Плач Єремії 3
1 Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
Ja [jestem tym] człowiekiem, który widział utrapienie pod rózgą jego gniewu.
2 Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
Prowadził mnie i zawiódł do ciemności, a nie do światła.
3 Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
Oburzył się na mnie, zwraca swoją rękę [przeciwko mnie] przez cały dzień.
4 Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
Sprawił, że zestarzały się moje ciało i moja skóra, połamał moje kości.
5 обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
Obudował mnie i otoczył żółcią i trudem;
6 у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
Posadził mnie w ciemnych miejscach jak dawno umarłych.
7 Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
Ogrodził mnie, abym nie mógł wyjść, obciążył moje kajdany.
8 І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
A choć wołam i krzyczę, zatyka [uszy na] moją modlitwę.
9 Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
Zagrodził moją drogę kamieniem ciosanym, poplątał moje ścieżki.
10 Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
Stał się dla mnie [jak] niedźwiedź czyhający na mnie, [jak] lew w ukryciu.
11 Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
Zmylił moje drogi, rozszarpał mnie i uczynił mnie spustoszonym.
12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
Napiął swój łuk i uczynił ze mnie cel dla swej strzały.
13 пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
Przebił moje nerki strzałami swego kołczana.
14 Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
Stałem się pośmiewiskiem dla całego mojego ludu, [tematem] jego pieśni przez cały dzień.
15 Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
Napełnił mnie goryczą, upoił mnie piołunem.
16 І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
Ponadto wykruszył żwirem moje zęby i pogrążył mnie w popiele.
17 і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
Oddaliłeś moją duszę od pokoju. Zapomniałem, co to pomyślność.
18 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
I powiedziałem: Zginęła moja siła i moja nadzieja, jaką pokładałem w PANU.
19 Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
Wspominam swoje utrapienie i [swój] płacz, piołun i żółć.
20 душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
Moja dusza nieustannie [to] wspomina i uniża się we mnie.
21 Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
Biorę to sobie do serca, [dlatego] mam nadzieję.
22 Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
To wielkie miłosierdzie PANA, że nie zginęliśmy, gdyż nie ustaje jego litość.
23 нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
Każdego poranka się odnawia, wielka jest twoja wierność.
24 Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
PAN jest moim działem – mówi moja dusza – dlatego mam w nim nadzieję.
25 Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
Dobry [jest] PAN dla tych, którzy go oczekują, dla duszy, która go szuka.
26 Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
Dobrze jest cierpliwie oczekiwać na zbawienie PANA.
27 Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
Dobrze jest człowiekowi nosić jarzmo od swej młodości.
28 нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
Siedzi samotnie w milczeniu, gdyż na niego [je] włożono.
29 хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
Kładzie swe usta w prochu, może jest jeszcze nadzieja.
30 хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
Nadstawia bijącemu policzek, jest nasycony zniewagą.
31 Бо Господь не наві́ки ж покине!
Pan bowiem nie odrzuca na wieki;
32 Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —
A jeśli zasmuca, znów się lituje według obfitości swego miłosierdzia;
33 бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
Gdyż nie trapi chętnie ani nie zasmuca synów ludzkich.
34 Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
Miażdżenie pod nogami wszystkich więźniów ziemi;
35 щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
Naginanie prawa człowieka przed obliczem Najwyższego;
36 щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
Krzywdzenie człowieka w jego sprawie – Pan nie ma [w tym] upodobania.
37 Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
Któż może powiedzieć, że coś się stanie, gdy Pan tego nie rozkazał?
38 Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
Czyż z ust Najwyższego nie pochodzi zło i dobro?
39 Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
Czemu więc żali się człowiek żyjący, człowiek – z powodu kary za swoje grzechy?
40 Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
Doświadczajmy i badajmy nasze drogi, nawróćmy się do PANA.
41 підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
Wznieśmy swoje serca i ręce do Boga w niebiosach.
42 Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
Zgrzeszyliśmy i zbuntowaliśmy się, [a] ty nie przebaczyłeś.
43 закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
Okryłeś się gniewem i prześladowałeś nas, zabiłeś bez litości.
44 закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
Okryłeś się obłokiem, aby nie dotarła do ciebie modlitwa.
45 Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
Uczyniłeś nas śmieciem i pogardą pośród tych narodów.
46 наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
Otworzyli na nas swoje usta wszyscy nasi wrogowie.
47 страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
Spadły na nas strach i pułapka, spustoszenie i zniszczenie.
48 Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
Strumienie wód płyną z moich oczu z powodu zniszczenia córki mojego ludu.
49 Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
Z moich oczu bez przerwy spływają [łzy], bo nie ma żadnej ulgi;
50 аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
Póki nie spojrzy i nie zobaczy PAN z nieba.
51 моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
Moje oczy trapią moją duszę z powodu wszystkich córek mojego miasta.
52 Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
Moi wrogowie polowali na mnie nieustannie jak na ptaka, bez powodu.
53 життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
Wyniszczyli moje życie w lochu i przywalili mnie kamieniem.
54 Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“
Wezbrały wody nad moją głową i powiedziałem: Już po mnie!
55 Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
Wzywałem twego imienia, PANIE, z głębokiego lochu.
56 Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
Usłyszałeś mój głos, nie zakrywaj swego ucha przed moim wzdychaniem i przed moim wołaniem.
57 Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
Zbliżyłeś się [do mnie] w dniu, kiedy cię wzywałem, i powiedziałeś: Nie bój się.
58 За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
Broniłeś, Panie, sprawy mojej duszy, wybawiłeś moje życie.
59 Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
PANIE, widzisz moją krzywdę, osądź moją sprawę.
60 Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
Widzisz całą ich zemstę i wszystkie ich zamysły przeciwko mnie.
61 Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
Słyszysz ich urąganie, PANIE, [i] wszystkie ich zamysły przeciwko mnie;
62 мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
[Słyszysz słowa z] warg tych, którzy powstają przeciwko mnie, i ich zamiary, [jakie obmyślają] przeciwko mnie przez cały dzień.
63 Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
Zobacz – gdy siedzą i gdy wstają, jestem [treścią] ich pieśni.
64 Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
Oddaj im zapłatę, PANIE, według dzieła ich rąk.
65 Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
Daj im zatwardziałe serce i [ześlij] na nich twoje przekleństwo;
66 Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!
Ścigaj ich w gniewie [i] zgładź ich spod niebios, PANIE!
