Від Матвія 13
1 Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря.
ⲁ̅ϩⲙ ⲡⲉϩⲟⲟⲩ ⲉⲧⲙⲙⲁⲩ ⲁϥⲉⲓ ⲉⲃⲟⲗ ⲁϥⲉⲓ ⲉⲃⲟⲗ ⲛϭⲓ ⲓⲏⲥ ϩⲙ ⲡⲏⲓ ⲁϥϩⲙⲟⲟⲥ ϩⲁⲧⲛⲑⲁⲗⲁⲥⲥⲁ
2 І бе́зліч наро́ду зібралась до Нього, так що Він увійшов був до чо́вна та й сів, а ввесь на́товп стояв понад берегом.
ⲃ̅ⲁⲩⲥⲱⲟⲩϩ ⲉⲣⲟϥ ⲛϭⲓ ϩⲉⲛⲙⲏⲏϣⲉ ⲉⲛⲁϣⲱⲟⲩ ϩⲱⲥⲧⲉ ⲉⲧⲣⲉϥⲁⲗⲉ ⲉⲡϫⲟⲓ ⲛϥϩⲙⲟⲟⲥ ⲡⲙⲏⲏϣⲉ ⲇⲉ ⲧⲏⲣϥ ⲛⲉϥⲁϩⲉⲣⲁⲧϥ ⲡⲉ ϩⲓⲡⲉⲕⲣⲟ
3 І багато навчав Він їх при́тчами, кажучи:
ⲅ̅ⲁϥϣⲁϫⲉ ⲛⲙⲙⲁⲩ ϩⲙ ⲡϣⲁϫⲉ ϩⲓⲧⲛ ϩⲉⲛⲡⲁⲣⲁⲃⲟⲗⲏ ⲉϥϫⲱ ⲙⲙⲟⲥ ϫⲉ ⲉⲓⲥ ϩⲏⲏⲧⲉ ⲁϥⲉⲓ ⲉⲃⲟⲗ ⲛϭⲓ ⲡⲉⲧϫⲟ ⲉϫⲟ
4 І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували.
ⲇ̅ⲁⲥϣⲱⲡⲉ ⲇⲉ ⲛⲧⲉⲣⲉϥϫⲟ ϩⲟⲓⲛⲉ ⲙⲉⲛ ⲁⲩϩⲉ ϩⲁⲧⲛⲧⲉϩⲓⲏ ⲁⲩⲉⲓ ⲛϭⲓ ⲛϩⲁⲗⲁⲧⲉ ⲛⲧⲡⲉ ⲁⲩⲟⲩⲟⲙⲟⲩ
5 Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́;
ⲉ̅ϩⲉⲛⲕⲟⲟⲩⲉ ⲇⲉ ⲁⲩϩⲉ ⲉϩⲣⲁⲓ ⲉϫⲛ ⲙⲙⲁ ⲙⲡⲉⲧⲣⲁ ⲡⲙⲁ ⲉⲧⲉⲙⲛⲕⲁϩ ⲉⲛⲁϣⲱϥ ⲛϩⲏⲧϥ ⲁⲩⲱ ⲛⲧⲉⲩⲛⲟⲩ ⲁⲩϯ ⲟⲩⲱ ϫⲉ ⲙⲛ ϩⲁϩ ⲛⲕⲁϩ ϩⲁⲣⲟⲟⲩ
6 а як сонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли.
ⲋ̅ⲡⲣⲏ ⲇⲉ ⲛⲧⲉⲣⲉϥϣⲁ ⲁⲩⲣⲕⲁⲩⲙⲁ ⲁⲩⲱ ⲉⲃⲟⲗ ϫⲉ ⲙⲛ ⲛⲟⲩⲛⲉ ⲙⲙⲟⲟⲩ ⲁⲩϣⲟⲟⲩⲉ
7 А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в.
ⲍ̅ϩⲉⲛⲕⲟⲟⲩⲉ ⲇⲉ ⲁⲩϩⲉ ⲉϩⲣⲁⲓ ⲉϫⲛ ⲛϣⲟⲛⲧⲉ ⲁⲩⲉⲓ ⲉϩⲣⲁⲓ ⲛϭⲓ ⲛϣⲟⲛⲧⲉ ⲁⲩⲟϭⲧⲟⲩ
8 Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдеся́т, а те втри́дцятеро.
ⲏ̅ϩⲉⲛⲕⲟⲟⲩⲉ ⲇⲉ ⲁⲩϩⲉ ⲉϩⲣⲁⲓ ⲉϫⲙ ⲡⲕⲁϩ ⲉⲧⲛⲁⲛⲟⲩϥ ⲁⲩϯ ⲕⲁⲣⲡⲟⲥ ⲟⲩⲁ ⲙⲉⲛ ⲁϥϯϣⲉ ⲟⲩⲁ ⲇⲉ ⲁϥϯⲥⲉ ⲕⲉⲧ ⲇⲉ ⲁϥϯⲙⲁⲁⲃ
9 Хто має ву́ха, щоб слухати, нехай слухає!“
ⲑ̅ⲡⲉⲧⲉⲟⲩⲛⲧϥⲙⲁⲁϫⲉ ⲙⲙⲁⲩ ⲉⲥⲱⲧⲙ ⲙⲁⲣⲉϥⲥⲱⲧⲙ
10 І учні Його приступили й сказали до Нього: „Чому́ при́тчами Ти промовляєш до них?“
ⲓ̅ⲁⲩϯⲡⲉⲩⲟⲩⲟⲓ ⲇⲉ ⲉⲣⲟϥ ⲛϭⲓ ⲛⲉϥⲙⲁⲑⲏⲧⲏⲥ ⲡⲉϫⲁⲩ ⲛⲁϥ ϫⲉ ⲉⲧⲃⲉ ⲟⲩ ⲕϣⲁϫⲉ ⲛⲙⲙⲁⲩ ϩⲛ ϩⲉⲛⲡⲁⲣⲁⲃⲟⲗⲏ
11 А Він відповів і промовив: „Тому́, що вам да́но пізнати таємни́ці Царства Небесного, — їм же не да́но.
