Плач Єремії 5
1 Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
Опомени се, Господе, шта нас задеси; погледај и види срамоту нашу.
2 наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
Наследство наше привали се туђинцима, домови наши иностранцима.
3 Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
Постасмо сироте, без оца, матере наше као удовице.
4 Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
Своју воду пијемо за новце, своја дрва купујемо.
5 У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
На врату нам је јарам, и гоне нас; уморени немамо одмора.
6 До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
Пружамо руку к Мисирцима и Асирцима, да се наситимо хлеба.
7 Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
Оци наши згрешише, и нема их, а ми носимо безакоња њихова.
8 Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
Робови нам господаре, нема никога да избави из руку њихових.
9 Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
Са страхом за живот свој од мача у пустињи доносимо себи хлеб.
10 Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
Кожа нам поцрне као пећ од љуте глади.
11 Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
Срамоте жене на Сиону и девојке по градовима Јудиним.
12 Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
Кнезове вешају својим рукама, не поштују лице старачко.
13 Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
Младиће узимају под жрвње, и деца падају под дрвима.
14 Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
Стараца нема више на вратима, ни младића на певању.
15 втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
Неста радости срцу нашем, игра наша претвори се у жалост.
16 Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
Паде венац с главе наше; тешко нама, што згрешисмо!
17 тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
Стога је срце наше жалосно, стога очи наше потамнеше,
18 через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
Са горе Сиона, што опусте, и лисице иду по њој.
19 Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
Ти, Господе, остајеш довека, престо Твој од колена до колена.
20 Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
Зашто хоћеш да нас заборавиш довека, да нас оставиш задуго?
21 Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
Обрати нас, Господе, к себи, и обратићемо се; понови дане наше како беху пре.
22 Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
Јер еда ли ћеш нас сасвим одбацити и гневити се на нас веома?
