Від Луки 17
1 І сказав Він до учнів Своїх: „Неможливо, щоб спокуси не мали прийти; але горе тому́, через кого приходять вони!
Et ait ad discipulos suos: Impossibile est ut non veniant scandala: væ autem illi per quem veniunt.
2 Краще б такому було́, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепити та й кинути в море, аніж щоб спокусив він одно́го з мали́х цих!
Utilius est illi si lapis molaris imponatur circa collum ejus, et projiciatur in mare quam ut scandalizet unum de pusillis istis.
3 Уважайте на себе! Коли провини́ться твій брат, докори́ йому, а коли він покається, то вибач йому.
Attendite vobis: Si peccaverit in te frater tuus, increpa illum: et si pœnitentiam egerit, dimitte illi.
4 І хоча б сім раз денно він провинивсь проти тебе, і сім раз звернувся до тебе, говорячи: „Каюся“, — вибач йому́!“
Et si septies in die peccaverit in te, et septies in die conversus fuerit ad te, dicens: Pœnitet me, dimitte illi.
5 І сказали апо́столи Господу: „Дода́й Ти нам віри!“
Et dixerunt apostoli Domino: Adauge nobis fidem.
6 А Господь відказав: „Коли б мали ви віру, хоч як зе́рно гірчи́чне, і сказали шовко́виці цій: „Ви́рвися з коренем і посадися до моря“, — то й послухала б вас!
Dixit autem Dominus: Si habueritis fidem sicut granum sinapis, dicetis huic arbori moro: Eradicare, et transplantare in mare, et obediet vobis.
7 Хто ж із вас, мавши раба, що оре́ чи пасе, скаже йому, як він ве́рнеться з поля: „Негайно йди та сідай до столу“?
Quis autem vestrum habens servum arantem aut pascentem, qui regresso de agro dicat illi: Statim transi, recumbe:
8 Але чи ж не скаже йому: „Приготуй що вече́ряти, і підпережись, і мені прислуго́вуй, аж поки я їстиму й питиму, а пото́му ти сам будеш їсти та пити“?
et non dicat ei: Para quod cœnem, et præcinge te, et ministra mihi donec manducem, et bibam, et post hæc tu manducabis, et bibes?
9 Чи ж він дякує тому рабові, що наказане виконав?
Numquid gratiam habet servo illi, quia fecit quæ ei imperaverat?
10 Так і ви, коли зробите все вам нака́зане, то кажіть: „Ми — нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були́!“
non puto. Sic et vos cum feceritis omnia quæ præcepta sunt vobis, dicite: Servi inutiles sumus: quod debuimus facere, fecimus.
11 І сталось, коли Він ішов до Єрусалиму, то прохо́див поміж Самарі́єю та Галілеєю.
Et factum est, dum iret in Jerusalem, transibat per mediam Samariam et Galilæam.
12 І, коли вхо́див до одно́го села, перестріли Його десять мужів, слаби́х на проказу, що стали здалека.
Et cum ingrederetur quoddam castellum, occurrerunt ei decem viri leprosi, qui steterunt a longe:
13 І голос піднесли вони та й казали: „Ісусе, Наставнику, — змилуйсь над нами!“
et levaverunt vocem, dicentes: Jesu præceptor, miserere nostri.
14 І, побачивши їх, Він промовив до них: „Підіть і покажіться священикам!“І сталось, коли вони йшли, то очи́стились.
Quos ut vidit, dixit: Ite, ostendite vos sacerdotibus. Et factum est, dum irent, mundati sunt.
15 Один же з них, як побачив, що видужав, то верну́вся, і почав гучни́м голосом сла́вити Бога.
Unus autem ex illis, ut vidit quia mundatus est, regressus est, cum magna voce magnificans Deum,
16 І припав він обличчям до ніг Його, складаючи дяку Йому. А то самаряни́н був...
et cecidit in faciem ante pedes ejus, gratias agens: et hic erat Samaritanus.
17 Ісус же промовив у відповідь: „Чи не десять очи́стилось, — а дев'ять же де́?
Respondens autem Jesus, dixit: Nonne decem mundati sunt? et novem ubi sunt?