ⲓ̅ⲁ̅ⲛⲧⲟϥ ⲇⲉ ⲡⲉϫⲁϥ ⲛⲁⲩ ϫⲉ ⲛⲧⲁⲩⲧⲁⲁⲥ ⲛⲏⲧⲛ ⲉⲉⲓⲙⲉ ⲉⲙⲙⲩⲥⲧⲏⲣⲓⲟⲛ ⲛⲧⲙⲛⲧⲣⲣⲟ ⲛⲙⲡⲏⲩⲉ ⲛⲏ ⲇⲉ ⲙⲡⲟⲩⲧⲁⲁⲥ ⲛⲁⲩ
12 Бо хто має, то дасться йому́ та дода́сться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що́ він має.
ⲓ̅ⲃ̅ⲡⲉⲧⲉ ⲟⲩⲛⲧⲁϥ ⲅⲁⲣ ⲥⲉⲛⲁϯ ⲛⲁϥ ⲛϥⲣϩⲟⲩⲟ ⲁⲩⲱ ⲡⲉⲧⲉⲙⲛⲧⲁϥ ⲡⲕⲉⲧⲉⲩⲛⲧⲁϥ ⲥⲉⲛⲁϥⲓⲧϥ ⲛⲧⲟⲟⲧϥ
13 Я тому́ говорю́ до них при́тчами, що вони, ди́влячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють.
ⲓ̅ⲅ̅ⲉⲧⲃⲉ ⲡⲁⲓ ⲉⲓϣⲁϫⲉ ⲛⲙⲙⲁⲩ ϩⲛ ϩⲉⲛⲡⲁⲣⲁⲃⲟⲗⲏ ϫⲉ ⲉⲩⲉⲛⲁⲩ ⲉⲃⲟⲗ ⲛⲥⲉⲛⲁⲩ ⲉⲃⲟⲗ ⲁⲛ ⲁⲩⲱ ⲉⲩⲉⲥⲱⲧⲙ ⲛⲥⲉⲥⲱⲧⲙ ⲁⲛ ⲟⲩⲧⲉ ⲛⲥⲉⲛⲟⲉⲓ ⲁⲛ
14 І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися бу́дете оком, — і не побачите.
ⲓ̅ⲇ̅ⲥⲛⲁϫⲱⲕ ⲛⲁⲩ ⲉⲃⲟⲗ ⲛϭⲓ ⲧⲉⲡⲣⲟⲫⲏⲧⲓⲁ ⲛⲏⲥⲁⲓⲁⲥ ⲉⲧϫⲱ ⲙⲙⲟⲥ ϫⲉ ϩⲛ ⲟⲩⲥⲱⲧⲙ ⲧⲉⲧⲛⲛⲁⲥⲱⲧⲙ ⲛⲧⲉⲧⲛⲧⲙⲛⲟⲓ ⲁⲩⲱ ϩⲛ ⲟⲩⲛⲁⲩ ⲧⲉⲧⲛⲁⲛⲁⲩ ⲛⲧⲉⲧⲛⲧⲙⲉⲓⲱⲣϩ
15 Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують ву́хами вони, і зажму́рили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не наверну́тись, щоб Я їх уздоро́вив!“
ⲓ̅ⲉ̅ⲁϥⲛϣⲟⲧ ⲅⲁⲣ ⲛϭⲓ ⲡϩⲏⲧ ⲙⲡⲓⲗⲁⲧⲟⲥ ⲁⲩⲱ ⲁⲩⲥⲱⲧⲙ ϩⲛ ⲛⲉⲩⲙⲁⲁϫⲉ ϩⲛ ⲟⲩϩⲣⲟϣ ⲁⲩⲱ ⲁⲩϣⲧⲁⲙ ⲛⲛⲉⲩⲃⲁⲗ ϫⲉ ⲛⲛⲉⲩⲛⲁⲩ ϩⲛ ⲛⲉⲩⲃⲁⲗ ⲛⲥⲉⲥⲱⲧⲙ ϩⲙ ⲛⲉⲩⲙⲁⲁϫⲉ ⲛⲥⲉⲛⲟⲓ ϩⲙ ⲡⲉⲩϩⲏⲧ ⲛⲥⲉⲕⲟⲧⲟⲩ ⲧⲁⲧⲁⲗϭⲟⲟⲩ
16 Очі ж ваші блаженні, що бачать, і ву́ха ваші, що чують.
ⲓ̅ⲋ̅ⲛⲁⲓⲁⲧⲟⲩ ⲛⲛⲉⲧⲛⲃⲁⲗ ϫⲉ ⲥⲉⲛⲁⲩ ⲉⲃⲟⲗ ⲁⲩⲱ ⲛⲉⲧⲛⲙⲁⲁϫⲉ ϫⲉ ⲥⲉⲥⲱⲧⲙ
17 Бо поправді кажу́ вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що́ бачите ви, — та не бачили, і почути, що́ чуєте ви, — і не чули.
