< Від Луки 9 >

1 І скликав Він Дванадцятьо́х, і дав їм силу та вла́ду над усіма де́монами, і вздоровля́ти неду́ги.
Əysa on ikkiylǝnni qaⱪirip, ularƣa barliⱪ jinlarni ⱨǝydiwetix wǝ kesǝllǝrni saⱪaytixⱪa ⱪudrǝt wǝ ⱨoⱪuⱪ bǝrdi.
2 І послав їх проповідувати Царство Боже та вздоровляти недужих.
Andin ularni Hudaning padixaⱨliⱪini jar ⱪilix wǝ kesǝllǝrni saⱪaytixⱪa ǝwǝtti.
3 І промовив до них: „Не беріть нічо́го в дорогу: ані па́лиці, ані торби, ні хліба, ні срі́бла, ані майте по двоє убра́нь.
U ularƣa: — Silǝr sǝpǝr üqün ⱨeq nǝrsǝ almanglar, nǝ ⱨasa, nǝ hurjun, nǝ nan, nǝ pul eliwalmanglar; birǝr artuⱪ yǝktǝkmu eliwalmanglar.
4 І в який дім уві́йдете, — зоставайтеся там, і звідти відходьте.
Wǝ ⱪaysi ɵygǝ [ⱪobul ⱪilinip] kirsǝnglar, u yurttin kǝtküqǝ xu ɵydǝ turunglar.
5 А як хто вас не при́йме, то, вихо́дячи з міста того, обтрусіть від ніг ваших по́рох на сві́дчення су́проти них“.
Əmdi ⱪaysi yǝrdiki kixilǝr silǝrni ⱪobul ⱪilmisa, u xǝⱨǝrdin qiⱪⱪininglarda ularƣa agaⱨ-guwaⱨ bolsun üqün ayiƣinglardiki topinimu ⱪeⱪiwetinglar! — dedi.
6 І вийшли вони, та й ходили по селах, звіщаючи Добру Нови́ну та всюди вздоровля́ючи.
Muhlislar yolƣa qiⱪip, yeza-ⱪixlaⱪlarni arilap hux hǝwǝrni elan ⱪilip, ⱨǝmmǝ yǝrdǝ kesǝllǝrni saⱪaytti.
7 А І́род тетра́рх прочув усе, що сталось було, і вагався, бо дехто казали, що Іван це із мертвих устав,
Əmdi Ⱨerod ⱨakim uning barliⱪ ⱪilƣanliridin hǝwǝr tepip, ⱪaymuⱪup ⱪaldi. Qünki bǝzilǝr: «Mana Yǝⱨya ɵlümdin tiriliptu!» desǝ,
8 а інші, що Ілля́ то з'явився, а знов інші, що ожив це один із стародавніх пророків.
yǝnǝ bǝzilǝr: «Ilyas pǝyƣǝmbǝr [ⱪayta] pǝyda boldi» wǝ yǝnǝ baxⱪilar: «Ⱪǝdimki pǝyƣǝmbǝrlǝrdin biri ⱪaytidin tiriliptu!» dǝytti.
9 Тоді Ірод сказав: „Іванові стяв я голову; хто ж Оцей, що я чую про Нього речі такі?“І він намагався побачити Його.
Ⱨerod: «Mǝn Yǝⱨyaning kallisini aldurƣanidim, ǝmdi mǝn muxu gepini anglawatⱪan zat zadi kimdu?» — dedi. Xuning bilǝn u uni kɵrüx pursitini izdidi.
10 А коли повернулись апо́столи, вони розповіли Йому, що́ зробили. І Він їх узяв, та й пішов самото́ю на місце безлюдне, біля міста, що зветься Віфсаі́да.
Rosullar bolsa ⱪaytip kelip, ɵzlirining ⱪilƣan ixlirining ⱨǝmmisini Əysaƣa mǝlum ⱪildi. U ularni elip, hupiyanǝ ⱨalda Bǝyt-Saida degǝn xǝⱨǝrdiki hilwǝt bir yǝrgǝ kǝldi.
