Плач Єремії 5
1 Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
Emlékezzél meg Uram, mi esett meg rajtunk; tekintsd meg és lásd meg gyalázatunkat!
2 наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
A mi örökségünk idegenekre szállt; házaink a jövevényekéi.
3 Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
Apátlan árvák lettünk; anyáink, mint az özvegyek.
4 Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
Vizünket pénzért iszszuk, tűzifánkat áron kapjuk.
5 У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
Nyakunknál fogva hajtatunk; elfáradtunk, nincsen nyugtunk.
6 До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
Égyiptomnak adtunk kezet, az assziroknak, hogy jóllakjunk kenyérrel.
7 Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
Apáink vétkeztek; nincsenek; mi hordozzuk vétkeiket.
8 Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
Szolgák uralkodnak rajtunk; nincs a ki megszabadítson kezökből.
9 Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
Életünk veszélyeztetésével szerezzük kenyerünket a pusztában levő fegyver miatt.
10 Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
Bőrünk, mint a kemencze, megfeketedett az éhség lázától.
11 Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
Az asszonyokat meggyalázták Sionban, a szűzeket Júda városaiban.
12 Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
A fejedelmeket kezökkel akasztották fel; a vének orczáit nem becsülik.
13 Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
Az ifjak a kézi malmot hordozzák, és a gyermekek a fahordásban botlanak el.
14 Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
A vének eltüntek a kapuból, megszüntek az ifjak énekelni.
15 втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
Oda van a mi szívünk öröme, gyászra fordult a mi körtánczunk.
16 Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
Elesett a mi fejünknek koronája, jaj most nékünk mert vétkeztünk!
17 тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
Ezért lett beteg a mi szívünk, ezekért homályosodtak meg a mi szemeink;
18 через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
A Sion hegyéért, hogy elpusztult; rókák futkosnak azon!
19 Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
Te Uram örökké megmaradsz; a te királyi széked nemzedékről nemzedékre!
20 Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
Miért feledkezel el örökre mi rólunk? miért hagysz el minket hosszú időre?
21 Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
Téríts vissza Uram magadhoz és visszatérünk; újítsd meg a mi napjainkat, mint régen.
22 Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
Mert bizony-bizony megvetettél minket; megharagudtál ránk felettébb!