ⲓ̅ⲍ̅ϩⲁⲙⲏⲛ ⲅⲁⲣ ϯϫⲱ ⲙⲙⲟⲥ ⲛⲏⲧⲛ ϫⲉ ⲁϩⲁϩ ⲙⲡⲣⲟⲫⲏⲧⲏⲥ ϩⲓⲇⲓⲕⲁⲓⲟⲥ ⲉⲡⲉⲓⲑⲩⲙⲉⲓ ⲉⲛⲁⲩ ⲉⲛⲉⲧⲉⲧⲛⲛⲁⲩ ⲉⲣⲟⲟⲩ ⲁⲩⲱ ⲙⲡⲟⲩⲛⲁⲩ ⲁⲩⲱ ⲉⲥⲱⲧⲙ ⲉⲣⲟⲓ ⲉⲛⲉⲧⲉⲧⲛⲥⲱⲧⲙ ⲉⲣⲟⲟⲩ ⲁⲩⲱ ⲙⲡⲟⲩⲥⲱⲧⲙ
18 Послухайте ж притчу про сіяча́.
ⲓ̅ⲏ̅ⲛⲧⲱⲧⲛ ⲇⲉ ⲥⲱⲧⲙ ⲉⲧⲡⲁⲣⲁⲃⲟⲗⲏ ⲙⲡⲉⲧϫⲟ
19 До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і кра́де посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою.
ⲓ̅ⲑ̅ⲟⲩⲟⲛ ⲛⲓⲙ ⲉⲧⲥⲱⲧⲙ ⲉⲡϣⲁϫⲉ ⲛⲧⲙⲛⲧⲣⲣⲟ ⲉⲛϥⲛⲟⲓ ⲙⲙⲟϥ ⲁⲛ ϣⲁϥⲉⲓ ⲛϭⲓ ⲡⲡⲟⲛⲏⲣⲟⲥ ⲛϥⲧⲱⲣⲡ ⲙⲡⲉⲛⲧⲁⲩϫⲟϥ ϩⲣⲁⲓ ϩⲙ ⲡⲉϥϩⲏⲧ ⲡⲁⲓ ⲡⲉⲛⲧⲁⲩϫⲟϥ ϩⲁⲧⲛⲧⲉϩⲓⲏ
20 А посіяне на кам'яни́стому ґрунті, — це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його;
ⲕ̅ⲡⲉⲛⲧⲁⲩϫⲟϥ ⲇⲉ ⲉϫⲛ ⲙⲙⲁ ⲙⲡⲉⲧⲣⲁ ⲡⲁⲓ ⲡⲉⲧⲥⲱⲧⲙ ⲉⲡϣⲁϫⲉ ⲉⲧϫⲓ ⲙⲙⲟϥ ⲛⲧⲉⲩⲛⲟⲩ ϩⲛ ⲟⲩⲣⲁϣⲉ
21 але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж у́тиск або переслідування настають за слово, то він зараз споку́шується.
ⲕ̅ⲁ̅ⲙⲛ ⲛⲟⲩⲛⲉ ⲇⲉ ϣⲟⲟⲡ ϩⲣⲁⲓ ⲛϩⲏⲧϥ ⲁⲗⲗⲁ ⲟⲩⲡⲣⲟⲥⲟⲩⲟⲉⲓϣ ⲡⲉ ⲉⲣϣⲁⲛⲟⲩⲑⲗⲓⲯⲓⲥ ⲇⲉ ϣⲱⲡⲉ ⲏ ⲟⲩⲇⲓⲱⲅⲙⲟⲥ ⲉⲧⲃⲉ ⲡϣⲁϫⲉ ⲛⲧⲉⲩⲛⲟⲩ ϣⲁϥⲥⲕⲁⲛⲇⲁⲗⲓⲍⲉ
22 А між те́рен посіяне, — це той, хто слухає слово, але кло́поти віку цього́ та омана багатства заглу́шують слово, — і воно зостається без пло́ду. (aiōn g165)
ⲕ̅ⲃ̅ⲡⲉⲛⲧⲁⲩϫⲟϥ ⲇⲉ ⲉϫⲛ ⲛϣⲟⲛⲧⲉ ⲡⲁⲓ ⲡⲉⲧⲥⲱⲧⲙ ⲉⲡϣⲁϫⲉ ⲉⲣⲉⲡⲣⲟⲟⲩϣ ⲙⲡⲉⲓⲁⲓⲱⲛ ⲙⲛ ⲧⲁⲡⲁⲧⲏ ⲛⲧⲙⲛⲧⲣⲙⲙⲁⲟ ⲱϭⲧ ⲙⲡϣⲁϫⲉ ⲉϥϣⲱⲡⲉ ⲁϫⲛⲕⲁⲣⲡⲟⲥ (aiōn g165)
23 А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він прино́сить, і дає один у сто раз, другий у шістдеся́т, а той утри́дцятеро“.
