Від Матвія 22
1 А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм при́тчами, кажучи:
And Jesus answered and spoke to them again by parables, and said,
2 „Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що весі́лля справляв був для сина свого́.
The kingdom of heaven is like a certain king, who made a marriage for his son,
3 І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весі́лля запрошений, — та ті не хотіли прийти.
And sent his servants to call them that were invited to the wedding: and they would not come.
4 Зно́ву послав він інших рабів, наказуючи: „Скажіть запрошеним: Ось я приготува́в обід свій, закололи бики й відгодо́ване, — і все готове. Ідіть на весі́лля!“
Again, he sent other servants, saying, Tell them who are invited, Behold, I have prepared my dinner: my oxen and my fatlings are killed, and all things are ready: come to the marriage.
5 Та вони злегковажили та порозхо́дились, — той на поле своє, а той на свій торг.
But they made light of it, and went their ways, one to his farm, another to his merchandise:
6 А останні, похапавши рабів його́, знущалися, та й повбивали їх.
And the remnant took his servants, and treated them spitefully, and slew them.
7 І розгнівався цар, і послав своє ві́йсько, — і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив.
But when the king heard of it, he was angry: and he sent his armies, and destroyed those murderers, and burned up their city.
8 Тоді каже рабам своїм: „Весі́лля готове, але́ недостойні були́ ті покликані.
Then he saith to his servants, The wedding is ready, but they who were invited were not worthy.
9 Тож підіть на роздорі́жжя, і кого тільки спіткаєте, — кличте їх на весі́лля“.
Go ye therefore into the highways, and as many as ye shall find, invite to the marriage.
10 І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, — злих і добрих. І весільна кімна́та гістьми́ перепо́внилась.
So those servants went out into the highways, and gathered together all as many as they found, both bad and good: and the wedding was furnished with guests.
11 Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весі́льну не вбра́ного,
And when the king came in to see the guests, he saw there a man who had not a wedding garment:
12 та й каже йому: „Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?“Той же мовчав.
And he saith to him, Friend, how camest thou in here not having a wedding garment? And he was speechless.
13 Тоді́ цар сказав своїм слу́гам: „Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зо́внішньої те́мряви, — буде плач там і скрегіт зубів“.
Then said the king to the servants, Bind him hand and foot, and take him away, and cast him into outer darkness; there shall be weeping and gnashing of teeth.
14 Бо багато покли́каних, — та ви́браних мало“.
For many are called, but few are chosen.
15 Тоді фарисеї пішли й умовлялись, я́к зловити на слові Його.
Then went the Pharisees, and took counsel how they might entangle him in his talk.
16 І посилають до Нього своїх учнів із іродія́нами, і кажуть: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на лю́дське обличчя не дивишся Ти.
And they sent out to him their disciples with the Herodians, saying, Master, we know that thou art true, and teachest the way of God in truth, neither carest thou for any man: for thou regardest not the person of men.
17 Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для ке́саря, чи ні?“
Tell us therefore, What thinkest thou? Is it lawful to give tribute to Caesar, or not?
18 А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: „Чого ви, лицеміри, Мене випробо́вуєте?
But Jesus perceived their wickedness, and said, Why tempt ye me, ye hypocrites?
19 Покажіть Мені гріш податко́вий“. І прине́сли динарія Йому.
Show me the tribute money. And they brought to him a penny.
20 А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“
And he saith to them, Whose is this image and superscription?
21 Ті відказують: „Ке́сарів“. Тоді каже Він їм: „Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже“.
They say to him, Caesar’s. Then saith he to them, Render therefore to Caesar the things which are Caesar’s; and to God the things that are God’s.
22 А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли.
When they had heard these words, they marvelled, and left him, and departed.
23 Того дня приступили до Нього саддуке́ї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його,
The same day came to him the Sadducees, who say that there is no resurrection, and asked him,
24 та й сказали: „Учителю, Мойсей наказав: „Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову́ його, — і відно́вить насіння для брата свого“.
Saying, Master, Moses said, If a man dies, having no children, his brother shall marry his wife, and raise up seed to his brother.
25 Було ж у нас сім братів. І перший, одружи́вшись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружи́ну свою братові своєму.
Now there were with us seven brothers: and the first, when he had married a wife, died, and, having no issue, left his wife to his brother:
26 Так само і другий, і третій, — аж до сьомого.
Likewise the second also, and the third, to the seventh.
27 А по всіх вмерла й жінка.
And last of all the woman died also.
28 Отож, у воскре́сенні котро́му з сімох вона дружи́ною буде? Бо всі мали її“.
Therefore in the resurrection whose wife shall she be of the seven? for they all had her.
29 Ісус же промовив у відповідь їм: „Помиляєтесь ви, не знавши Писа́ння, ні Божої сили.
Jesus answered and said to them, Ye do err, not knowing the scriptures, nor the power of God.
30 Бо в воскресінні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи́ ті на небі.
For in the resurrection they neither marry, nor are given in marriage, but are as the angels of God in heaven.
31 А про воскресіння померлих хіба не читали проре́ченого вам від Бога, що каже:
But as concerning the resurrection of the dead, have ye not read that which was spoken to you by God, saying,
32 „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих“.
I am the God of Abraham, and the God of Isaac, and the God of Jacob? God is not the God of the dead, but of the living.
33 А наро́д, чувши це, дивувався науці Його.
And when the multitude heard this, they were astonished at his doctrine.
34 Фарисеї ж, почувши, що Він у́ста замкнув саддуке́ям, зібралися ра́зом.
But when the Pharisees had heard that he had put the Sadducees to silence, they were gathered together about him.
35 І спитався один із них, учитель Зако́ну, Його випробо́вуючи й кажучи:
Then one of them, who was a lawyer, asked him a question, tempting him, and saying,
36 „Учителю, котра́ заповідь найбільша в Зако́ні?“
Master, which is the great commandment in the law?
37 Він же промовив йому́: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою“.
Jesus said to him, Thou shalt love the Lord thy God with all thy heart, and with all thy soul, and with all thy mind.
38 Це найбільша й найперша заповідь.
This is the first and great commandment.
39 А друга одна́кова з нею: „Люби свого ближнього, як само́го себе́“.
And the second is like it, Thou shalt love thy neighbour as thyself.
40 На двох оцих заповідях увесь Зако́н і Пророки стоять“.
On these two commandments hang all the law and the prophets.
41 Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав,
While the Pharisees were gathered together, Jesus asked them,
42 і сказав: „Що́ ви думаєте про Христа? Чий Він син?“Вони Йому кажуть: „Давидів“.
Saying, What think ye of Christ? whose son is he? They say to him, The Son of David.
43 Він до них промовляє: „Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже:
He saith to them, How then doth David in spirit call him Lord, saying,
44 „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“.
The LORD said to my Lord, Sit thou on my right hand, till I make thy enemies thy footstool?
45 Тож, коли Давид зве Його Господом, — як же Він йому син?“
If David then calleth him Lord, how is he his son?
46 І ніхто не спромігся відпові́сти Йому ані сло́ва... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.
And no man was able to answer him a word, neither dared any man from that day forth ask him any more questions.