11 А як люди дові́далися, то пішли вслід за Ним. І Він їх прийняв, і розповідав їм про Боже Царство, та тих уздоровля́в, хто потребува́в уздоро́влення.
Biraⱪ halayiⱪ buningdin hǝwǝr tepip uningƣa ǝgixip kǝldi. U ularni ⱪarxi elip, ularƣa Hudaning padixaⱨliⱪi toƣrisida sɵzlidi wǝ xipaƣa moⱨtajlarni saⱪaytti.
12 А день став схилятися. І Двана́дцятеро підійшли та й сказали Йому: „Відпусти вже людей, — нехай вони йдуть у довко́лишні села й оселі спочити й здобути поживи, бо ми тут у місці безлю́дному!“
Kün olturay degǝndǝ, on ikkiylǝn uning aldiƣa kelip uningƣa: — Halayiⱪni yolƣa salsang, ular ǝtraptiki yeza-ⱪixlaⱪlarƣa wǝ etizlarƣa berip ⱪonƣudǝk jaylar wǝ ozuⱪ-tülük tapsun; qünki muxu yǝr qɵllük ikǝn, — dedi.
13 А Він їм сказав: „Дайте їсти їм ви“. Вони ж відказали: „Немає в нас більше, як п'я́теро хліба й дві риби. Хіба пі́демо та купимо поживи для всього наро́ду цього́“.
Lekin u ularƣa: — Ularƣa ɵzünglar ozuⱪ beringlar, — dedi. — Bizdǝ pǝⱪǝt bǝx nan bilǝn ikki beliⱪtin baxⱪa nǝrsǝ yoⱪ. Bu barliⱪ hǝlⱪkǝ ozuⱪ-tülük setiwelip kelǝmduⱪ?! — deyixti ular.
14 Бо було чоловіків десь тисяч із п'ять. І сказав Він до у́чнів Своїх: „Розсадіть їх рядами — по п'ятидесяти́“.
Qünki xu yǝrdǝ yiƣilƣan ǝrlǝrningla sani bǝx mingqǝ idi. U muhlislarƣa: — Halayiⱪni ǝlliktin-ǝlliktin bɵlüp olturƣuzunglar, — dedi.
15 І зробили отак, і всіх їх розсади́ли.
Ular uning deginiqǝ ⱪilip ⱨǝmmǝylǝnni olturƣuzdi.
16 I Він узяв п'ять хлібі́в та дві риби, споглянув на небо, поблагословив їх, і поламав, і дав учням, щоб клали наро́дові.
Əysa bǝx nan bilǝn ikki beliⱪni ⱪoliƣa elip, asmanƣa ⱪarap [Hudaƣa] tǝxǝkkür eytip bularni bǝrikǝtlidi. Andin ularni oxtup, halayiⱪⱪa sunup berix üqün muhlisliriƣa bǝrdi.
17 І всі їли й наси́тились! А з кусків позосталих зібрали дванадцять коші́в.
Ⱨǝmmǝylǝn yǝp toyundi. Andin xulardin exip ⱪalƣan parqilirini on ikki sewǝtkǝ yiƣip ⱪaqilidi.
18 І сталось, як насамоті Він молився, з Ним учні були́. І спитав Він їх, кажучи: „За кого Мене люди вважають?“
Wǝ xundaⱪ boldiki, u ɵzi yalƣuz dua ⱪiliwatⱪanda, muhlisliri yenida turatti. U ulardin: — Halayiⱪ meni kim dǝydu? — dǝp soridi.
19 Вони ж відповіли́ та сказали: „За Івана Христителя, а ті за Іллю́, а інші, — що воскрес один із давніх пророків“.
Ular jawabǝn: — Bǝzilǝr seni Qɵmüldürgüqi Yǝⱨya, bǝzilǝr Ilyas [pǝyƣǝmbǝr], wǝ yǝnǝ bǝzilǝr ⱪǝdimki pǝyƣǝmbǝrlǝrdin biri tiriliptu dǝydu, — dedi.
20 А Він запитав їх: „А ви за кого Мене маєте?“Петро ж відповів та сказав: „За Христа Божого!“
U ulardin: — Silǝrqu? Silǝr meni kim dǝp bilisilǝr? — dǝp soridi. Petrus jawab berip: — Sǝn Hudaning Mǝsiⱨidursǝn, — dedi.