ⲕ̅ⲅ̅ⲡⲉⲛⲧⲁⲩϫⲟϥ ⲇⲉ ⲉϫⲙ ⲡⲕⲁϩ ⲉⲧⲛⲁⲛⲟⲩϥ ⲡⲁⲓ ⲡⲉⲧⲥⲱⲧⲙ ⲉⲡϣⲁϫⲉ ⲉⲧⲛⲟⲓ ⲙⲙⲟϥ ⲉϥϯ ⲕⲁⲣⲡⲟⲥ ⲟⲩⲁ ⲙⲉⲛ ⲉϥⲉⲓⲣⲉ ⲛϣⲉ ⲕⲉⲧ ⲇⲉ ⲛⲥⲉ ⲕⲉⲟⲩⲁ ⲇⲉ ⲙⲙⲁⲁⲃ
24 Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм.
ⲕ̅ⲇ̅ⲁϥⲕⲱ ⲛⲁⲩ ⲉϩⲣⲁⲓ ⲛⲕⲉⲡⲁⲣⲁⲃⲟⲗⲏ ⲉϥϫⲱ ⲙⲙⲟⲥ ϫⲉ ⲉⲥⲧⲛⲧⲱⲛ ⲛϭⲓ ⲧⲙⲛⲧⲣⲣⲟ ⲛⲙⲡⲏⲩⲉ ⲉⲩⲣⲱⲙⲉ ⲉⲁϥϫⲟ ⲛⲟⲩϭⲣⲟϭ ⲉⲛⲁⲛⲟⲩϥ ϩⲣⲁⲓ ϩⲛ ⲧⲉϥⲥⲱϣⲉ
25 А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов.
ⲕ̅ⲉ̅ϩⲙ ⲡⲧⲣⲉⲩⲛⲕⲟⲧⲕ ⲇⲉ ⲛϭⲓ ⲛⲣⲱⲙⲉ ⲁϥⲉⲓ ⲛϭⲓ ⲡⲉϥϫⲁϫⲉ ⲁϥϫⲟ ⲛϩⲉⲛⲉⲛⲧⲏϭ ⲛⲧⲙⲏⲧⲉ ⲙⲡⲥⲟⲩⲟ ⲁϥⲃⲱⲕ
26 А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль.
ⲕ̅ⲋ̅ⲛⲧⲉⲣⲉϥϯⲟⲩⲱ ⲇⲉ ⲛϭⲓ ⲡⲉⲭⲟⲣⲧⲟⲥ ⲁⲩⲱ ⲁϥⲉⲓⲣⲉ ⲛⲟⲩⲕⲁⲣⲡⲟⲥ ⲧⲟⲧⲉ ⲁⲩⲟⲩⲱⲛϩ ⲉⲃⲟⲗ ⲛϭⲓ ⲛⲉⲛⲧⲏϭ
27 І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“
ⲕ̅ⲍ̅ⲁⲩϯⲡⲉⲩⲟⲩⲟⲓ ⲇⲉ ⲛϭⲓ ⲛϩⲙϩⲁⲗ ⲉⲡⲉⲩϫⲟⲉⲓⲥ ⲉⲩϫⲱ ⲙⲙⲟⲥ ⲛⲁϥ ϫⲉ ⲡϫⲟⲉⲓⲥ ⲙⲏ ⲛⲟⲩϭⲣⲟϭ ⲉⲛⲁⲛⲟⲩϥ ⲁⲛ ⲡⲉⲛⲧⲁⲕϫⲟϥ ϩⲣⲁⲓ ϩⲛ ⲧⲉⲕⲥⲱϣⲉ ⲛⲧⲁϥϩⲉ ϭⲉ ⲉⲉⲛⲧⲏϭ ⲧⲱⲛ
28 А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“
ⲕ̅ⲏ̅ⲛⲧⲟϥ ⲇⲉ ⲡⲉϫⲁϥ ⲛⲁⲩ ϫⲉ ⲟⲩϫⲁϫⲉ ⲛⲣⲱⲙⲉ ⲡⲉⲛⲧⲁϥⲉⲓⲣⲉ ⲙⲡⲁⲓ ⲛⲧⲟⲟⲩ ⲇⲉ ⲡⲉϫⲁⲩ ⲛⲁϥ ϫⲉ ⲕⲟⲩⲱϣ ϭⲉ ⲉⲧⲣⲉⲛⲃⲱⲕ ⲛⲧⲛⲥⲟⲟⲩϩⲟⲩ ⲉϩⲟⲩⲛ
29 Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю.
ⲕ̅ⲑ̅ⲛⲧⲟϥ ⲇⲉ ⲡⲉϫⲁϥ ⲛⲁⲩ ϫⲉ ⲙⲙⲟⲛ ⲙⲏⲡⲟⲧⲉ ⲛⲧⲉⲧⲛⲥⲱⲟⲩϩ ⲉϩⲟⲩⲛ ⲛⲛⲧⲏϭ ⲛⲧⲉⲧⲛⲡⲱⲣⲕ ⲛⲙⲙⲁⲩ ⲙⲡⲕⲉⲥⲟⲩⲟ
30 Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“.
