Від Матвія 14
1 Того ча́су прочув Ірод чотиривла́сник чутки́ про Ісуса,
In illo tempore audivit Herodes tetrarcha famam Iesu:
2 і сказав своїм слу́гам: „Це Іван Христитель, — він із мертвих воскрес, і тому́ чуда тво́ряться ним“.
et ait pueris suis: Hic est Ioannes Baptista: ipse surrexit a mortuis, et ideo virtutes operantur in eo.
3 Бо Ірод схопи́в був Івана, і зв'язав його, і посадив у в'язни́цю через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа.
Herodes enim tenuit Ioannem, et alligavit eum: et posuit in carcerem propter Herodiadem uxorem fratris sui.
4 Бо до нього Іван говорив: „Не годи́ться тобі її мати! “
Dicebat enim illi Ioannes: Non licet tibi habere eam.
5 І хотів Ірод смерть заподі́яти йому, та боявся наро́ду, бо того за пророка вважали.
Et volens illum occidere, timuit populum: quia sicut prophetam eum habebant.
6 А як був день наро́дження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродія́дина, та й Іродові догоди́ла.
Die autem natalis Herodis saltavit filia Herodiadis in medio, et placuit Herodi.
7 Тому́ під прися́гою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона.
Unde cum iuramento pollicitus est ei dare quodcumque postulasset ab eo.
8 А вона, за намовою матері своєї: „Дай мені — проказала — отут на полу́миску голову Івана Христителя!“
At illa praemonita a matre sua, Da mihi, inquit, hic in disco caput Ioannis Baptistae.
9 І цар засмутився, але́ через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати.
Et contristatus est rex: propter iusiurandum autem, et eos, qui pariter recumbebant, iussit dari.
10 І послав стяти Івана в в'язни́ці.
Misitque et decollavit Ioannem in carcere.
11 І прине́сли на полу́мискові його голову, та й дали́ дівчині, а та відне́сла її своїй матері.
Et allatum est caput eius in disco, et datum est puellae, et attulit matri suae.
12 А учні його прибули́, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса.
Et accedentes discipuli eius, tulerunt corpus eius, et sepelierunt illud: et venientes nunciaverunt Iesu.
13 Як Ісус те почув, Він відплив звідти чо́вном у місце пустинне й самотнє. І, прочувши, наро́д із міст пішов пі́шки за Ним.
Quod cum audisset Iesus, secessit inde in naviculam, in locum desertum seorsum: et cum audissent turbae, secutae sunt eum pedestres de civitatibus.
14 І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і змилосе́рдивсь над ними, і їхніх слаби́х уздоро́вив.
Et exiens vidit turbam multam, et misertus est eis, et curavit languidos eorum.
15 А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: „ Тут місце пустинне, і година вже пі́зня; відпусти наро́д, — хай по селах розі́йдуться, і куплять пожи́ви собі“.
Vespere autem facto, accesserunt ad eum discipuli eius, dicentes: Desertus est locus, et hora iam praeteriit: dimitte turbas, ut euntes in castella, emant sibi escas.
16 А Ісус їм сказав: „Непотрібно відхо́дити їм, — нагодуйте їх ви!“
Iesus autem dixit eis: Non habent necesse ire: date illis vos manducare.
17 Вони ж кажуть Йому: „Не маємо чим тут, — тільки п'я́теро хліба й дві рибі“.
Responderunt ei: Non habemus hic nisi quinque panes, et duos pisces.
18 А Він відказав: „Принесіть Мені їх сюди“.
Qui ait eis: Afferte mihi illos huc.
19 І, звелівши на́товпові посідати на траві, Він узяв п'ятеро хліба й дві рибі, спогля́нув на небо, поблагословив й поламав ті хліби́, і дав учням, а учні наро́дові.
Et cum iussisset turbam discumbere super foenum, acceptis quinque panibus, et duobus piscibus, aspiciens in caelum benedixit, et fregit, et dedit discipulis panes, discipuli autem dederunt turbis.
20 І всі їли й наси́тились, а з кусків позосталих назбирали двана́дцятеро повних кошів.
Et manducaverunt omnes, et saturati sunt. Et tulerunt reliquias, duodecim cophinos fragmentorum plenos.
21 Їдців же було мужа тисяч із п'ять, крім жіно́к і дітей.
Manducantium autem fuit numerus, quinque millia virorum, exceptis mulieribus, et parvulis.
22 І зараз звелів Ісус учням до чо́вна сідати, і перепли́сти на той бік раніше Його, аж поки наро́д Він відпу́стить.
Et statim compulit Iesus discipulos ascendere in naviculam, et praecedere eum trans fretum, donec dimitteret turbas.
23 Відпусти́вши ж народ, Він на го́ру пішов помолитися насамоті́; і як вечір настав, був там Сам.
Et dimissa turba, ascendit in montem solus orare. Vespere autem facto solus erat ibi.
24 А чо́вен вже був на сере́дині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супроти́вний.
navicula autem in medio mari iactabatur fluctibus: erat enim contrarius ventus.
25 А о четвертій сторо́жі нічній Ісус підійшов до них, іду́чи по морю.
Quarta enim vigilia noctis, venit ad eos ambulans supra mare.
26 Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настра́шилися та й казали: „Мара́!“І від стра́ху вони закричали...
Et videntes eum supra mare ambulantem, turbati sunt, dicentes: Quia phantasma est. Et prae timore clamaverunt.
27 А Ісус до них зараз озвався й сказав: „Заспокойтесь, — це Я, не лякайтесь!“
Statimque Iesus locutus est eis, dicens: Habete fiduciam: ego sum, nolite timere.
28 Петро ж відповів і сказав: „Коли, Господи, Ти́ це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді“.
Respondens autem Petrus dixit: Domine, si tu es, iube me ad te venire super aquas.
29 А Він відказав йому: „Іди“. І, вилізши з чо́вна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса.
At ipse ait: veni. Et descendens Petrus de navicula, ambulabat super aquam ut veniret ad Iesum.
30 Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопа́ти, і скричав: „Рятуй мене, Господи!“
Videns vero ventum validum, timuit: et cum coepisset mergi, clamavit dicens: Domine, salvum me fac.
31 І зараз Ісус простяг руку й схопи́в його, і каже до нього: „Маловірний, чого́ усумни́вся?“
Et continuo Iesus extendens manum, apprehendit eum: et ait illi: Modicae fidei, quare dubitasti?
32 Як до чо́вна ж вони ввійшли, буря вщу́хнула.
Et cum ascendisset in naviculam, cessavit ventus.
33 А приявні в чо́вні вклонились Йому та сказали: „Ти справді Син Божий!“
Qui autem in navicula erant, venerunt, et adoraverunt eum, dicentes: Vere filius Dei es.
34 Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську.
Et cum transfretassent, venerunt in terram Genesar.
35 А люди тієї місцевости, пізнавши Його, сповістили по всій тій око́лиці, і до Нього прине́сли всіх хворих.
Et cum cognovissent eum viri loci illius, miserunt in universam regionem illam, et obtulerunt ei omnes male habentes:
36 І благали Його, щоб бодай доторкнутися кра́ю одежі Його. А хто доторкавсь, — уздоро́влений був.
et rogabant eum ut vel fimbriam vestimenti eius tangerent. Et quicumque tetigerunt, salvi facti sunt.
