Плач Єремії 3
1 Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
ἐγὼ ἀνὴρ ὁ βλέπων πτωχείαν ἐν ῥάβδῳ θυμοῦ αὐτοῦ ἐπ’ ἐμέ
2 Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
παρέλαβέν με καὶ ἀπήγαγεν εἰς σκότος καὶ οὐ φῶς
3 Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
πλὴν ἐν ἐμοὶ ἐπέστρεψεν χεῖρα αὐτοῦ ὅλην τὴν ἡμέραν
4 Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
ἐπαλαίωσεν σάρκας μου καὶ δέρμα μου ὀστέα μου συνέτριψεν
5 обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
ἀνῳκοδόμησεν κατ’ ἐμοῦ καὶ ἐκύκλωσεν κεφαλήν μου καὶ ἐμόχθησεν
6 у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
ἐν σκοτεινοῖς ἐκάθισέν με ὡς νεκροὺς αἰῶνος
7 Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
ἀνῳκοδόμησεν κατ’ ἐμοῦ καὶ οὐκ ἐξελεύσομαι ἐβάρυνεν χαλκόν μου
8 І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
καί γε κεκράξομαι καὶ βοήσω ἀπέφραξεν προσευχήν μου
9 Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
ἀνῳκοδόμησεν ὁδούς μου ἐνέφραξεν τρίβους μου ἐτάραξεν
10 Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
ἄρκος ἐνεδρεύουσα αὐτός μοι λέων ἐν κρυφαίοις
11 Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
κατεδίωξεν ἀφεστηκότα καὶ κατέπαυσέν με ἔθετό με ἠφανισμένην
12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
ἐνέτεινεν τόξον αὐτοῦ καὶ ἐστήλωσέν με ὡς σκοπὸν εἰς βέλος
13 пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
εἰσήγαγεν τοῖς νεφροῖς μου ἰοὺς φαρέτρας αὐτοῦ
14 Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
ἐγενήθην γέλως παντὶ λαῷ μου ψαλμὸς αὐτῶν ὅλην τὴν ἡμέραν
15 Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
ἐχόρτασέν με πικρίας ἐμέθυσέν με χολῆς
16 І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
καὶ ἐξέβαλεν ψήφῳ ὀδόντας μου ἐψώμισέν με σποδόν
17 і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
καὶ ἀπώσατο ἐξ εἰρήνης ψυχήν μου ἐπελαθόμην ἀγαθὰ
18 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
καὶ εἶπα ἀπώλετο νεῖκός μου καὶ ἡ ἐλπίς μου ἀπὸ κυρίου
19 Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
ἐμνήσθην ἀπὸ πτωχείας μου καὶ ἐκ διωγμοῦ μου πικρίας καὶ χολῆς μου
20 душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
μνησθήσεται καὶ καταδολεσχήσει ἐπ’ ἐμὲ ἡ ψυχή μου
21 Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
ταύτην τάξω εἰς τὴν καρδίαν μου διὰ τοῦτο ὑπομενῶ
22 Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
23 нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
24 Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
25 Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
ἀγαθὸς κύριος τοῖς ὑπομένουσιν αὐτόν ψυχῇ ἣ ζητήσει αὐτὸν ἀγαθὸν
26 Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
καὶ ὑπομενεῖ καὶ ἡσυχάσει εἰς τὸ σωτήριον κυρίου
27 Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
ἀγαθὸν ἀνδρὶ ὅταν ἄρῃ ζυγὸν ἐν νεότητι αὐτοῦ
28 нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
καθήσεται κατὰ μόνας καὶ σιωπήσεται ὅτι ἦρεν ἐφ’ ἑαυτῷ
29 хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
30 хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
δώσει τῷ παίοντι αὐτὸν σιαγόνα χορτασθήσεται ὀνειδισμῶν
31 Бо Господь не наві́ки ж покине!
