Від Марка 12
1 І почав Він у при́тчах до них промовляти: „Насадив був один чоловік виноградника, муром обгородив, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов.
[Ісус] почав говорити їм у притчах: ―Один чоловік посадив виноградник, обвів його огорожею, вкопав давильню, збудував башту, здав його в оренду виноградарям та вирушив у подорож.
2 А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб прийняти частину плоду з виноградинка в тих винарі́в.
Коли настав час, він надіслав одного раба до виноградарів, щоб отримати свою частину врожаю.
3 Та вони схопи́ли його та й побили, і відіслали ні з чим.
Однак виноградарі схопили, побили його й відіслали назад ні з чим.
4 І зно́ву послав він до них раба іншого, — та й того вони зранили в голову та знева́жили.
Тоді [господар] надіслав до них іншого раба. Але вони й тому розбили голову та відіслали з ганьбою.
5 Тоді вислав він іншого, — і того вони вбили. І багатьо́х іще інших, — набили одни́х, а одни́х повбивали.
Він надіслав ще одного, але вони його вбили. Також і багатьох інших: одних побили, а інших убили.
6 І він мав ще одно́го, — сина улю́бленого. Наоста́нок послав і того́ він до них і сказав: „Посоромляться сина мого́!“
Нарешті надіслав до них свого єдиного улюбленого сина, кажучи: «Мого сина поважатимуть!»
7 А ті винарі міркували собі: „Це спадкоємець; ходім, заморду́ймо його, — і нашою спа́дщина бу́де!“
Але ті виноградарі сказали один одному: «Це спадкоємець, ходімо та вб’ємо його, і спадщина буде нашою!»
8 І вони схопи́ли його та й убили, і викинули його за виноградник.
Вони схопили його, вбили та вивели з виноградника.
9 Отож, що́ пан виноградинка зробить? — Він прибуде та й вигубить тих винарів, і віддасть виноградинка іншим.
Що ж зробить господар виноградника? Він прийде та вб’є виноградарів, а виноградник віддасть іншим виноградарям.
10 Чи ви не читали в Писа́нні: „Камінь, що його будівни́чі відкинули, — той нарі́жним став ка́менем!
Хіба ви не читали в Писанні: «Камінь, який відкинули будівничі, став наріжним каменем.
11 Від Господа сталося це, — і дивне воно в оча́х наших“.
Господь зробив це, і воно є дивним у наших очах».
12 І шукали Його, щоб схопи́ти, але побоялись наро́ду. Бо вони зрозуміли, що про них Він цю при́тчу сказав. І, лишивши Його, відійшли.
Вони зрозуміли, що Він про них сказав цю притчу, і шукали нагоди схопити [Ісуса], але боялися народу. Тому залишили Його й відійшли.
13 I вони вислали деяких із фарисеїв та іродія́нів до Нього, щоб зловити на слові Його.
Потім вони надіслали до Нього деяких фарисеїв та іродіан, щоб впіймати Його на слові.
14 Ті ж прийшли та й говорять Йому: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсі́м ні на ко́го, бо на лю́дське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годи́ться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?“
Ті прийшли та запитали Його: ―Учителю, ми знаємо, що Ти праведний, ні на кого не зважаєш, адже не дивишся на людське обличчя, а правдиво навчаєш Божого шляху. Чи годиться платити податок Кесареві, чи ні? Платити чи не платити?
15 А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: „Чого ви Мене випробо́вуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити“.
Ісус, знаючи їхнє лицемірство, сказав їм: ―Чому ви випробовуєте Мене? Дайте Мені динарій, щоб побачити.
16 І прине́сли вони. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“Ті ж Йому відказали: „Кесарів“.
Вони принесли: Він сказав: ―Чиє це зображення та напис? ―Кесаря!
17 Ісус тоді каже в відповідь їм: „Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже!“І дивувалися з Нього вони.
Тоді Ісус сказав їм: ―Віддайте Кесареві Кесареве, а Богові – Боже! І вони дивувалися з Нього.
18 І прийшли до Нього ті саддукеї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його та сказали:
Прийшли до Нього садукеї, які кажуть, що немає воскресіння з мертвих, і запитали Його:
19 „Учителю, Мойсей написав нам: „Як помре кому брат, і полишить дружи́ну, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружи́ну його́, та й відновить насіння для брата свого́“.
―Учителю, Мойсей написав нам: «Якщо чийсь брат помре та залишить дружину, не залишивши жодної дитини, то нехай його брат візьме дружину [померлого] та підніме нащадка своєму братові».
20 Було сім братів. І перший взяв дружи́ну й умер, не лишивши дітей.
Було семеро братів. Перший одружився та помер, не залишивши дітей.
21 Другий теж її взяв та й помер, — і він не лиши́в дітей. Так само і третій.
Другий одружився з вдовою, але він помер, не залишивши дітей, також і третій.
22 І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка.
І [ніхто] із сімох не залишив дітей. Після всіх померла й жінка.
