Плач Єремії 5
1 Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
Gedenke, Herr, was uns geschehen! Blick her! Sieh unsere Schmach!
2 наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
Fremden ist unser Erbteil zugefallen und unsere Häuser Ausländern.
3 Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
Wir wurden wie die Waisen vaterlos und unsere Mütter wie die Witwen.
4 Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
Wir trinken unser eigen Wasser nur um Geld, bekommen unser eigen Holz nur um Bezahlung.
5 У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
Auf unsern Nacken lastet ein gewaltig Joch, und sind wir matt, gönnt man uns keine Ruhe.
6 До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
Ägypten reichten wir die Hand, um satt zu werden, Assur.
7 Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
Gesündigt haben unsere Väter; doch sie sind nicht mehr. Wir tragen ihr Verschulden.
8 Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
Jetzt herrschen Sklaven über uns, und ihrer Hand entreißt uns keiner.
9 Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
Wir holen in der Wüste unser Brot mit Einsatz unsres Lebens vor dem Schwerte.
10 Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
Uns sind gedünstet wie im Ofen die Glieder von den Hungersgluten.
11 Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
In Sion haben sie die Ehefraun geschändet und Jungfrauen in Judas Städten.
12 Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
Gehenkt durch ihre Hand die Fürsten, der Greise Ansehen für nichts geachtet.
13 Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
Die jungen Männer schleppten Lasten, und Knaben wankten unter Holzbündeln.
14 Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
Verschwunden sind die Greise aus dem Tore und Jünglinge aus ihrer Schule.
15 втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
Geschwunden ist die Freude unsres Herzens, in Klage unser Reigen umgewandelt.
16 Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
Die Krone ist vom Haupte uns gefallen. Weh uns, daß wir gesündigt haben!
17 тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
Deshalb ward unser Herz so krank, deshalb so trübe unser Auge
18 через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
des wüsten Sionsberges wegen, auf dem sich Füchse tummeln.
19 Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
Du bist, o Herr, in Ewigkeit; Dein Thron steht von Geschlechte zu Geschlecht.
20 Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
Warum willst Du uns immerdar vergessen, uns lebenslang verlassen?
21 Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
Bekehr uns, Herr, zu Dir! Wir kehren um. Erneure unsere Tage wie vor alters!
22 Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
Denn wolltest Du uns ganz verwerfen, dann gingest Du in Deinem Zorne gegen uns zu weit.
