Плач Єремії 3
1 Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
Io sono l'uomo che ha provato la miseria sotto la sferza della sua ira.
2 Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
Egli mi ha guidato, mi ha fatto camminare nelle tenebre e non nella luce.
3 Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
Solo contro di me egli ha volto e rivolto la sua mano tutto il giorno.
4 Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
Egli ha consumato la mia carne e la mia pelle, ha rotto le mie ossa.
5 обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
Ha costruito sopra di me, mi ha circondato di veleno e di affanno.
6 у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
Mi ha fatto abitare in luoghi tenebrosi come i morti da lungo tempo.
7 Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
Mi ha costruito un muro tutt'intorno, perché non potessi più uscire; ha reso pesanti le mie catene.
8 І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
Anche se grido e invoco aiuto, egli soffoca la mia preghiera.
9 Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
Ha sbarrato le mie vie con blocchi di pietra, ha ostruito i miei sentieri.
10 Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
Egli era per me un orso in agguato, un leone in luoghi nascosti.
11 Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
Seminando di spine la mia via, mi ha lacerato, mi ha reso desolato.
12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
Ha teso l'arco, mi ha posto come bersaglio alle sue saette.
13 пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
Ha conficcato nei miei fianchi le frecce della sua faretra.
14 Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
Son diventato lo scherno di tutti i popoli, la loro canzone d'ogni giorno.
15 Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
Mi ha saziato con erbe amare, mi ha dissetato con assenzio.
16 І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
Mi ha spezzato con la sabbia i denti, mi ha steso nella polvere.
17 і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
Son rimasto lontano dalla pace, ho dimenticato il benessere.
18 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
E dico: «E' sparita la mia gloria, la speranza che mi veniva dal Signore».
19 Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
Il ricordo della mia miseria e del mio vagare è come assenzio e veleno.
20 душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
Ben se ne ricorda e si accascia dentro di me la mia anima.
21 Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
Questo intendo richiamare alla mia mente, e per questo voglio riprendere speranza.
22 Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
Le misericordie del Signore non sono finite, non è esaurita la sua compassione;
23 нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
esse son rinnovate ogni mattina, grande è la sua fedeltà.
24 Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
«Mia parte è il Signore - io esclamo - per questo in lui voglio sperare».
25 Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
Buono è il Signore con chi spera in lui, con l'anima che lo cerca.
26 Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
E' bene aspettare in silenzio la salvezza del Signore.
27 Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
E' bene per l'uomo portare il giogo fin dalla giovinezza.
28 нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
Sieda costui solitario e resti in silenzio, poiché egli glielo ha imposto;
29 хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
cacci nella polvere la bocca, forse c'è ancora speranza;
30 хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
porga a chi lo percuote la sua guancia, si sazi di umiliazioni.
31 Бо Господь не наві́ки ж покине!
Poiché il Signore non rigetta mai...
32 Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —
Ma, se affligge, avrà anche pietà secondo la sua grande misericordia.
33 бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
Poiché contro il suo desiderio egli umilia e affligge i figli dell'uomo.
34 Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
Quando schiacciano sotto i loro piedi tutti i prigionieri del paese,
35 щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
quando falsano i diritti di un uomo in presenza dell'Altissimo,
36 щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
quando fan torto a un altro in una causa, forse non vede il Signore tutto ciò?
37 Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
Chi mai ha parlato e la sua parola si è avverata, senza che il Signore lo avesse comandato?
38 Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
Dalla bocca dell'Altissimo non procedono forse le sventure e il bene?
39 Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
Perché si rammarica un essere vivente, un uomo, per i castighi dei suoi peccati?
40 Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
«Esaminiamo la nostra condotta e scrutiamola, ritorniamo al Signore.
41 підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
Innalziamo i nostri cuori al di sopra delle mani, verso Dio nei cieli.
42 Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
Abbiamo peccato e siamo stati ribelli; tu non ci hai perdonato.
43 закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
Ti sei avvolto nell'ira e ci hai perseguitati, hai ucciso senza pietà.
44 закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
Ti sei avvolto in una nube, così che la supplica non giungesse fino a te.
45 Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
Ci hai ridotti a spazzatura e rifiuto in mezzo ai popoli.
46 наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
Han spalancato la bocca contro di noi tutti i nostri nemici.
47 страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
Terrore e trabocchetto sono la nostra sorte, desolazione e rovina».
48 Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
Rivoli di lacrime scorrono dai miei occhi, per la rovina della figlia del mio popolo.
49 Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
Il mio occhio piange senza sosta perché non ha pace
50 аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
finché non guardi e non veda il Signore dal cielo.
51 моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
Il mio occhio mi tormenta per tutte le figlie della mia città.
52 Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
Mi han dato la caccia come a un passero coloro che mi son nemici senza ragione.
53 життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
Mi han chiuso vivo nella fossa e han gettato pietre su di me.
54 Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“
Son salite le acque fin sopra il mio capo; io dissi: «E' finita per me».
55 Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
Ho invocato il tuo nome, o Signore, dalla fossa profonda.
56 Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
Tu hai udito la mia voce: «Non chiudere l'orecchio al mio sfogo».
57 Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
Tu eri vicino quando ti invocavo, hai detto: «Non temere!».
58 За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
Tu hai difeso, Signore, la mia causa, hai riscattato la mia vita.
59 Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
Hai visto, o Signore, il torto che ho patito, difendi il mio diritto!
60 Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
Hai visto tutte le loro vendette, tutte le loro trame contro di me.
61 Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
Hai udito, Signore, i loro insulti, tutte le loro trame contro di me,
62 мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
i discorsi dei miei oppositori e le loro ostilità contro di me tutto il giorno.
63 Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
Osserva quando siedono e quando si alzano; io sono la loro beffarda canzone.
64 Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
Rendi loro il contraccambio, o Signore, secondo l'opera delle loro mani.
65 Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
Rendili duri di cuore, la tua maledizione su di loro!
66 Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!
Perseguitali nell'ira e distruggili sotto il cielo, Signore.
