Плач Єремії 5
1 Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
Gedenke, HERR, was uns widerfahren ist! Schau her und siehe unsere Schmach!
2 наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
Unser Erbe ist den Fremden zugefallen, unsere Häuser den Ausländern.
3 Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
Wir sind Waisen geworden, vaterlos, unsere Mütter zu Witwen.
4 Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
Unser Wasser trinken wir um Geld, unser Holz kommt uns gegen Bezahlung zu.
5 У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
Unsere Verfolger sind uns beständig auf dem Hals; werden wir müde, so gönnt man uns keine Ruhe.
6 До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
Wir haben Ägypten die Hand gereicht und Assur, um genug Brot zu erhalten.
7 Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
Unsere Väter, die gesündigt haben, sind nicht mehr; wir müssen ihre Schuld tragen.
8 Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
Knechte herrschen über uns; niemand befreit uns aus ihrer Hand!
9 Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
Wir schaffen unsere Nahrung unter Lebensgefahr herbei, weil uns in der Wüste das Schwert bedroht.
10 Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
Unsere Haut ist schwarz wie ein Ofen, so versengt uns der Hunger.
11 Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
Frauen wurden in Zion vergewaltigt, Jungfrauen in den Städten Judas.
12 Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
Fürsten wurden durch ihre Hand gehängt, die Person der Alten hat man nicht geachtet.
13 Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
Jünglinge müssen Mühlsteine tragen und Knaben straucheln unter Bürden von Holz.
14 Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
Die Ältesten bleiben weg vom Tor, und die Jünglinge lassen ihr Saitenspiel.
15 втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
Die Freude unsres Herzens ist dahin, unser Reigen hat sich in Klage verwandelt.
16 Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
Die Krone ist uns vom Haupte gefallen; wehe uns, daß wir gesündigt haben!
17 тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
Darob ist unser Herz krank geworden, darum sind unsere Augen trübe:
18 через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
weil der Berg Zion verwüstet ist; Füchse tummeln sich daselbst.
19 Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
Du aber, o HERR, bleibst ewiglich, dein Thron besteht für und für!
20 Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
Warum willst du uns für immer vergessen, uns verlassen auf Lebenszeit?
21 Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
Bringe uns zu dir zurück, o HERR, so kehren wir um; laß es wieder werden wie vor alters!
22 Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
Oder hast du uns gänzlich verworfen, bist du allzusehr über uns erzürnt?