ⲗ̅ⲁⲗⲱⲧⲛ ϩⲁⲣⲟⲟⲩ ⲛⲥⲉⲁⲓⲁⲓ ϩⲓⲟⲩⲥⲟⲡ ϣⲁⲡⲉⲩⲟⲉⲓϣ ⲙⲡⲱϩⲥ ⲁⲩⲱ ϩⲣⲁⲓ ϩⲙ ⲡⲉⲩⲟⲉⲓϣ ⲙⲡⲱϩⲥ ϯⲛⲁϫⲟⲟⲥ ⲛⲛⲁϫⲁⲓⲟϩⲥ ϫⲉ ⲥⲱⲟⲩϩ ⲉϩⲟⲩⲛ ⲛϣⲟⲣⲡ ⲛⲛⲉⲛⲧⲏϭ ⲛⲧⲉⲧⲛⲙⲟⲣⲟⲩ ⲛϩⲛϣⲟⲗ ⲉⲡⲣⲟⲕϩⲟⲩ ⲡⲉⲥⲟⲩⲟ ⲇⲉ ⲛⲧⲉⲧⲛⲥⲟⲟⲩϩϥ ⲉϩⲟⲩⲛ ⲉⲧⲁⲁⲡⲟⲑⲏⲕⲏ
31 Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до зе́рна гірчи́чного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм.
ⲗ̅ⲁ̅ⲁϥⲕⲱ ⲛⲁⲩ ⲟⲛ ⲉϩⲣⲁⲓ ⲛⲕⲉⲡⲁⲣⲁⲃⲟⲗⲏ ⲉϥϫⲱ ⲙⲙⲟⲥ ϫⲉ ⲉⲥⲧⲛⲧⲱⲛ ⲛϭⲓ ⲧⲙⲛⲧⲣⲣⲟ ⲛⲙⲡⲏⲩⲉ ⲉⲩⲃⲗⲃⲓⲗⲉ ⲛϣⲗⲧⲏⲙ ⲧⲁⲓ ⲉⲁⲩⲣⲱⲙⲉ ϫⲓⲧⲥ ⲁϥϫⲟ ⲙⲙⲟⲥ ϩⲣⲁⲓ ϩⲛ ⲧⲉϥⲥⲱϣⲉ
32 Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“.
ⲗ̅ⲃ̅ⲧⲁⲓ ⲙⲉⲛ ⲉⲩⲕⲟⲩⲓ ⲧⲉ ⲉⲛⲉϭⲣⲟⲟϭ ⲧⲏⲣⲟⲩ ϩⲟⲧⲁⲛ ⲇⲉ ⲉⲥϣⲁⲛⲁⲩⲝⲁⲛⲉ ϣⲁⲥⲣⲟⲩⲛⲟϭ ⲛⲟⲩⲟⲟⲧⲉ ⲛⲥϣⲱⲡⲉ ⲉⲩⲛⲟϭ ⲛϣⲏⲛ ϩⲱⲥⲧⲉ ⲛⲥⲉⲉⲓ ⲛϭⲓ ⲛϩⲁⲗⲁⲧⲉ ⲛⲧⲡⲉ ⲛⲥⲉⲟⲩⲱϩ ϩⲛ ⲛⲉⲥⲕⲗⲁⲇⲟⲥ
33 Іншу притчу Він їм розпові́в: „Царство Небесне подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вки́сне“.
ⲗ̅ⲅ̅ⲁϥϫⲱ ⲛⲁⲩ ⲛⲕⲉⲡⲁⲣⲁⲃⲟⲗⲏ ⲉϥϫⲱ ⲙⲙⲟⲥ ϫⲉ ⲉⲥⲧⲛⲧⲱⲛ ⲛϭⲓ ⲧⲙⲛⲧⲣⲣⲟ ⲛⲙⲡⲏⲩⲉ ⲉⲩⲑⲁⲃ ⲉⲁⲩⲥϩⲓⲙⲉ ϫⲓⲧϥ ⲁⲥϩⲟⲡϥ ϩⲛ ϣⲟⲙⲛⲧ ⲛϣⲓ ⲛⲛⲟⲉⲓⲧ ϣⲁⲛⲧⲉϥϫⲓⲑⲁⲃ ⲧⲏⲣϥ
34 Це все в при́тчах Ісус говорив до людей, і без при́тчі нічо́го Він їм не казав,
ⲗ̅ⲇ̅ⲛⲁⲓ ⲇⲉ ⲧⲏⲣⲟⲩ ⲁϥϫⲟⲟⲩ ⲛϭⲓ ⲓⲏⲥ ϩⲛ ϩⲉⲛⲡⲁⲣⲁⲃⲟⲗⲏ ⲛⲙⲙⲏⲏϣⲉ ⲁⲩⲱ ⲁϫⲙⲡⲁⲣⲁⲃⲟⲗⲏ ⲙⲡⲉϥϫⲉⲗⲁⲁⲩ ⲛⲁⲩ
35 щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у при́тчах уста́ Свої, розповім таємни́ці від по́чину світу!“
ⲗ̅ⲉ̅ϫⲉⲕⲁⲥ ⲉϥⲉϫⲱⲕ ⲉⲃⲟⲗ ⲛϭⲓ ⲡⲉⲛⲧⲁⲩϫⲟⲟϥ ϩⲓⲧⲙ ⲡⲉⲡⲣⲟⲫⲏⲧⲏⲥ ⲉϥϫⲱ ⲙⲙⲟⲥ ϫⲉ ϯⲛⲁⲟⲩⲱⲛ ⲉⲣⲱⲓ ϩⲛ ϩⲉⲛⲡⲁⲣⲁⲃⲟⲗⲏ ⲛⲧⲁϫⲱ ⲛⲛⲉⲧϩⲏⲡ ϫⲓⲛⲉⲡϣⲁⲥⲱⲛⲧ ⲙⲡⲕⲟⲥⲙⲟⲥ
36 Тоді відпустив Він наро́д і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни́ нам при́тчу про кукі́ль польови́й“.
