Від Марка 4
1 І знову почав Він навчати над морем. І зібралось до Нього багато наро́ду, так що Сам Він до чо́вна на морі ввійшов і сидів, а наро́д увесь був на землі покрай моря.
[Ісус] знов почав навчати на березі моря. І зібрався біля Нього великий натовп, так що Він зайшов у човен та сів [у ньому] на морі, а всі люди були біля моря, на березі.
2 І багато навчав Він їх при́тчами, і в науці Своїй їм казав:
Він багато навчав їх притчами й казав до них у Своєму навчанні:
3 „Слухайте, — вийшов сіяч ось, щоб сі́яти.
«Слухайте! Ось сіяч вийшов сіяти.
4 І як сі́яв, упало зе́рно одне край дороги, — і налетіли пташки́, і його́ повидзьо́бували.
Коли він сіяв, деякі [зерна] впали біля дороги; прилетіли птахи та повидзьобували їх.
5 Друге ж упало на ґрунт кам'яни́стий, де не мало багато землі, — і негайно зійшло, бо земля неглибока була́;
Інші впали на кам’янистий ґрунт, де не було багато землі, і відразу проросли, бо земля була неглибока.
6 а як сонце зійшло — то зів'я́ло, і, коріння не мавши, усохло.
Коли зійшло сонце, то опалило паростки, вони зів’яли й, не маючи коріння, всохли.
7 А інше впало між те́рен, і ви́гнався терен, і його поглуши́в, — і пло́ду воно не дало́.
Ще інші впали поміж терни. Терни виросли та задушили їх, і не дали врожаю.
8 Інше ж упало на добрую землю, — і дало плід, що посхо́див і ріс; і видало втри́дцятеро, у шістдеся́т і в сто раз “.
А інші впали в добру землю та дали врожай, який зійшов, виріс та вродив у тридцять, у шістдесят та в сто разів [більше]».
9 І сказав: „Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“
І сказав: «Хто має вуха, щоб слухати, слухайте!»
10 І, як остався Він насамоті, Його запитали найближчі з Дванадцятьма́ про цю при́тчу.
Коли Ісус залишився на самоті, ті, що були разом із Ним та дванадцятьма, запитали Його про притчі.
11 І Він їм відповів: „Вам да́но пізнати таємни́ці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в при́тчах,
Він відповів: «Вам дана таємниця Царства Божого, а для тих, хто ззовні, усе в притчах,
12 щоб „оком дивились вони — і не бачили, ву́хом слухали — і не зрозуміли, щоб коли вони не наверну́лися, і відпу́щені бу́дуть гріхи їм!“
щоб „дивлячись очима, не бачили і, слухаючи вухами, не розуміли, щоб не повернулися і щоб не були прощені!“»
13 І Він їх запитав: „Ви не розумієте притчі цієї? І як вам зрозуміти всі притчі!
Потім сказав: «Невже ви не зрозуміли цієї притчі? Як тоді ви зрозумієте всі притчі?
14 Сіяч сіє слово.
Сіяч сіє Слово.
15 А котрі́ край дороги, де сіється слово, — це ті, що як тільки почують, то зараз приходить до них сатана, і забирає слово, посіяне в них.
Те, що посіяне біля дороги, – це ті, що чують Слово; але коли чують, відразу приходить сатана й забирає Слово, посіяне в них.
16 Так само й посіяні на кам'яни́стому ґрунті, — вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його,
Посіяне на кам’янисту землю означає тих, що, почувши Слово, відразу з радістю приймають його.
17 та коріння не мають у собі й непостійні; а зго́дом, як у́тиск або переслі́дування наступає за слово, вони спокушаються зараз.
Але не мають коріння в собі, є тимчасовими. Коли настають труднощі або гоніння за Слово, вони відразу відпадають.
18 А між терен посіяне, — це ті, що слухають слово,
Посіяне серед тернів означає тих, що чують Слово,
19 але кло́поти цьогосві́тні й омана багатства та різні бажа́ння ввіходять, та й заглушують слово, — і пло́ду воно не дає. (aiōn g165)
але турботи цього віку, омана багатства та інших бажань придушують Слово, і воно залишається безплідним. (aiōn g165)
20 А посіяне в добрую землю — це ті, що слухають слово й приймають, — і родять утри́дцятеро, у шістдеся́т і в сто раз “.