21 Він же їм заказав, і звелів не казати ніко́му про це.
U ularƣa ⱪattiⱪ jekilǝp, bu ixni ⱨeqkimgǝ tinmanglar, dǝp tapilidi.
22 І сказав Він: „Синові Лю́дському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і буде Він убитий, — але третього дня Він воскресне!“
— Qünki Insan’oƣlining nurƣun azab-oⱪubǝt tartixi, aⱪsaⱪallar, bax kaⱨinlar wǝ Tǝwrat ustazliri tǝripidin qǝtkǝ ⱪeⱪilixi, ɵltürülüxi wǝ üq kündin keyin tirildürülüxi muⱪǝrrǝr, — dedi.
23 А до всіх Він промовив: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зрече́ться само́го себе, і хай ві́зьме щоденно свого́ хреста, та й за Мною йде.
Andin u ularning ⱨǝmmisigǝ mundaⱪ dedi: — Kimdǝkim manga ǝgixixni niyǝt ⱪilsa, ɵzidin keqip, ⱨǝr küni ɵzining krestini kɵtürüp manga ǝgǝxsun!
24 Бо хто хоче душу свою́ зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою́, той її збереже́.
Qünki kimdǝkim ɵz ⱨayatini ⱪutⱪuzimǝn dǝydikǝn, qoⱪum uningdin mǝⱨrum bolidu, lekin mǝn üqün ɵz ⱨayatidin mǝⱨrum bolƣan kixi ⱨayatini ⱪutⱪuzidu.
25 Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобу́де ввесь світ, але́ занапа́стить чи згубить себе?
Qünki bir adǝm pütün dunyaƣa igǝ bolup, ɵzini ⱨalak ⱪilsa yaki ɵzidin mǝⱨrum ⱪalsa, buning nemǝ paydisi bolsun?!
26 Бо хто буде Мене та Моєї науки соро́митися, того посоро́миться також Син Лю́дський, як при́йде у славі Своїй, і Отчій, і святих анголі́в.
Qünki kimdǝkim mǝndin wǝ mening sɵzlirimdin nomus ⱪilsa, Insan’oƣli ɵzining xan-xǝripi iqidǝ, uning Atisining wǝ muⱪǝddǝs pǝrixtilǝrning xan-xǝripi iqidǝ ⱪaytip kǝlginidǝ uningdinmu nomus ⱪilidu.
27 Правдиво ж кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скуштують смерти, аж поки не побачать Царства Божого“.
Lekin mǝn dǝrⱨǝⱪiⱪǝt silǝrgǝ xuni eytip ⱪoyayki, bu yǝrdǝ turƣanlarning arisidin ɵlümning tǝmini tetixtin burun jǝzmǝn Hudaning padixaⱨliⱪini kɵridiƣanlar bardur.
28 І сталось після оцих слів днів за вісім, узяв Він Петра, і Івана, і Якова, та й пішов помолитись на го́ру.
Bu sɵzlǝrdin tǝhminǝn sǝkkiz kün keyin xundaⱪ boldiki, u Petrus, Yuⱨanna wǝ Yaⱪupni elip, dua ⱪilix üqün bir taƣⱪa qiⱪti.
29 І коли Він молився, то вигляд лиця Його переобрази́вся, а одежа Його стала біла й блиску́ча.
U dua ⱪiliwatⱪinida, uning yüzining ⱪiyapiti ɵzgǝrdi wǝ kiyimliri ap’aⱪ bolup qaⱪmaⱪtǝk qaⱪnidi.
30 І ось два му́жі з Ним розмовляли, — були то Мойсей та Ілля́,
Wǝ mana, ikki adǝm pǝyda bolup uning bilǝn sɵzlixixiwatⱪanidi; ular Musa wǝ Ilyas [pǝyƣǝmbǝrlǝr] idi.
31 що з'явилися в славі, і говорили про кінець Його, який в Єрусалимі Він мав докінчи́ти.
