Плач Єремії 3
1 Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
Yo soy un hombre que vio aflicción en la vara de su enojo.
2 Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
Guióme, y me llevó en tinieblas, mas no en luz.
3 Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
Ciertamente contra mí volvió, y revolvió su mano todo el día.
4 Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
Hizo envejecer mi carne y mi piel: quebrantó mis huesos.
5 обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
Edificó contra mí, y cercó me de tóxico, y de trabajo.
6 у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
Asentóme en oscuridades como los muertos para siempre.
7 Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
Cercóme de seto, y no saldré: agravó mis grillos.
8 І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
Aun cuando clamé, y di voces, cerró mi oración.
9 Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
Cercó de seto mis caminos a piedra tajada: torció mis senderos.
10 Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
Oso que asecha fue para mí, león en escondrijos.
11 Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
Torció mis caminos, y despedazóme: tornóme asolado.
12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
Su arco entesó, y púsome como blanco a la saeta.
13 пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
Hizo entrar en mis riñones la saetas de su aljaba.
14 Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
Fui escarnio a todo mi pueblo, canción de ellos todos los días.
15 Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
Hartóme de amarguras, embriagóme de ajenjos.
16 І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
Quebróme los dientes con cascajo, cubrióme de ceniza.
17 і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
Y mi alma se alejó de la paz, olvidéme del bien.
18 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
Y dije: Pereció mi fortaleza, y mi esperanza de Jehová.
19 Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
Acuérdate de mi aflicción, y de mi abatimiento, del ajenjo, y de la hiel.
20 душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
Acordándose se acordará, porque mi alma es humillada en mí.
21 Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
Esto reduciré a mi corazón; por tanto esperaré.
22 Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
Misericordias de Jehová son, que no somos consumidos; porque sus misericordias nunca desfallecieron.
23 нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
Nuevas cada mañana: grande es tu fe.
24 Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
Mi parte es Jehová, dijo mi alma: por tanto a él esperaré.
25 Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
Bueno es Jehová a los que en él esperan, al alma que le buscare.
26 Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
Bueno es esperar callando en la salud de Jehová.
27 Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
Bueno es al varón, si llevare el yugo desde su mocedad.
28 нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
Asentarse ha solo, y callará; porque llevó sobre sí.
29 хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
Pondrá su boca en el polvo, si quizá habrá esperanza.
30 хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
Dará la mejilla al que le hiriere: hartarse ha de afrenta.
31 Бо Господь не наві́ки ж покине!
Porque el Señor no desechará para siempre.
32 Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —
Antes si afligiere, también se compadecerá según la multitud de sus misericordias.
33 бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
Porque no aflige, ni congoja de su corazón a los hijos de los hombres.
34 Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
Para desmenuzar debajo de sus pies todos los encarcelados de la tierra;
35 щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
Para hacer apartar el derecho del hombre delante de la presencia del Altísimo;
36 щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
Para trastornar al hombre en su causa, el Señor no lo sabe.
37 Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
¿Quién será pues aquel que diga, que vino algo que el Señor no mandó?
38 Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
¿De la boca del Altísimo no saldrá malo ni bueno?
39 Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
¿Por qué pues tiene dolor el hombre viviente, el hombre en su pecado?
40 Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
Escudriñemos nuestros caminos, y busquemos, y volvámonos a Jehová.
41 підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
Levantemos nuestros corazones con las manos a Dios en los cielos.
42 Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
Nosotros habemos rebelado, y fuimos desleales: por tanto tú no perdonaste.
43 закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
Tendiste la ira, y perseguístenos; mataste, no perdonaste.
44 закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
Cubrístete de nube, porque no pasase la oración.
45 Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
Raedura y abominación nos tornaste en medio de los pueblos.
46 наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
Todos nuestros enemigos abrieron sobre nosotros su boca.
47 страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
Temor, y lazo fue a nosotros, asolamiento, y quebrantamiento.
48 Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
Ríos de aguas echan mis ojos por el quebrantamiento de la hija de mi pueblo.
49 Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
Mis ojos destilan, y no cesan; porque no hay relajación,
50 аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
Hasta que Jehová mire, y vea desde los cielos.
51 моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
Mis ojos contristaron a mi alma por todas las hijas de mi ciudad.
52 Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
Cazando me cazarón mis enemigos como a ave, sin porqué.
53 життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
Ataron mi vida en mazmorra, y pusieron piedra sobre mí.
54 Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“
Aguas vinieron de avenida sobre mi cabeza: yo dije: Muerto soy.
55 Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
Invoqué tu nombre, o! Jehová, desde la cárcel profunda.
56 Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
Oíste mi voz: no escondas tu oído a mi clamor, para que yo respire.
57 Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
Acercástete el día que te invoqué: dijiste: No temas.
58 За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
Pleiteaste, Señor, la causa de mi alma, redimiste mi vida.
59 Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
Tú has visto, o! Jehová, mi sin razón: pleitea mi causa.
60 Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
Tú has visto, toda su venganza, todos sus pensamientos contra mí.
61 Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
Tu has oído la afrenta de ellos, o! Jehová, todos sus pensamientos contra mí:
62 мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
Los dichos de los que se levantaron contra mí, y su pensamiento contra mí siempre.
63 Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
Su sentarse, y su levantarse mira: yo soy su canción.
64 Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
Págales paga, o! Jehová, según la obra de sus manos.
65 Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
Dáles ansia de corazón, dáles tu maldición.
66 Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!
Persíguelos en furor, y quebrántalos de debajo de los cielos, o! Jehová.