ὅτι οὐκ εἰς τὸν αἰῶνα ἀπώσεται κύριος
32 Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —
ὅτι ὁ ταπεινώσας οἰκτιρήσει κατὰ τὸ πλῆθος τοῦ ἐλέους αὐτοῦ
33 бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
ὅτι οὐκ ἀπεκρίθη ἀπὸ καρδίας αὐτοῦ καὶ ἐταπείνωσεν υἱοὺς ἀνδρός
34 Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
τοῦ ταπεινῶσαι ὑπὸ τοὺς πόδας αὐτοῦ πάντας δεσμίους γῆς
35 щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
τοῦ ἐκκλῖναι κρίσιν ἀνδρὸς κατέναντι προσώπου ὑψίστου
36 щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
καταδικάσαι ἄνθρωπον ἐν τῷ κρίνεσθαι αὐτὸν κύριος οὐκ εἶπεν
37 Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
τίς οὕτως εἶπεν καὶ ἐγενήθη κύριος οὐκ ἐνετείλατο
38 Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
ἐκ στόματος ὑψίστου οὐκ ἐξελεύσεται τὰ κακὰ καὶ τὸ ἀγαθόν
39 Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
τί γογγύσει ἄνθρωπος ζῶν ἀνὴρ περὶ τῆς ἁμαρτίας αὐτοῦ
40 Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
ἐξηρευνήθη ἡ ὁδὸς ἡμῶν καὶ ἠτάσθη καὶ ἐπιστρέψωμεν ἕως κυρίου
41 підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
ἀναλάβωμεν καρδίας ἡμῶν ἐπὶ χειρῶν πρὸς ὑψηλὸν ἐν οὐρανῷ
42 Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
ἡμαρτήσαμεν ἠσεβήσαμεν καὶ οὐχ ἱλάσθης
43 закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
ἐπεσκέπασας ἐν θυμῷ καὶ ἀπεδίωξας ἡμᾶς ἀπέκτεινας οὐκ ἐφείσω
44 закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
ἐπεσκέπασας νεφέλην σεαυτῷ εἵνεκεν προσευχῆς
45 Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
καμμύσαι με καὶ ἀπωσθῆναι ἔθηκας ἡμᾶς ἐν μέσῳ τῶν λαῶν
46 наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
διήνοιξαν ἐφ’ ἡμᾶς τὸ στόμα αὐτῶν πάντες οἱ ἐχθροὶ ἡμῶν
47 страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
φόβος καὶ θυμὸς ἐγενήθη ἡμῖν ἔπαρσις καὶ συντριβή
48 Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
ἀφέσεις ὑδάτων κατάξει ὁ ὀφθαλμός μου ἐπὶ τὸ σύντριμμα τῆς θυγατρὸς τοῦ λαοῦ μου
49 Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
ὁ ὀφθαλμός μου κατεπόθη καὶ οὐ σιγήσομαι τοῦ μὴ εἶναι ἔκνηψιν
50 аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
ἕως οὗ διακύψῃ καὶ ἴδῃ κύριος ἐξ οὐρανοῦ
51 моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
ὁ ὀφθαλμός μου ἐπιφυλλιεῖ ἐπὶ τὴν ψυχήν μου παρὰ πάσας θυγατέρας πόλεως
52 Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
θηρεύοντες ἐθήρευσάν με ὡς στρουθίον οἱ ἐχθροί μου δωρεάν
53 життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
ἐθανάτωσαν ἐν λάκκῳ ζωήν μου καὶ ἐπέθηκαν λίθον ἐπ’ ἐμοί
54 Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“
ὑπερεχύθη ὕδωρ ἐπὶ κεφαλήν μου εἶπα ἀπῶσμαι
55 Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
ἐπεκαλεσάμην τὸ ὄνομά σου κύριε ἐκ λάκκου κατωτάτου
56 Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
φωνήν μου ἤκουσας μὴ κρύψῃς τὰ ὦτά σου εἰς τὴν δέησίν μου
57 Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
εἰς τὴν βοήθειάν μου ἤγγισας ἐν ᾗ σε ἡμέρᾳ ἐπεκαλεσάμην εἶπάς μοι μὴ φοβοῦ
58 За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
ἐδίκασας κύριε τὰς δίκας τῆς ψυχῆς μου ἐλυτρώσω τὴν ζωήν μου
59 Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
εἶδες κύριε τὰς ταραχάς μου ἔκρινας τὴν κρίσιν μου
60 Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
εἶδες πᾶσαν τὴν ἐκδίκησιν αὐτῶν εἰς πάντας διαλογισμοὺς αὐτῶν ἐν ἐμοί
61 Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
ἤκουσας τὸν ὀνειδισμὸν αὐτῶν πάντας τοὺς διαλογισμοὺς αὐτῶν κατ’ ἐμοῦ
62 мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
χείλη ἐπανιστανομένων μοι καὶ μελέτας αὐτῶν κατ’ ἐμοῦ ὅλην τὴν ἡμέραν
63 Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
καθέδραν αὐτῶν καὶ ἀνάστασιν αὐτῶν ἐπίβλεψον ἐπὶ τοὺς ὀφθαλμοὺς αὐτῶν
64 Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
ἀποδώσεις αὐτοῖς ἀνταπόδομα κύριε κατὰ τὰ ἔργα τῶν χειρῶν αὐτῶν
65 Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
ἀποδώσεις αὐτοῖς ὑπερασπισμὸν καρδίας μόχθον σου αὐτοῖς
66 Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!
καταδιώξεις ἐν ὀργῇ καὶ ἐξαναλώσεις αὐτοὺς ὑποκάτω τοῦ οὐρανοῦ κύριε