Ular parlaⱪ jula iqidǝ ayan bolup, uning bilǝn Yerusalemda ada ⱪilidiƣan «dunyadin ɵtüp ketix»i toƣrisida sɵⱨbǝtlǝxti.
32 А Петро та прия́вні з ним були змо́рені сном, але, пробуди́вшись, бачили славу Його й обох му́жів, що стояли при Ньому.
Əmdi Petrus wǝ uning ⱨǝmraⱨlirini heli ügidǝk basⱪanidi; lekin ularning uyⱪusi toluⱪ eqilƣanda ular uning xan-xǝripini wǝ uning bilǝn billǝ turƣan ikki adǝmzatni kɵrdi.
33 І сталось, як із Ним розлучались вони, то промовив Петро до Ісуса: „Учителю, добре нам бути отут! Поставмо ж отут три шатра: для Тебе одне, і Мойсею одне, і одне для Іллі!“Він не знав, що говорить...
Wǝ xundaⱪ boldiki, bu ikkisi Əysadin ayriliwatⱪanda, Petrus ɵzining nemini dǝwatⱪanliⱪini bilmigǝn ⱨalda Əysaƣa: — Ustaz, bu yǝrdǝ bolƣinimiz intayin yahxi boldi! Birini sanga, birini Musaƣa, yǝnǝ birini Ilyasⱪa atap bu yǝrgǝ üq kǝpǝ yasayli, — dedi.
34 А як він говорив це, насу́нула хмара та їх заслони́ла. І вони полякались, як стали ті вхо́дити в хмару.
Lekin u bu gǝplǝrni ⱪiliwatⱪanda, bir parqǝ bulut pǝyda bolup ularni ⱪapliwaldi; ular bulut iqigǝ kirip ⱪalƣinida ⱪorⱪuxup kǝtti.
35 І почувся ось голос із хмари, який промовляв: „Це Син Мій Улю́блений, — Його слухайтеся!“
Buluttin tuyuⱪsiz bir awaz anglinip: — Bu Mening sɵyümlük Oƣlumdur. Uningƣa ⱪulaⱪ selinglar! — dedi.
36 А коли оцей голос лунав, Ісус Сам позостався. А вони промовча́ли, і ніко́му нічо́го тих днів не казали, що́ бачили.
Awaz anglanƣandin keyin, ⱪarisa, Əysa ɵzi yalƣuz ⱪalƣanidi. Ular süküt ⱪilip ⱪelixti wǝ xu künlǝrdǝ ɵzliri kɵrgǝn ixlardin ⱨeqⱪaysisini ⱨeqkimgǝ eytmidi.
37 А наступного дня, як спустились з гори, перестрів Його на́товп великий.
Ətisi, ular taƣdin qüxkǝn waⱪtida, zor bir top kixilǝr uni ⱪarxi aldi.
38 І закричав ось один чоловік із наро́ду й сказав: Учителю, благаю Тебе, — зглянься над сином моїм, бо одина́к він у мене!
Mana, topning arisidin birǝylǝn warⱪirap: — Ustaz, ɵtünüp ⱪalay, oƣlumƣa iqingni aƣritip ⱪarap ⱪoyƣaysǝn! Qünki u mening birla balam idi.
39 А ото дух хапає його, і він нагло кричить, і трясе ним, аж той пі́ну пускає. І, вимучивши він його, насилу відхо́дить.
Mana, uni daim bir roⱨ tutuwelip, u ɵziqila warⱪirap-jarⱪirap ketidiƣan bolup ⱪaldi; u uning bǝdinini tartixturup, aƣzidin aⱪ kɵpük kǝltürüwetidu. [Jin] uni daim degüdǝk ⱪiynap, uningƣa ⱨeq aram bǝrmǝydu.
40 І у́чнів Твоїх я благав його вигнати, та вони не змогли“.
Mǝn muhlisliringizdin roⱨni ⱨǝydiwetixni ɵtünüwidim, biraⱪ ular undaⱪ ⱪilalmidi, — dedi.