ⲗ̅ⲋ̅ⲧⲟⲧⲉ ⲁϥⲕⲱ ⲛⲙⲙⲏⲏϣⲉ ⲁϥⲉⲓ ⲉϩⲣⲁⲓ ⲉⲡⲏⲓ ⲁⲩϯⲡⲉⲩⲟⲩⲟⲓ ⲉⲣⲟϥ ⲛϭⲓ ⲛⲉϥⲙⲁⲑⲏⲧⲏⲥ ⲉⲩϫⲱ ⲙⲙⲟⲥ ϫⲉ ⲃⲱⲗ ⲉⲣⲟⲛ ⲛⲧⲡⲁⲣⲁⲃⲟⲗⲏ ⲛⲛⲉⲛⲧⲏϭ ⲛⲧⲥⲱϣⲉ
37 А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, — це Син Лю́дський,
ⲗ̅ⲍ̅ⲛⲧⲟϥ ⲇⲉ ⲁϥⲟⲩⲱϣⲃ ⲉϥϫⲱ ⲙⲙⲟⲥ ϫⲉ ⲡⲉⲧϫⲟ ⲙⲡⲉϭⲣⲟϭ ⲉⲧⲛⲁⲛⲟⲩϥ ⲡⲉ ⲡϣⲏⲣⲉ ⲙⲡⲣⲱⲙⲉ
38 а поле — це світ, добре ж насіння — це сини Царства, а кукі́ль — сини лукавого;
ⲗ̅ⲏ̅ⲧⲥⲱϣⲉ ⲇⲉ ⲡⲉ ⲡⲕⲟⲥⲙⲟⲥ ⲡⲉϭⲣⲟϭ ⲉⲧⲛⲁⲛⲟⲩϥ ⲛⲉ ⲛϣⲏⲣⲉ ⲛⲧⲙⲛⲧⲣⲣⲟ ⲛⲉⲛⲧⲏϭ ⲇⲉ ⲛⲉ ⲛϣⲏⲣⲉ ⲙⲡⲡⲟⲛⲏⲣⲟⲥ
ⲗ̅ⲑ̅ⲡϫⲁϫⲉ ⲛⲧⲁϥϫⲟⲟⲩ ⲡⲉ ⲡⲇⲓⲁⲃⲟⲗⲟⲥ ⲡⲱϩⲥ ⲇⲉ ⲡⲉ ⲧⲥⲩⲛⲧⲉⲗⲉⲓⲁ ⲙⲡⲁⲓⲱⲛ ⲛϫⲁⲓⲟϩⲥ ⲇⲉ ⲛⲉ ⲛⲁⲅⲅⲉⲗⲟⲥ (aiōn g165)
ⲙ̅ⲛⲑⲉ ϭⲉ ⲛϣⲁⲩⲥⲱⲟⲩϩ ⲉϩⲟⲩⲛ ⲛⲛⲉⲛⲧⲏϭ ⲛⲥⲉⲣⲟⲕϩⲟⲩ ϩⲣⲁⲓ ϩⲛ ⲟⲩⲕⲱϩⲧ ⲧⲁⲓ ⲧⲉ ⲑⲉ ⲉⲧⲛⲁϣⲱⲡⲉ ϩⲣⲁⲓ ϩⲛ ⲧⲥⲩⲛⲧⲉⲗⲉⲓⲁ ⲙⲡⲁⲓⲱⲛ (aiōn g165)
41 Пошле Лю́дський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззако́ння,
ⲙ̅ⲁ̅ⲡϣⲏⲣⲉ ⲙⲡⲣⲱⲙⲉ ⲛⲁϫⲟⲟⲩ ⲛⲛⲉϥⲁⲅⲅⲉⲗⲟⲥ ⲛⲥⲉⲥⲱⲟⲩϩ ⲉϩⲟⲩⲛ ⲉⲃⲟⲗ ϩⲛ ⲧⲉϥⲙⲛⲧⲣⲣⲟ ⲛⲛⲉⲥⲕⲁⲛⲇⲁⲗⲟⲛ ⲧⲏⲣⲟⲩ ⲙⲛ ⲛⲉⲧⲉⲓⲣⲉ ⲛⲧⲁⲛⲟⲙⲓⲁ
42 і їх повкида́ють до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів!
ⲙ̅ⲃ̅ⲛⲥⲉⲛⲟϫⲟⲩ ⲉϩⲣⲁⲓ ⲉⲧⲉϩⲣⲱ ⲛⲥⲁⲧⲉ ⲉϥⲛⲁϣⲱⲡⲉ ⲙⲙⲁⲩ ⲛϭⲓ ⲡⲣⲓⲙⲉ ⲁⲩⲱ ⲡϭⲁϩϭϩ ⲛⲛⲟⲃϩⲉ
43 Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має ву́ха, нехай слухає!
ⲙ̅ⲅ̅ⲧⲟⲧⲉ ⲛⲇⲓⲕⲁⲓⲟⲥ ⲥⲉⲛⲁⲣⲟⲩⲟⲉⲓⲛ ⲛⲑⲉ ⲙⲡⲣⲏ ϩⲛ ⲧⲙⲛⲧⲣⲣⲟ ⲙⲡⲉⲩⲉⲓⲱⲧ ⲡⲉⲧⲉⲟⲩⲛⲧϥⲙⲁⲁϫⲉ ⲙⲙⲁⲩ ⲉⲥⲱⲧⲙ ⲙⲁⲣⲉϥⲥⲱⲧⲙ
44 Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле.
