своїм: „Весі́лля готове, але́ недостойні були́ ті покликані.
Андин у чакарлириға: «Той зияпити тәйяр болди, лекин чақирилғанлар [меһманлиққа] мунасип кәлмиди.
9 Тож підіть на роздорі́жжя, і кого тільки спіткаєте, — кличте їх на весі́лля“.
Әнди силәр һәдә йолларға берип, удул кәлгән адәмләрниң һәммисини той зияпитигә тәклип қилиңлар» дәпту.
10 І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, — злих і добрих. І весільна кімна́та гістьми́ перепо́внилась.
Буниң билән чакарлар йолларға чиқип, яхши болсун, яман болсун, удул кәлгәнлиги адәмләрниң һәммисини жиғип әкәпту. Той соруни меһманлар билән лиқ толупту.
11 Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весі́льну не вбра́ного,
Падиша меһманлар билән көрүшкили киргәндә, у йәрдә зияпәт кийими киймигән бир кишини көрүпту.
12 та й каже йому: „Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?“Той же мовчав.
Падиша униңдин: «Бурадәр, зияпәт кийими киймәй, бу йәргә қандақ кирдиң?» дәп сорапту, бирақ у киши җавап берәлмәй қапту.
13 Тоді́ цар сказав своїм слу́гам: „Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зо́внішньої те́мряви, — буде плач там і скрегіт зубів“.
Падиша чакарлириға: «Уни пут-қоллиридин бағлап, тешидики қараңғулуққа ачиқип ташлаңлар! У йәрдә жиға-зерәлар көтирилиду, чишлирини ғучурлитиду» дәпту.
14 Бо багато покли́каних, — та ви́браних мало“.
Чүнки чақирилғанлар көп, лекин талланғанлар аздур.
15 Тоді фарисеї пішли й умовлялись, я́к зловити на слові Його.
Буниң билән Пәрисийләр у йәрдин чиқип, қандақ қилип уни өз сөзи билән қапқанқа чүшүрүш һәққидә мәслиһәтләшти.
16 І посилають до Нього своїх учнів із іродія́нами, і кажуть: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на лю́дське обличчя не дивишся Ти.
Улар мухлислирини Һеродниң тәрәпдарлири билән биллә униң йениға әвәтип: — Устаз, силини сәмимий адәм, кишиләргә Худаниң йолини садиқлиқ билән үгитип келиватиду вә адәмләргә қәтъий йүз-хатирә қилмай һеч кимгә ян басмайду, дәп билимиз.
17 Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для ке́саря, чи ні?“
Қени, қандақ ойлайла? [Рим императори] Қәйсәргә баҗ-селиқ тапшуруш Тәврат қануниға уйғунму-йоқ? — дейишти.
18 А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: „Чого ви, лицеміри, Мене випробо́вуєте?
Лекин Әйса уларниң рәзил нийитини билип: — Әй сахтипәзләр, мени немишкә синимақчисиләр?
19 Покажіть Мені гріш податко́вий“. І прине́сли динарія Йому.
Қени, баҗға тапшурулидиған бир тәңгә маңа көрситиңлар, — деди. Улар бир динар пулини әкәлди.
20 А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“
У улардин: — Буниң үстидики сүрәт вә нам-исим кимниң? — дәп сориди.
21 Ті відказують: „Ке́сарів“. Тоді каже Він їм: „Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже“.
Қәйсәрниң, — дәп җавап бәрди улар. У уларға: — Ундақ болса, Қәйсәрниң һәққини Қәйсәргә, Худаниң һәққини Худаға тапшуруңлар, — деди.
22 А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли.
Улар бу сөзни аңлап, һәйран болуп қелишти-дә, униң йенидин кетип қалди.
23 Того дня приступили до Нього саддуке́ї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його,
Шу күни, «Өлгәнләр тирилмәйду» дәйдиған Садуқийлар униң алдиға келип қистап соал қойди:
24 та й сказали: „Учителю, Мойсей наказав: „Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову́ його, — і відно́вить насіння для брата свого“.
— Устаз, Муса [пәйғәмбәр Тәвратта]: «Бир киши пәрзәнтсиз өлүп кәтсә, униң ака яки иниси тул йәңгисини әмригә елип, қериндиши үчүн нәсил қалдуруши лазим» дәп тапилиған.
25 Було ж у нас сім братів. І перший, одружи́вшись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружи́ну свою братові своєму.