41 А Ісус відповів і промовив: „О, роде невірний й розбе́щений, — доки бу́ду Я з вами, і терпітиму вас? Приведи́ свого сина сюди!“
Əysa jawabǝn: — Əy etiⱪadsiz wǝ tǝtür dǝwr, silǝr bilǝn ⱪaqanƣiqǝ turup, silǝrgǝ sǝwr ⱪilay? — Oƣlungni aldimƣa elip kǝlgin — dedi.
42 А як той іще йшов, де́мон кинув його та затряс. Та Ісус заказав тому духу нечистому, — і вздоро́вив дитину, і віддав її батькові її.
Bala tehi yolda keliwatⱪanda, jin uni yiⱪitip, pütün bǝdinini tartixturdi. Əysa napak roⱨⱪa tǝnbiⱨ berip, balini saⱪaytti wǝ uni atisiƣa ⱪayturup bǝrdi.
43 І всі дивувалися ве́личі Божій!
Ⱨǝmmǝylǝn Hudaning xǝrǝplik küq-ⱪudritigǝ ⱪin-ⱪiniƣa patmay tǝǝjjüplǝndi. Ⱨǝmmisi Əysaning ⱪilƣanliriƣa ⱨǝyran ⱪelixip turƣanda, u muhlisliriƣa mundaⱪ eytti:
44 „Вкладіть до вух своїх ці ось слова: Людський Син буде виданий людям до рук“.
— Bu sɵzlǝrni ⱪulaⱪliringlarƣa obdan singdürüp ⱪoyunglar. Qünki Insan’oƣli pat arida [satⱪunluⱪtin] insanlarning ⱪoliƣa tapxurup berilidu, — dedi.
45 Проте́ не зрозуміли вони цього слова, було бо закрите від них, щоб його не збагнули, та боялись Його запита́ти про це слово.
Biraⱪ ular bu sɵzni qüxinǝlmidi. Buning mǝnisi ular qüxinip yǝtmisun üqün ulardin yoxurulƣanidi. Ular uningdin bu sɵz toƣruluⱪ soraxⱪimu petinalmidi.
46 І прийшло їм на думку: хто б найбільший з них був?
Əmdi muhlislar arisida ulardin kimning ǝng uluƣ bolidiƣanliⱪi toƣruluⱪ talax-tartix pǝyda boldi.
47 А Ісус, думку серця їх знавши, узяв дитину, і поставив її біля Себе.
Əmma Əysa ularning kɵnglidiki oylarni kɵrüp yetip, kiqik bir balini elip yenida turƣuzup,
48 І промовив до них: „Як хто при́йме дитину оцю в Ім'я́ Моє, Мене він приймає, а як хто Мене при́йме, приймає Того, Хто послав Мене. Хто бо найменший між вами всіма́, — той великий!“
ularƣa: — Kim mening namimda bu kiqik balini ⱪobul ⱪilsa, meni ⱪobul ⱪilƣan bolidu wǝ kim meni ⱪobul ⱪilsa, meni ǝwǝtküqini ⱪobul ⱪilƣan bolidu. Aranglarda ɵzini ǝng tɵwǝn tutⱪini bolsa uluƣ bolidu, — dedi.
49 А Іван відповів і сказав: „Учителю, ми бачили одно́го чоловіка, що Ім'я́м Твоїм де́монів виганяв, і ми заборонили йому, бо він з нами не ходить“.
Yuⱨanna jawabǝn uningƣa: — Ustaz, sening naming bilǝn jinlarni ⱨǝydǝwatⱪan birsini kɵrduⱪ. Lekin u biz bilǝn birgǝ sanga ǝgǝxmigǝnliki tüpǝylidin, uni tostuⱪ, — dedi.
50 Ісус же йому́ відказав: „Не забороняйте, — бо хто не проти вас, той за вас!“
Lekin Əysa uningƣa: — Uni tosmanglar. Qünki kim silǝrgǝ ⱪarxi turmisa silǝrni ⱪolliƣanlardindur, — dedi.
51 І сталось, коли дні вознесіння Його наближались, Він постановив піти в Єрусалим.
Wǝ xundaⱪ boldiki, uning asmanƣa elip ketilidiƣan künlirining toxuxiƣa az ⱪalƣanda, u ⱪǝt’iylik bilǝn yüzini Yerusalemƣa berixⱪa ⱪaratti.