18 Чому́ не вернулись вони хвалу́ Богові віддати, крім цього́ чужинця?“
Non est inventus qui rediret, et daret gloriam Deo, nisi hic alienigena.
19 І сказав Він йому: „Підведися й іди: твоя віра спасла тебе!“
Et ait illi: Surge, vade: quia fides tua te salvum fecit.
20 А як фарисеї спитали Його, коли Царство Боже при́йде, то Він їм відповів і сказав: „Царство Боже не при́йде помітно,
Interrogatus autem a pharisæis: Quando venit regnum Dei? respondens eis, dixit: Non venit regnum Dei cum observatione:
21 і не скажуть: „Ось тут“, або: „Там“. Бо Боже Царство всере́дині вас!“
neque dicent: Ecce hic, aut ecce illic. Ecce enim regnum Dei intra vos est.
22 І сказав Він до учнів: „Прийдуть дні, коли побажаєте бачити один з днів Сина Лю́дського, — та не побачите.
Et ait ad discipulos suos: Venient dies quando desideretis videre unum diem Filii hominis, et non videbitis.
23 І скажуть до вас: „Ось тут“, чи: „Ось там“, — не йдіть, і за ним не біжіть!
Et dicent vobis: Ecce hic, et ecce illic. Nolite ire, neque sectemini:
24 Бо як бли́скавка, бли́снувши, світить із о́дного кра́ю під небом до другого кра́ю під небом, так буде Свого дня й Син Лю́дський.
nam, sicut fulgur coruscans de sub cælo in ea quæ sub cælo sunt, fulget: ita erit Filius hominis in die sua.
25 А перше належить багато страждати Йому, і відцурається рід цей від Нього.
Primum autem oportet illum multa pati, et reprobari a generatione hac.
26 І, як було за днів Но́євих, то буде так само й за днів Сина Лю́дського:
Et sicut factum est in diebus Noë, ita erit et in diebus Filii hominis:
27 їли, пили, женилися, заміж вихо́дили, аж до того дня, коли „Ной увійшов до ковче́гу“; прийшов же потоп, — і всіх вигубив.
edebant et bibebant: uxores ducebant et dabantur ad nuptias, usque in diem, qua intravit Noë in arcam: et venit diluvium, et perdidit omnes.
28 Так само, як було за днів Ло́тових: їли, пили, купували, продавали, садили, будували;
Similiter sicut factum est in diebus Lot: edebant et bibebant, emebant et vendebant, plantabant et ædificabant:
29 того ж дня, як Лот вийшов із Содо́му, — огонь із сіркою з неба лину́в, і всіх погубив.
qua die autem exiit Lot a Sodomis, pluit ignem et sulphur de cælo, et omnes perdidit:
30 Так буде й того дня, як Син Лю́дський з'я́виться!
secundum hæc erit qua die Filius hominis revelabitur.
31 Хто буде того дня на домі, а речі його будуть у домі, нехай їх забрати не зла́зить. Хто ж на полі, так само нехай назад не верта́ється, —
In illa hora, qui fuerit in tecto, et vasa ejus in domo, ne descendat tollere illa: et qui in agro, similiter non redeat retro.
32 пам'ятайте про Ло́тову дружи́ну!
Memores estote uxoris Lot.
33 Хто дба́тиме зберегти свою душу, — той погубить її, а коли хто погубить, — той оживить її.
Quicumque quæsierit animam suam salvam facere, perdet illam: et quicumque perdiderit illam, vivificabit eam.
34 Кажу вам: удвох будуть ночі тієї на о́дному ліжкові: один ві́зьметься, а другий поли́шиться.
Dico vobis: In illa nocte erunt duo in lecto uno: unus assumetur, et alter relinquetur:
35 Дві моло́тимуть ра́зом, — одна ві́зьметься, а друга полишиться.
duæ erunt molentes in unum: una assumetur, et altera relinquetur: duo in agro: unus assumetur, et alter relinquetur.
36 Двоє будуть на полі, — один ві́зьметься, а другий полишиться!“
Respondentes dicunt illi: Ubi Domine?
37 І казали вони Йому в відповідь: „Де, Господи?“А Він відказав їм: „Де труп, там зберуться й орли“.
Qui dixit illis: Ubicumque fuerit corpus, illuc congregabuntur et aquilæ.
