Плач Єремії 5
1 Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
Молитва Иеремии пророка. Помяни, Господи, что бысть нам: призри и виждь укоризну нашу:
2 наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
достояние наше обратися к чуждим и домы нашя ко иноплеменником:
3 Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
сири быхом, несть отца, матери нашя яко вдовы.
4 Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
Воду нашу за сребро пихом, дрова наша за цену куповахом:
5 У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
на выя нашя гоними быхом, трудихомся, не почихом.
6 До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
Египет даде руку, Ассур в насыщение их.
7 Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
Отцы наши согрешиша, и несть их, мы же беззакония их подяхом.
8 Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
Раби обладаша нами, избавляющаго несть от руку их.
9 Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
В душах наших носихом хлеб наш, от лица меча в пустыни.
10 Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
Кожа наша аки пещь обгоре, разседошася от лица бурей глада.
11 Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
Жен в Сионе смириша, девиц во градех Иудиных.
12 Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
Князи в руках их повешени быша, старейшины не прославишася.
13 Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
Избраннии плачь подяша, и юноши в кладе изнемогоша.
14 Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
И старцы от врат оскудеша, избраннии от песней своих умолкоша.
15 втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
Разсыпася радость сердец наших, обратися в плачь лик наш,
16 Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
спаде венец со главы нашея: горе нам, яко согрешихом.
17 тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
О сем смутися сердце наше, о сем померкнуша очи наши.
18 через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
На горе Сионе, яко погибе, лисицы ходиша.
19 Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
Ты же, Господи, во веки вселишися, престол Твой в род и род.
20 Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
Вскую во веки забываеши нас, оставиши ли нас в продолжение дний?
21 Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
Обрати ны, Господи, к Тебе, и обратимся, и вознови дни нашя якоже прежде.
22 Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
Яко отревая отринул еси нас, разгневался еси на ны зело.
