Плач Єремії 3
1 Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
Ego vir videns paupertatem meam in virga indignationis ejus.
2 Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
Me minavit, et adduxit in tenebras, et non in lucem.
3 Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
Tantum in me vertit et convertit manum suam tota die.
4 Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
Vetustam fecit pellem meam et carnem meam; contrivit ossa mea.
5 обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
Ædificavit in gyro meo, et circumdedit me felle et labore.
6 у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
In tenebrosis collocavit me, quasi mortuos sempiternos.
7 Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
Circumædificavit adversum me, ut non egrediar; aggravavit compedem meum.
8 І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
Sed et cum clamavero, et rogavero, exclusit orationem meam.
9 Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
Conclusit vias meas lapidibus quadris; semitas meas subvertit.
10 Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
Ursus insidians factus est mihi, leo in absconditis.
11 Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
Semitas meas subvertit, et confregit me; posuit me desolatam.
12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
Tetendit arcum suum, et posuit me quasi signum ad sagittam.
13 пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
Misit in renibus meis filias pharetræ suæ.
14 Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
Factus sum in derisum omni populo meo, canticum eorum tota die.
15 Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
Replevit me amaritudinibus; inebriavit me absinthio.
16 І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
Et fregit ad numerum dentes meos; cibavit me cinere.
17 і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
Et repulsa est a pace anima mea; oblitus sum bonorum.
18 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
Et dixi: Periit finis meus, et spes mea a Domino.
19 Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
Recordare paupertatis, et transgressionis meæ, absinthii et fellis.
20 душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
Memoria memor ero, et tabescet in me anima mea.
21 Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
Hæc recolens in corde meo, ideo sperabo.
22 Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
Misericordiæ Domini, quia non sumus consumpti; quia non defecerunt miserationes ejus.
23 нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
Novi diluculo, multa est fides tua.
24 Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
Pars mea Dominus, dixit anima mea; propterea exspectabo eum.
25 Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
Bonus est Dominus sperantibus in eum, animæ quærenti illum.
26 Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
Bonum est præstolari cum silentio salutare Dei.
27 Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
Bonum est viro cum portaverit jugum ab adolescentia sua.
28 нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
Sedebit solitarius, et tacebit, quia levavit super se.
29 хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
Ponet in pulvere os suum, si forte sit spes.
30 хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
Dabit percutienti se maxillam: saturabitur opprobriis.
31 Бо Господь не наві́ки ж покине!
Quia non repellet in sempiternum Dominus.
32 Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —
Quia si abjecit, et miserebitur, secundum multitudinem misericordiarum suarum.
33 бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
Non enim humiliavit ex corde suo et abjecit filios hominum.
34 Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
Ut conteret sub pedibus suis omnes vinctos terræ.
35 щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
Ut declinaret judicium viri in conspectu vultus Altissimi.
36 щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
Ut perverteret hominem in judicio suo; Dominus ignoravit.
37 Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
Quis est iste qui dixit ut fieret, Domino non jubente?
38 Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
Ex ore Altissimi non egredientur nec mala nec bona?
39 Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
Quid murmuravit homo vivens, vir pro peccatis suis?
40 Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
Scrutemur vias nostras, et quæramus, et revertamur ad Dominum.
41 підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
Levemus corda nostra cum manibus ad Dominum in cælos.
42 Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
Nos inique egimus, et ad iracundiam provocavimus; idcirco tu inexorabilis es.
43 закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
Operuisti in furore, et percussisti nos; occidisti, nec pepercisti.
44 закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
Opposuisti nubem tibi, ne transeat oratio.
45 Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
Eradicationem et abjectionem posuisti me in medio populorum.
46 наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
Aperuerunt super nos os suum omnes inimici.
47 страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
Formido et laqueus facta est nobis vaticinatio, et contritio.
48 Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
Divisiones aquarum deduxit oculus meus, in contritione filiæ populi mei.
49 Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
Oculus meus afflictus est, nec tacuit, eo quod non esset requies.
50 аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
Donec respiceret et videret Dominus de cælis.
51 моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
Oculus meus deprædatus est animam meam in cunctis filiabus urbis meæ.
52 Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
Venatione ceperunt me quasi avem inimici mei gratis.
53 життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
Lapsa est in lacum vita mea, et posuerunt lapidem super me.
54 Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“
Inundaverunt aquæ super caput meum; dixi: Perii.
55 Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
Invocavi nomen tuum, Domine, de lacu novissimo.
56 Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
Vocem meam audisti; ne avertas aurem tuam a singultu meo et clamoribus.
57 Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
Appropinquasti in die quando invocavi te; dixisti: Ne timeas.
58 За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
Judicasti, Domine, causam animæ meæ, redemptor vitæ meæ.
59 Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
Vidisti, Domine, iniquitatem illorum adversum me: judica judicium meum.
60 Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
Vidisti omnem furorem, universas cogitationes eorum adversum me.
61 Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
Audisti opprobrium eorum, Domine, omnes cogitationes eorum adversum me.
62 мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
Labia insurgentium mihi, et meditationes eorum adversum me tota die.
63 Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
Sessionem eorum et resurrectionem eorum vide; ego sum psalmus eorum.
64 Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
Redes eis vicem, Domine, juxta opera manuum suarum.
65 Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
Dabis eis scutum cordis, laborem tuum.
66 Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!
Persequeris in furore, et conteres eos sub cælis, Domine.