52 І Він посланців вислав перед Собою. І пішли вони, та й прибули́ до села самарянського, щоб ночі́влю Йому пригото́вити.
[Xuning üqün] u aldin ǝlqilǝrni ǝwǝtti. Ular yolƣa qiⱪip, uning kelixigǝ tǝyyarliⱪ ⱪilix üqün Samariyǝ ɵlkisidiki bir yeziƣa kirdi.
53 А ті не прийняли Його, бо йшов Він у на́прямі Єрусалиму.
Biraⱪ u yüzini Yerusalemƣa ⱪaratⱪanliⱪi tüpǝylidin yezidikilǝr Əysani ⱪobul ⱪilmidi.
54 Як побачили ж те учні Яків й Іван, то сказали: „Господи, — хочеш, то ми скажемо, „щоб огонь зійшов з неба та винищив“їх, як і Ілля був зробив“.
Uning muhlisliridin Yaⱪup bilǝn Yuⱨanna bu ixni kɵrüp: — I Rǝb, ularni kɵydürüp yoⱪitix üqün Iliyas pǝyƣǝmbǝrdǝk asmandin ot yeƣixini qiⱪiriximizni halamsǝn? — dedi.
55 А Він оберну́вся до них, їм докорив та й сказав: „Ви не знаєте, якого ви духа.
Lekin u burulup ularni ǝyiblǝp: «Silǝr ⱪandaⱪ roⱨtin bolƣanliⱪinglarni bilmǝydikǝnsilǝr» — dedi.
56 Бо Син Лю́дський прийшов не губи́ть душі лю́дські, а спасати!“І пішли вони в інше село.
Andin ular baxⱪa bir yeziƣa ɵtüp kǝtti.
57 І сталось, як дорогою йшли, сказав був до Нього один: „Я піду́ за Тобою, хоч би куди Ти пішов“.
Wǝ xundaⱪ boldiki, ular yolda ketiwatⱪanda, birsi uningƣa: — I Rǝb, sǝn ⱪǝyǝrgǝ barma, mǝn sanga ǝgixip mangimǝn, — dedi.
58 Ісус же йому́ відказав: „Мають но́ри лисиці, а гні́зда — небесні пташки́, — Син же Лю́дський не має ніде́ й голови прихили́ти!“
Əysa uningƣa: — Tülkilǝrning ɵngkürliri, asmandiki ⱪuxlarning uwiliri bar. Biraⱪ Insan’oƣlining bexini ⱪoyƣudǝk yerimu yoⱪ, — dedi.
59 I промовив до другого Він: „Іди за Мною“. А той відказав: „Дозволь мені перше піти, і батька свого́ похова́ти“.
U yǝnǝ baxⱪa birsigǝ: — Manga ǝgǝxkin! — dedi. Lekin u: — Rǝb, awwal berip atamni yǝrlikkǝ ⱪoyƣili ijazǝt bǝrgǝysǝn, — dedi.
60 Він же йому відказав: „Зостав мертвим ховати мерці́в своїх. А ти йди та звіщай Царство Боже“.
Lekin Əysa uningƣa — Ɵlüklǝr ɵz ɵlüklirini kɵmsun! Biraⱪ sǝn bolsang, berip Hudaning padixaⱨliⱪini jakarliƣin, — dedi.
61 А інший сказав був: „Господи, я піду́ за Тобою, та дозволь мені перш попрощатись із своїми дома́шніми“.
Yǝnǝ birsi: — Əy Rǝb, mǝn sanga ǝgiximǝn, lekin awwal ɵyümgǝ berip, ɵydikilirim bilǝn hoxlixiximƣa ijazǝt bǝrgǝysǝn, — dedi.
62 Ісус же промовив до нього: „Ніхто з тих, хто кладе́ свою руку на плуга та назад озира́ється, не надається до Божого Царства!“
— Kim ⱪolida ⱪoxning tutⱪuqini tutup turup kǝynigǝ ⱪarisa, u Hudaning padixaⱨliⱪiƣa layiⱪ ǝmǝstur, — dedi.

< Від Луки 9 >