А посіяне в добру землю означає тих, що чують Слово, приймають його та приносять врожай: один у тридцять, інший у шістдесят, інший у сто разів більший».
21 І сказав Він до них: „Чи світло прино́сять на те, щоб поставити його під посу́дину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на світи́льнику?
[Ісус] сказав їм: «Хіба хтось приносить світильник, щоб поставити його під посудину або під ліжко? Ні, його приносять, щоб поставити на поставець.
22 Бо немає нічого захованого, що не ви́явиться, і немає таємного, що не вийде ная́в.
Бо немає нічого прихованого, що не було б відкритим, і нічого таємного, що не виявилося б.
23 Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“
Якщо хтось має вуха, нехай слухає!»
24 І сказав Він до них: „Уважайте, що чуєте: Якою мірою будете міряти, такою відмі́ряють вам, і додаду́ть вам.
І сказав їм: «Будьте уважні, що ви чуєте. Адже якою мірою міряєте ви, такою і вам виміряють і додадуть вам.
25 Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має“.
Бо тому, хто має, додасться, і матиме надмірно, а від того, хто не має, і те, що має, забереться».
26 І сказав Він: „Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насі́ння,
Він сказав: «Царство Боже схоже на чоловіка, який засіяв поле.
27 і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає па́ростки та росте, хоч не знає він, я́к.
І чи спить чоловік, чи прокидається, вночі чи вдень, насіння сходить та росте, а як це – він сам не знає.
28 Бо родить земля сама з себе: перше вру́на, потім ко́лос, а тоді повне збіжжя на колосі.
Земля сама приносить плід: спочатку стебло, потім колос, а потім повний колос зерна.
29 А коли плід доспіє, зараз він „посилає серпа́, бо настали жнива́“.
Коли ж врожай дозріває, він одразу надсилає [женців] із серпами, бо настали жнива».
30 І сказав Він: „До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі предста́вим його́?
І сказав Він: «До чого подібне Царство Боже? Якою притчею його пояснити?
31 Воно — як те зе́рно гірчи́чне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі зе́мні насіння.
Воно подібне до гірчичного зерна. Коли його сіють у землю, воно є найменшим серед усього насіння на землі,
32 Як посіяне ж буде, вироста́є, і стає над усі зілля́ більше, і ві́ття пускає велике таке́, що ку́блитись може в тіні його птаство небесне“.
але коли виростає, стає більшим за всі рослини й пускає великі гілки, так що птахи небесні можуть гніздитися в його тіні».
33 І такими притчами багатьома́ Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати.
Багатьма такими притчами Він говорив їм Слово, стільки, скільки вони могли зрозуміти.
34 І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе.
Не говорив їм без притчі, але коли був наодинці зі Своїми учнями, пояснював їм усе.
35 І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: „Перепли́ньмо на той бік“.
Коли настав вечір, Ісус сказав їм: «Переплиньмо на другий бік».
36 І, лишивши наро́д, узяли із собою Його, як у чо́вні Він був; і інші човни́ були з Ним.
Відпустивши людей, вони сіли в човен, де вже був [Ісус]. Інші човни попливли за ними.
37 І зняла́ся ось буря велика, а хвилі вливалися в чо́вен, аж чо́вен водою вже був перепо́внився!
І здійнялася велика буря, і хвилі почали заливати човен, так що він вже наповнювався водою.
38 А Він спав на кормі́ на подушці... І вони розбудили Його та й сказали Йому: „Учителю, чи Тобі байдуже́, що ми гинемо?“
Ісус був на кормі та спав на подушці. Учні розбудили Його, кажучи: ―Учителю, невже Тобі байдуже, що ми гинемо?
39 Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: „Мовчи, перестань!“І стих вітер, — і тиша велика настала.
Уставши, Він наказав вітрові та сказав морю: ―Тихо! Заспокойся! Вітер стих, і настала велика тиша.
40 І сказав Він до них: „Чого́ ви такі полохливі? Чому віри не маєте?“
Він сказав їм: ―Чому ви злякалися? Чому ви все ще не маєте віри?
41 А вони налякалися стра́хом великим, і говорили один до одно́го: „Хто ж це такий, що вітер і море слухня́ні Йому?“
Перелякані, вони казали один одному: ―Хто ж Він такий, що навіть вітер та море підкоряються Йому?
