Плач Єремії 5
1 Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
Remember, O what is LORD, come upon us: behold, and see our reproach.
2 наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
Our inheritance is turned unto strangers, our houses unto aliens.
3 Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
We are orphans and fatherless, our mothers are as widows.
4 Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
We have drunken our water for money; our wood is sold unto us.
5 У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
Our pursuers are upon our necks: we are weary, and have no rest.
6 До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
We have given the hand to the Egyptians, and to the Assyrians, to be satisfied with bread.
7 Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
Our fathers have sinned, and are not; and we have borne their iniquities.
8 Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
Servants rule over us: there is none to deliver us out of their hand.
9 Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
We get our bread with the peril of our lives because of the sword of the wilderness.
10 Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
Our skin is black like an oven because of the burning heat of famine.
11 Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
They ravished the women in Zion, the maidens in the cities of Judah.
12 Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
Princes were hanged up by their hand: the faces of elders were not honoured.
13 Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
The young men bare the mill, and the children stumbled under the wood.
14 Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
The elders have ceased from the gate, the young men from their music.
15 втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
The joy of our heart is ceased; our dance is turned into mourning.
16 Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
The crown is fallen from our head: woe unto us! for we have sinned.
17 тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
For this our heart is faint; for these things our eyes are dim;
18 через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
For the mountain of Zion, which is desolate; the foxes walk upon it.
19 Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
Thou, O LORD, abidest for ever; thy throne is from generation to generation.
20 Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
Wherefore dost thou forget us for ever, [and] forsake us so long time?
21 Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
Turn thou us unto thee, O LORD, and we shall be turned; renew our days as of old.
22 Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
But thou hast utterly rejected us, thou art very wroth against us.
