Плач Єремії 5
1 Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
Kom i hug, Herre, kor det er med oss! Skoda etter og sjå, kor me er svivyrde!
2 наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
Vår arv er komen åt framande, våre hus åt utlendske menner.
3 Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
Farlause er me vortne, hev ikkje far. Møderne våre er som enkjor.
4 Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
Me lyt kjøpa det vatnet me drikk, vår ved lyt me betala.
5 У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
Våre forfylgjarar hev me på halsen; me er trøytte, fær ikkje kvild.
6 До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
Til Egyptarland rette me hand, til Assyria, vilde mettast med brød.
7 Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
Våre feder synda, dei er burte, me lyt bera deira misgjerningar.
8 Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
Trælar er våre herrar, og ingen riv oss ut or deira hand.
9 Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
Me søkjer vårt brød med livsens fåre for sverdet i øydemark.
10 Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
Vår hud er glodheit som omnen, for svolten som gneg og brenn.
11 Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
Kvende hev i Sion dei skjemt, møyar i byarne i Juda.
12 Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
Hovdingar hengde dei med si hand, gamle viste dei ikkje vyrdnad.
13 Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
Ungmenne laut bera kverni, og gutar seig ned med vedbyrdi på.
14 Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
Dei gamle sit ikkje lenger i porten, dei unge ikkje meir med sitt strengespel.
15 втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
Det er slutt med vår hjartans gleda, vår dans er umsnudd til sorg.
16 Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
Kransen er fallen av vårt hovud; usæle me, at me hev synda!
17 тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
Difor er hjarta vårt sjukt, di so er augo våre dimme -
18 через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
for Sions fjell som ligg audt, der renner no revar ikring.
19 Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
Du, Herre, sit æveleg konge, frå ætt til ætt stend din kongsstol.
20 Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
Kvi vil du oss æveleg gløyma, ganga frå oss dagarne lange?
21 Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
Vend oss, Herre, til deg, so kjem me; nya upp att våre dagar frå gamalt!
22 Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
For du kann vel ikkje reint ha støytt oss burt, vera so ovleg harm på oss.