ⲙ̅ⲇ̅ⲉⲥⲧⲛⲧⲱⲛ ⲛϭⲓ ⲧⲙⲛⲧⲣⲣⲟ ⲛⲙⲡⲏⲩⲉ ⲉⲩⲁϩⲟ ⲉϥϩⲏⲡ ϩⲛ ⲧⲥⲱϣⲉ ⲡⲁⲓ ⲛⲧⲁⲟⲩⲣⲱⲙⲉ ϩⲉ ⲉⲣⲟϥ ⲁϥϩⲟⲡϥ ⲁⲩⲱ ⲉⲃⲟⲗ ϩⲙ ⲡⲉϥⲣⲁϣⲉ ϣⲁϥⲃⲱⲕ ⲛϥϯ ⲉⲃⲟⲗ ⲛⲛⲕⲁ ⲛⲓⲙ ⲉⲧϣⲟⲟⲡ ⲛⲁϥ ⲛϥϣⲱⲡ ⲛⲧⲥⲱϣⲉ ⲉⲧⲙⲙⲁⲩ
45 Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих,
ⲙ̅ⲉ̅ⲡⲁⲗⲓⲛ ⲟⲛ ⲉⲥⲧⲛⲧⲱⲛ ⲛϭⲓ ⲧⲙⲛⲧⲣⲣⲟ ⲛⲙⲡⲏⲩⲉ ⲉⲩⲣⲱⲙⲉ ⲛⲉϣⲱⲧ ⲉϥϣⲓⲛⲉ ⲛⲥⲁϩⲉⲛⲱⲛⲉ ⲙⲙⲉ ⲉⲛⲁⲛⲟⲩⲟⲩ
46 а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її.
ⲙ̅ⲋ̅ⲛⲧⲉⲣⲉϥϩⲉ ⲇⲉ ⲉⲩⲱⲛⲉ ⲙⲙⲉ ⲉⲛⲁϣⲉⲥⲟⲩⲛⲧϥ ⲁϥⲃⲱⲕ ⲁϥϯ ⲉⲃⲟⲗ ⲛⲛⲕⲁ ⲛⲓⲙ ⲉⲧⲛⲧⲁϥ ⲁϥϣⲟⲡϥ ⲛⲁϥ
47 Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину.
ⲙ̅ⲍ̅ⲧⲙⲛⲧⲣⲣⲟ ⲛⲙⲡⲏⲩⲉ ⲉⲥⲧⲛⲧⲱⲛ ⲉⲩⲁⲃⲱ ⲉⲁⲩⲛⲟϫⲥ ⲉⲑⲁⲗⲁⲥⲥⲁ ⲉⲁⲥⲥⲱⲟⲩϩ ⲉϩⲟⲩⲛ ⲛⲅⲉⲛⲟⲥ ⲛⲓⲙ ⲛⲧⲏⲃⲧ
48 Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають.
ⲙ̅ⲏ̅ⲧⲁⲓ ⲛⲧⲉⲣⲉⲥⲙⲟⲩϩ ⲁⲩⲉⲓⲛⲉ ⲙⲙⲟⲥ ⲉϩⲣⲁⲓ ⲁⲩⲱ ⲁⲩϩⲙⲟⲟⲥ ϩⲓⲡⲉⲕⲣⲟ ⲁⲩⲕⲱⲧϥ ⲛⲛⲉⲧⲛⲁⲛⲟⲩⲟⲩ ⲉⲛⲉⲩϩⲛⲁⲁⲩ ⲛⲉⲑⲟⲟⲩ ⲇⲉ ⲁⲩⲛⲟϫⲟⲩ ⲉⲃⲟⲗ
ⲙ̅ⲑ̅ⲧⲁⲓ ⲧⲉ ⲑⲉ ⲉⲧⲛⲁϣⲱⲡⲉ ϩⲣⲁⲓ ϩⲛ ⲧⲥⲩⲛⲧⲉⲗⲉⲓⲁ ⲙⲡⲁⲓⲱⲛ ⲥⲉⲛⲏⲩ ⲉⲃⲟⲗ ⲛϭⲓ ⲛⲁⲅⲅⲉⲗⲟⲥ ⲛⲥⲉⲡⲱⲣϫ ⲉⲃⲟⲗ ⲛⲙⲡⲟⲛⲏⲣⲟⲥ ⲛⲧⲙⲏⲧⲉ ⲛⲛⲇⲓⲕⲁⲓⲟⲥ (aiōn g165)
50 і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів!
ⲛ̅ⲛⲥⲉⲛⲟⲩϫⲉ ⲙⲙⲟⲟⲩ ⲉϩⲣⲁⲓ ⲉⲧⲉϩⲣⲱ ⲛⲥⲁⲧⲉ ⲉϥⲛⲁϣⲱⲡⲉ ⲙⲙⲁⲩ ⲛϭⲓ ⲡⲣⲓⲙⲉ ⲁⲩⲱ ⲡϭⲁϩϭϩ ⲛⲛⲟⲃϩⲉ
51 Чи ви зрозуміли це все?“— „Так!“відказали Йому.
ⲛ̅ⲁ̅ⲁⲧⲉⲧⲛⲛⲟⲓ ⲛⲛⲁⲓ ⲧⲏⲣⲟⲩ ⲡⲉϫⲁⲩ ϫⲉ ⲁϩⲉ ⲡϫⲟⲉⲓⲥ
52 І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“.