23 А в воскресінні, як воскреснуть вони, то котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружи́ну її“.
При воскресінні, коли воскреснуть, дружиною котрого з них вона буде? Адже всі семеро мали її за дружину.
24 Ісус їм відказав: „Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писа́ння, ані Божої сили?
Ісус сказав їм: ―Чи не тому ви помиляєтеся, що не знаєте ані Писання, ані сили Божої?
25 Бо як із мертвих воскреснуть, то не бу́дуть женитись, ані заміж вихо́дити, але будуть, немов анголи́ ті на небі.
Бо коли воскресають з мертвих, не одружуються й не виходять заміж, а є як ангели на небі.
26 Що ж до мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як — при кущі́ — сказав йому Бог, промовляючи: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів“,
А щодо воскресіння з мертвих, хіба ви не читали в книзі Мойсея про те, що сказав йому Бог при полум’ї вогню тернового куща: «Я – Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова»?
27 Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь ду́же“.
Він є Богом не мертвих, а живих! Дуже помиляєтесь!
28 А один із тих книжників, що чув, як вони сперечались, та бачив, як добре Він відповідав їм, приступив та й спитався Його: „Котра́ заповідь перша з усіх?“
Один із книжників, підійшовши, послухав, як вони говорили й, побачивши, що Ісус добре відповів садукеям, запитав Його: ―Яка заповідь перша з усіх?
29 Ісус відповів: Перша: „Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог — Бог єдиний“.
Ісус відповів: ―Перша є: «Слухай Ізраїлю, Господь Бог твій – це єдиний Господь.
30 І: „Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з ці́лої сили своєї!“(Це за́повідь перша!)
Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, усією своєю душею, усім своїм розумом і всією силою своєю».
31 А друга (одна́кова з нею): „Люби свого ближнього, як само́го себе!“Нема іншої більшої заповіді над оці!“
А друга: «Люби ближнього свого, як самого себе». Немає заповіді важливішої від цих двох.
32 І сказав Йому книжник: „Добре, Учителю! Ти поправді сказав, що „Один Він, і нема іншого, окрім Нього“,
Книжник сказав Йому: ―Добре, Учителю! Ти правильно сказав: [Бог] єдиний, і немає іншого, крім Нього.
33 і що „Любити Його всім серцем, і всім розумом, (і всією душе́ю), і з ці́лої сили“, і що „Любити свого ближнього, як само́го себе“, — це важливіше за всі цілопа́лення й жертви!“
І любити Його всім серцем, усім розумінням та всією силою, і любити ближнього, як самого себе, – це більше за всі цілопалення та жертви.
34 Ісус же, побачивши, що розумно той відповідь дав, промовив до нього: „Ти недалеко від Божого Царства!“І ніхто не насмілювався вже питати Його.
Побачивши, що він мудро відповів, Ісус сказав йому: ―Ти недалеко від Царства Божого! І більше ніхто не наважувався запитувати Його.
35 Пото́му Ісус відповів і промовив, у храмі навчаючи: „Як то книжники кажуть, що ніби Христос — син Давидів?
У відповідь Ісус, навчаючи в Храмі, сказав: ―Чому книжники кажуть, що Христос є сином Давида?
36 Адже той Давид Святим Духом сказав: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“
Адже сам Давид через Духа Святого сказав: «Господь сказав Господеві моєму: „Сядь праворуч від Мене, доки Я не покладу ворогів Твоїх, як підніжок для Твоїх ніг“».
37 Сам Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“
Якщо сам Давид називає Його Господом, як Він може бути його Сином? Багато людей слухало Його із задоволенням.
38 Він же казав у науці Своїй: „Стережіться тих книжників, що люблять у довгих одежах прохо́джуватись, і привіти на ринках,
У Своєму навчанні Він сказав: «Стережіться книжників: їм подобається одягатись у довгі одежі, вони люблять привітання на ринках,
39 і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на прийняття́х,
перші місця в синагогах та почесні місця на бенкетах.
40 що вдови́ні хати поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“
Вони з’їдають доми вдів, але прикриваються довгими молитвами. Вони отримають суворіше покарання».
41 І сів Він навпроти скарбни́ці, і дививсь, як наро́д мідяки́ до скарбниці вкидає. І багато заможних укида́ли багато.
[Ісус] сів навпроти скрині для пожертв і дивився, як люди клали гроші в скриню. Чимало багатіїв клали багато.
42 І підійшла одна вбога вдови́ця, і поклала дві ле́пти, цебто гріш.
Але підійшла одна бідна вдова, яка поклала дві лепти, що разом складають один кодрант.
43 І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю.
Ісус покликав Своїх учнів і сказав їм: «Істинно кажу вам: ця бідна вдова поклала в скриню більше, ніж поклали всі інші.
44 Бо всі клали від ли́шка свого, а вона покла́ла з убо́зтва свого все, що мала, — свій прожиток увесь“.
Адже всі клали зі свого достатку, а вона зі своєї бідності поклала все, що мала на прожиток».
