< Плач Єремії 3 >
1 Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
Én vagyok az az ember, a ki nyomorúságot látott az ő haragjának vesszeje miatt.
2 Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
Engem vezérlett és járatott sötétségben és nem világosságban.
3 Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
Bizony ellenem fordult, ellenem fordítja kezét minden nap.
4 Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
Megfonnyasztotta testemet és bőrömet, összeroncsolta csontjaimat.
5 обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
Erősséget épített ellenem és körülvett méreggel és fáradsággal.
6 у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
Sötét helyekre ültetett engem, mint az örökre meghaltakat.
7 Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
Körülkerített, hogy ki ne mehessek, nehézzé tette lánczomat.
8 І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
Sőt ha kiáltok és segítségül hívom is, nem hallja meg imádságomat.
9 Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
Elkerítette az én útaimat terméskővel, ösvényeimet elforgatta.
10 Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
Ólálkodó medve ő nékem és lesben álló oroszlán.
11 Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
Útaimat elterelte, és darabokra vagdalt és elpusztított engem!
12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
Kifeszítette kézívét, és a nyíl elé czélul állított engem!
13 пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
Veséimbe bocsátotta tegzének fiait.
14 Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
Egész népemnek csúfjává lettem, és gúnydalukká napestig.
15 Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
Eltöltött engem keserűséggel, megrészegített engem ürömmel.
16 І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
És kova-kővel tördelte ki fogaimat; porba tiprott engem.
17 і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
És kizártad lelkem a békességből; elfeledkeztem a jóról.
18 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
És mondám: Elveszett az én erőm és az én reménységem az Úrban.
19 Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
Emlékezzél meg az én nyomorúságomról és eltapodtatásomról, az ürömről és a méregről!
20 душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
Vissza-visszaemlékezik, és megalázódik bennem az én lelkem.
21 Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
Ezt veszem szívemre, azért bízom.
22 Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
Az Úr kegyelmessége az, hogy még nincsen végünk; mivel nem fogyatkozik el az ő irgalmassága!
23 нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
Minden reggel meg-megújul; nagy a te hűséged!
24 Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
Az Úr az én örökségem, mondja az én lelkem, azért benne bízom.
25 Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
Jó az Úr azoknak, a kik várják őt; a léleknek, a mely keresi őt.
26 Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
Jó várni és megadással lenni az Úr szabadításáig.
27 Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
Jó a férfiúnak, ha igát visel ifjúságában.
28 нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
Egyedül ül és hallgat, mert felvette magára.
29 хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
Porba teszi száját, mondván: Talán van még reménység?
30 хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
Orczáját tartja az őt verőnek, megelégszik gyalázattal.
31 Бо Господь не наві́ки ж покине!
Mert nem zár ki örökre az Úr.
32 Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —
Sőt, ha megszomorít, meg is vígasztal az ő kegyelmességének gazdagsága szerint.
33 бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
Mert nem szíve szerint veri és szomorítja meg az embernek fiát.
34 Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
Hogy lábai alá tiporja valaki a föld minden foglyát;
35 щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
Hogy elfordíttassék az ember ítélete a Magasságosnak színe előtt;
36 щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
Hogy elnyomassék az ember az ő peres dolgában: ezt az Úr nem nézi el.
37 Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
Kicsoda az, a ki szól és meglesz, ha nem parancsolja az Úr?
38 Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
A Magasságosnak szájából nem jő ki a gonosz és a jó.
39 Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
Mit zúgolódik az élő ember? Ki-ki a maga bűneiért bűnhődik.
40 Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
Tudakozzuk a mi útainkat és vizsgáljuk meg, és térjünk az Úrhoz.
41 підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
Emeljük fel szíveinket kezeinkkel egyetemben Istenhez az égben.
42 Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
Mi voltunk gonoszok és pártütők, azért nem bocsátottál meg.
43 закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
Felöltötted a haragot és üldöztél minket, öldököltél, nem kiméltél.
44 закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
Felöltötted a felhőt, hogy hozzád ne jusson az imádság.
45 Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
Sepredékké és útálattá tettél minket a népek között.
46 наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
Feltátotta száját ellenünk minden ellenségünk.
47 страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
Rettegés és tőr van mi rajtunk, pusztulás és romlás.
48 Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
Víz-patakok folynak alá az én szememből népem leányának romlása miatt.
49 Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
Szemem csörgedez és nem szünik meg, nincs pihenése,
50 аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
Míg ránk nem tekint és meg nem lát az Úr az égből.
51 моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
Szemem bánatba ejté lelkemet városomnak minden leányáért.
52 Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
Vadászva vadásztak reám, mint valami madárra, ellenségeim ok nélkül.
53 життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
Veremben fojtották meg életemet, és követ hánytak rám.
54 Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“
Felüláradtak a vizek az én fejem felett; mondám: Kivágattam!
55 Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
Segítségül hívtam a te nevedet, oh Uram, a legalsó veremből.
56 Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
Hallottad az én szómat; ne rejtsd el füledet sóhajtásom és kiáltásom elől.
57 Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
Közelegj hozzám, mikor segítségül hívlak téged; mondd: Ne félj!
58 За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
Pereld meg Uram lelkemnek perét; váltsd meg életemet.
59 Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
Láttad, oh Uram, az én bántalmaztatásomat; ítéld meg ügyemet.
60 Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
Láttad minden bosszúállásukat, minden ellenem való gondolatjokat.
61 Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
Hallottad Uram az ő szidalmazásukat, minden ellenem való gondolatjokat;
62 мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
Az ellenem támadóknak ajkait, és ellenem való mindennapi szándékukat.
63 Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
Tekintsd meg leülésöket és felkelésöket; én vagyok az ő gúnydaluk.
64 Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
Fizess meg nékik, Uram, az ő kezeiknek munkája szerint.
65 Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
Adj nékik szívbeli konokságot; átkodul reájok.
66 Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!
Üldözd haragodban, és veszesd el őket az Úr ege alól!