ⲛ̅ⲃ̅ⲛⲧⲟϥ ⲇⲉ ⲡⲉϫⲁϥ ⲛⲁⲩ ϫⲉ ⲉⲧⲃⲉ ⲡⲁⲓ ⲅⲣⲁⲙⲙⲁⲧⲉⲩⲥ ⲛⲓⲙ ⲉⲁϥϫⲓⲥⲃⲱ ⲉⲧⲙⲛⲧⲣⲣⲟ ⲛⲙⲡⲏⲩⲉ ⲉϥⲧⲛⲧⲱⲛ ⲉⲩⲣⲱⲙⲉ ⲛⲣⲙⲙⲁⲟ ⲡⲁⲓ ⲉⲧⲛⲟⲩϫⲉ ⲉⲃⲟⲗ ϩⲙ ⲡⲉϥⲁϩⲟ ⲛϩⲉⲛⲃⲣⲣⲉ ⲙⲛ ϩⲉⲛⲁⲥ
53 І сталось, як скінчи́в Ісус притчі оці, Він зві́дти пішов.
ⲛ̅ⲅ̅ⲁⲥϣⲱⲡⲉ ⲇⲉ ⲛⲧⲉⲣⲉⲓⲏⲥ ⲟⲩⲱ ⲛⲛⲉⲓⲡⲁⲣⲁⲃⲟⲗⲏ ⲁϥⲡⲱⲱⲛⲉ ⲉⲃⲟⲗ ϩⲙ ⲡⲙⲁ ⲉⲧⲙⲙⲁⲩ
54 І прийшов Він до Своєї ба́тьківщини, і навчав їх у їхнїй синаго́зі, так що стали вони дивуватися й питати: „Звідки в Нього ця мудрість та си́ли чудоді́йні?
ⲛ̅ⲇ̅ⲁϥⲉⲓ ⲉϩⲣⲁⲓ ⲉⲡⲉϥϯⲙⲉ ⲁϥϯⲥⲱ ⲛⲁⲩ ϩⲣⲁⲓ ϩⲛ ⲧⲉⲩⲥⲩⲛⲁⲅⲱⲅⲏ ϩⲱⲥⲧⲉ ⲉⲧⲣⲉⲩⲣϣⲡⲏⲣⲉ ⲛⲥⲉϫⲟⲟⲥ ϫⲉ ⲛⲧⲁⲡⲁⲓ ϩⲉ ⲉⲧⲉⲓⲥⲟⲫⲓⲁ ⲧⲱⲛ ⲙⲛ ⲛⲉⲓϭⲟⲙ
55 Чи ж Він не син те́слі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його — Яків, і Йо́сип, і Симон та Юда?
ⲛ̅ⲉ̅ⲙⲏ ⲙⲡⲁⲓ ⲁⲛ ⲡⲉ ⲡϣⲏⲣⲉ ⲙⲡϩⲁϣⲉ ⲙⲏ ⲛⲧⲉϥⲙⲁⲁⲩ ⲁⲛ ⲧⲉ ⲛϣⲁⲩⲙⲟⲩⲧⲉ ⲉⲣⲟⲥ ϫⲉ ⲙⲁⲣⲓϩⲁⲙ ⲁⲩⲱ ⲛⲉϥⲥⲛⲏⲩ ⲡⲉ ⲓⲁⲕⲱⲃⲟⲥ ⲙⲛ ⲓⲱⲥⲏⲥ ⲙⲛ ⲥⲓⲙⲱⲛ ⲙⲛ ⲓⲟⲩⲇⲁⲥ
56 І чи ж се́стри Його не всі з нами? Звідки ж Йому́ все оте?“
ⲛ̅ⲋ̅ⲁⲩⲱ ⲛⲉϥⲥⲱⲛⲉ ⲛⲥⲓⲙⲱⲛ ⲙⲏ ⲛⲥⲉϣⲟⲟⲡ ⲁⲛ ⲧⲏⲣⲟⲩ ϩⲁⲧⲏⲛ ⲛⲧⲁⲡⲁⲓ ϭⲉ ϩⲉ ⲉⲛⲁⲓ ⲧⲏⲣⲟⲩ ⲧⲱⲛ
57 І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй та в домі своїм!“
ⲛ̅ⲍ̅ⲁⲩⲱ ⲛⲉⲩⲥⲕⲁⲛⲇⲁⲗⲓⲍⲉ ⲛϩⲏⲧϥ ⲓⲏⲥ ⲇⲉ ⲡⲉϫⲁϥ ⲛⲁⲩ ϫⲉ ⲙⲛ ⲡⲣⲟⲫⲏⲧⲏⲥ ⲥⲏϣ ⲉⲓ ⲙⲏⲧⲓ ϩⲣⲁⲓ ϩⲛ ⲡⲉϥϯⲙⲉ ⲙⲙⲓⲛ ⲙⲙⲟϥ ⲁⲩⲱ ϩⲣⲁⲓ ϩⲙ ⲡⲉϥⲏⲓ
58 І Він не вчинив тут чуд багатьо́х через їхню невіру.
ⲛ̅ⲏ̅ⲙⲡⲉϥⲣϩⲁϩ ⲛϭⲟⲙ ϩⲙ ⲡⲙⲁ ⲉⲧⲙⲙⲁⲩ ⲉⲧⲃⲉ ⲧⲉⲩⲙⲛⲧⲁⲧⲛⲁϩⲧⲉ
