Плач Єремії 5
1 Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
[Recordare, Domine, quid acciderit nobis; intuere et respice opprobrium nostrum.
2 наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
Hæreditas nostra versa est ad alienos, domus nostræ ad extraneos.
3 Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
Pupilli facti sumus absque patre, matres nostræ quasi viduæ.
4 Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
Aquam nostram pecunia bibimus; ligna nostra pretio comparavimus.
5 У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
Cervicibus nostris minabamur, lassis non dabatur requies.
6 До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
Ægypto dedimus manum et Assyriis, ut saturaremur pane.
7 Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
Patres nostri peccaverunt, et non sunt: et nos iniquitates eorum portavimus.
8 Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
Servi dominati sunt nostri: non fuit qui redimeret de manu eorum.
9 Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
In animabus nostris afferebamus panem nobis, a facie gladii in deserto.
10 Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
Pellis nostra quasi clibanus exusta est, a facie tempestatum famis.
11 Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
Mulieres in Sion humiliaverunt, et virgines in civitatibus Juda.
12 Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
Principes manu suspensi sunt; facies senum non erubuerunt.
13 Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
Adolescentibus impudice abusi sunt, et pueri in ligno corruerunt.
14 Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
Senes defecerunt de portis, juvenes de choro psallentium.
15 втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
Defecit gaudium cordis nostri; versus est in luctum chorus noster.
16 Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
Cecidit corona capitis nostri: væ nobis, quia peccavimus!
17 тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
Propterea mœstum factum est cor nostrum; ideo contenebrati sunt oculi nostri,
18 через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
propter montem Sion quia disperiit; vulpes ambulaverunt in eo.
19 Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
Tu autem, Domine, in æternum permanebis, solium tuum in generationem et generationem.
20 Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
Quare in perpetuum oblivisceris nostri, derelinques nos in longitudine dierum?
21 Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
Converte nos, Domine, ad te, et convertemur; innova dies nostros, sicut a principio.
22 Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
Sed projiciens repulisti nos: iratus es contra nos vehementer.]