Бурун аримизда йәттә ака-ука бар еди. Чоңи өйләнгәндин кейин өлүп кәтти. Пәрзәнт көрмигәнликтин, аялини иккинчи қериндишиниң әмригә қалдурди.
26 Так само і другий, і третій, — аж до сьомого.
Бирақ иккинчисидики әһвалму униңкигә охшаш болди, андин бу иш үчинчисидә таки йәттинчи қериндашқичә охшаш давамлашти.
27 А по всіх вмерла й жінка.
Ахирда, у аялму өлүп кәтти.
28 Отож, у воскре́сенні котро́му з сімох вона дружи́ною буде? Бо всі мали її“.
Әнди тирилиш күнидә бу аял йәттә ака-укиниң қайсисиниң аяли болиду? Чүнки уни һәммиси әмригә алған-дә!
29 Ісус же промовив у відповідь їм: „Помиляєтесь ви, не знавши Писа́ння, ні Божої сили.
Әйса уларға мундақ җавап бәрди: — Силәр нә муқәддәс язмиларни нә Худаниң қудритини билмигәнлигиңлар үчүн азғансиләр.
30 Бо в воскресінні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи́ ті на небі.
Чүнки өлүмдин тирилгәндә инсанлар өйләнмәйду, әргә тәгмәйду, бәлки Худаниң әрштики пәриштилиригә охшаш болиду.
31 А про воскресіння померлих хіба не читали проре́ченого вам від Бога, що каже:
Әнди өлүмдин тирилиш мәсилиси һәққидә Худаниң силәргә ейтқан:
32 „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих“.
«Мән Ибраһим, Исһақ вә Яқупларниң Худасидурмән!» дегән шу сөзини оқумидиңларму? Худа өлүкләрниң әмәс, бәлки тирикләрниң Худасидур!».
33 А наро́д, чувши це, дивувався науці Його.
Бу сөзни аңлиған хәлиқ униң тәлимидин һәйрануһәс қелишти.
34 Фарисеї ж, почувши, що Він у́ста замкнув саддуке́ям, зібралися ра́зом.
Пәрисийләр униң Садуқийларниң ағзини тувақлиғанлиғини аңлап, бир йәргә җәм болушти.
35 І спитався один із них, учитель Зако́ну, Його випробо́вуючи й кажучи:
Уларниң арисидики бир Тәврат-қанун устази уни синаш мәхситидә униңдин:
36 „Учителю, котра́ заповідь найбільша в Зако́ні?“
— Устаз, Тәврат қанунидики әң муһим әмир қайси? — дәп қистап сориди.
37 Він же промовив йому́: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою“.
У униңға мундақ деди: — «Пәрвәрдигар Худайиңни пүтүн қәлбиң, пүтүн җениң, пүтүн зеһниң билән сөйгин»
38 Це найбільша й найперша заповідь.
— әң улуқ, биринчи орунда туридиған әмир мана шу.
39 А друга одна́кова з нею: „Люби свого ближнього, як само́го себе́“.
Униңға охшайдиған иккинчи әмир болса «Хошнаңни өзүңни сөйгәндәк сөй».
40 На двох оцих заповідях увесь Зако́н і Пророки стоять“.
Пүтүн Тәврат қануни вә пәйғәмбәрләрниң сөзлири бу икки әмиргә есилған һалда маңиду.
41 Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав,
Пәрисийләр җәм болуп турған вақитта, Әйса улардин:
42 і сказав: „Що́ ви думаєте про Христа? Чий Він син?“Вони Йому кажуть: „Давидів“.
— Мәсиһ тоғрисида қандақ ойлаватисиләр? У кимниң оғли? — дәп сориди. Давутниң оғли, — дейишти улар.
43 Він до них промовляє: „Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже:
У уларға мундақ деди: Ундақта, немә үчүн [Зәбурда] Давут уни Роһта «Рәббим» дәп атап, —
44 „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“.
«Пәрвәрдигар мениң Рәббимгә ейттики: — «Мән сениң дүшмәнлириңни айиғиң астида дәссәткичә, Оң йенимда олтарғин!» — дәйду?
45 Тож, коли Давид зве Його Господом, — як же Він йому син?“
Давут [Мәсиһни] шундақ «Рәббим» дәп атиған турса, әнди у қандақму Давутниң оғли болиду?
46 І ніхто не спромігся відпові́сти Йому ані сло́ва... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.
Вә һеч ким униңға җававән бир еғизму сөз қайтуралмиди; шу күндин етиварән, һеч ким униңдин соал сорашқиму петиналмиди.