Плач Єремії 5
1 Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
Acuérdate, oh Yavé, de lo que nos sucedió. Ve y mira nuestro oprobio.
2 наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
Nuestra heredad pasó a extraños, Nuestras casas a extranjeros.
3 Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
Somos huérfanos, sin padre. Nuestras madres son como viudas.
4 Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
Tenemos que pagar el agua que bebemos. Pagamos también nuestra leña.
5 У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
Los que nos siguen están sobre nuestras nucas. Trabajamos y no tenemos descanso.
6 До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
Tuvimos que someternos a Egipto y a Asiria Para tener suficiente pan.
7 Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
Nuestros antepasados pecaron, no existen. Nosotros cargamos sus iniquidades.
8 Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
Unos esclavos nos dominan. No hay uno que nos libre de su mano.
9 Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
Para conseguir nuestro pan arriesgamos nuestras vidas A causa de la espada en la región despoblada.
10 Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
Nuestra piel arde como un horno A causa de los ardores del hambre.
11 Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
Violaron a las mujeres en Sion, A las doncellas en los pueblos de Judá.
12 Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
Los magistrados fueron colgados de las manos, Y los ancianos no fueron respetados.
13 Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
Los jóvenes trabajan en la piedra del molino, Y los niños se tambalean bajo el peso de la leña.
14 Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
Los ancianos se fueron de la puerta. Los jóvenes abandonaron su música.
15 втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
Cesó la alegría de nuestros corazones. Nuestra danza se convirtió en duelo,
16 Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
La corona cayó de nuestra cabeza. ¡Ay de nosotros, porque pecamos!
17 тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
A causa de esto nuestro corazón está enfermo. A causa de estas cosas se nublan nuestros ojos.
18 через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
Porque la Montaña Sion está desolada, Y las zorras se pasean por ella.
19 Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
Sin embargo Tú, oh Yavé, permaneces para siempre. Tu trono es de generación en generación.
20 Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
¿Te olvidarás para siempre de nosotros? ¿Nos abandonarás tanto tiempo?
21 Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
Oh Yavé, devuélvenos a Ti, Y seremos restaurados. Renueva nuestros días para que sean como los de antaño.
22 Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
A menos que nos hayas desechado por completo, Y estés sumamente airado contra nosotros.
