Плач Єремії 5
1 Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
Recordare Domine quid acciderit nobis: intuere, et respice opprobrium nostrum.
2 наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
Hæreditas nostra versa est ad alienos: domus nostræ ad extraneos.
3 Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
Pupilli facti sumus absque patre, matres nostræ quasi viduæ.
4 Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
Aquam nostram pecunia bibimus: ligna nostra pretio comparavimus.
5 У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
Cervicibus nostris minabamur, lassis non dabatur requies.
6 До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
Ægypto dedimus manum, et Assyriis ut saturaremur pane.
7 Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
Patres nostri peccaverunt, et non sunt: et nos iniquitates eorum portavimus.
8 Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
Servi dominati sunt nostri: non fuit qui redimeret de manu eorum.
9 Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
In animabus nostris afferebamus panem nobis, a facie gladii in deserto.
10 Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
Pellis nostra, quasi clibanus exusta est a facie tempestatum famis.
11 Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
Mulieres in Sion humiliaverunt, et virgines in civitatibus Iuda.
12 Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
Principes manu suspensi sunt: facies senum non erubuerunt.
13 Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
Adolescentibus impudice abusi sunt: et pueri in ligno corruerunt.
14 Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
Senes defecerunt de portis: iuvenes de choro psallentium.
15 втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
Defecit gaudium cordis nostri: versus est in luctum chorus noster.
16 Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
Cecidit corona capitis nostri: væ nobis, quia peccavimus.
17 тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
Propterea mœstum factum est cor nostrum, ideo contenebrati sunt oculi nostri.
18 через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
Propter montem Sion quia disperiit, vulpes ambulaverunt in eo.
19 Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
Tu autem Domine in æternum permanebis, solium tuum in generationem et generationem.
20 Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
Quare in perpetuum oblivisceris nostri? derelinques nos in longitudine dierum?
21 Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
Converte nos Domine ad te, et convertemur: innova dies nostros, sicut a principio.
22 Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
Sed proiiciens repulisti nos, iratus es contra nos vehementer.
