Плач Єремії 3
1 Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
Minä olen se mies, joka olen kurjuutta nähnyt hänen vihastuksensa vitsan alla.
2 Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
Minut hän on johdattanut ja kuljettanut pimeyteen eikä valkeuteen.
3 Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
Juuri minua vastaan hän kääntää kätensä, yhäti, kaiken päivää.
4 Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
Hän on kalvanut minun lihani ja nahkani, musertanut minun luuni.
5 обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
Hän on rakentanut varustukset minua vastaan ja piirittänyt minut myrkyllä ja vaivalla.
6 у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
Hän on pannut minut asumaan pimeydessä niinkuin ikiaikojen kuolleet.
7 Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
Hän on tehnyt muurin minun ympärilleni, niin etten pääse ulos, on pannut minut raskaisiin vaskikahleisiin.
8 І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
Vaikka minä huudan ja parun, hän vaientaa minun rukoukseni.
9 Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
Hakatuista kivistä hän on tehnyt minun teilleni muurin, on mutkistanut minun polkuni.
10 Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
Vaaniva karhu on hän minulle, piilossa väijyvä leijona.
11 Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
Hän on vienyt harhaan minun tieni ja repinyt minut kappaleiksi, hän on minut autioksi tehnyt.
12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
Hän on jännittänyt jousensa ja asettanut minut nuoltensa maalitauluksi.
13 пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
Hän on ampunut munuaisiini nuolet, viinensä lapset.
14 Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
Minä olen joutunut koko kansani nauruksi, heidän jokapäiväiseksi pilkkalauluksensa.
15 Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
Hän on ravinnut minua katkeruudella, juottanut minua koiruoholla.
16 І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
Hän on purettanut minulla hampaat rikki soraan, painanut minut alas tomuun.
17 і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
Sinä olet syössyt minun sieluni ulos, rauhasta pois, minä olen unhottanut onnen.
18 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
Ja minä sanon: mennyt on minulta kunnia ja Herran odotus.
19 Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
Muista minun kurjuuttani ja kodittomuuttani, koiruohoa ja myrkkyä.
20 душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
Sinä kyllä muistat sen, että minun sieluni on alaspainettu.
21 Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
Tämän minä painan sydämeeni, sentähden minä toivon.
22 Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
Herran armoa on, ettemme ole aivan hävinneet, sillä hänen laupeutensa ei ole loppunut:
23 нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
se on joka aamu uusi, ja suuri on hänen uskollisuutensa.
24 Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
Minun osani on Herra, sanoo minun sieluni; sentähden minä panen toivoni häneen.
25 Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
Hyvä on Herra häntä odottaville, sille sielulle, joka häntä etsii.
26 Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
Hyvä on hiljaisuudessa toivoa Herran apua.
27 Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
Hyvä on miehelle, että hän kantaa iestä nuoruudessaan.
28 нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
Istukoon hän yksin ja hiljaa, kun Herra on sen hänen päällensä pannut.
29 хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
Laskekoon suunsa tomuun-ehkä on vielä toivoa.
30 хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
Ojentakoon hän posken sille, joka häntä lyö, saakoon kyllälti häväistystä.
31 Бо Господь не наві́ки ж покине!
Sillä ei Herra hylkää iankaikkisesti;
32 Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —
vaan jos hän on murheelliseksi saattanut, hän osoittaa laupeutta suuressa armossansa.
33 бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
Sillä ei hän sydämensä halusta vaivaa eikä murehduta ihmislapsia.
34 Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
Kun jalkojen alle poljetaan kaikki vangit maassa,
35 щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
kun väännetään miehen oikeutta Korkeimman kasvojen edessä,
36 щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
kun ihmiselle tehdään vääryyttä hänen riita-asiassaan-eikö Herra sitä näkisi?
37 Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
Onko kukaan sanonut, ja se on tapahtunut, jos ei Herra ole käskenyt?
38 Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
Eikö lähde Korkeimman suusta paha ja hyvä?
39 Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
Miksi tuskittelee ihminen eläessään, mies syntiensä palkkaa?
40 Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
Koetelkaamme teitämme, tutkikaamme niitä ja palatkaamme Herran tykö.
41 підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
Kohottakaamme sydämemme ynnä kätemme Jumalan puoleen, joka on taivaassa.
42 Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
Me olemme luopuneet pois ja olleet kapinalliset; sinä et ole antanut anteeksi,
43 закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
olet peittänyt itsesi vihassasi, ajanut meitä takaa, surmannut säälimättä;
44 закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
olet peittänyt itsesi pilvellä, niin ettei rukous pääse lävitse.
45 Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
Tunkioksi ja hylyksi sinä olet meidät tehnyt kansojen seassa.
46 наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
Suut ammollaan meitä vastaan ovat kaikki meidän vihamiehemme.
47 страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
Osaksemme on tullut kauhu ja kuoppa, turmio ja sortuminen.
48 Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
Vesipurot juoksevat minun silmistäni tyttären, minun kansani, sortumisen tähden.
49 Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
Minun silmäni vuotaa lakkaamatta, hellittämättä
50 аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
siihen asti, kunnes katsoo, kunnes näkee Herra taivaasta.
51 моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
Silmäni tuottaa tuskaa minun sielulleni kaikkien minun kaupunkini tyttärien tähden.
52 Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
Kiihkeästi pyydystivät minua kuin lintua ne, jotka syyttä ovat vihamiehiäni.
53 життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
He sulkivat kuoppaan minun elämäni ja heittivät päälleni kiviä.
54 Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“
Vedet tulvivat minun pääni ylitse; minä sanoin: olen hukassa.
55 Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
Minä huusin sinun nimeäsi, Herra, kuopan syvyydestä.
56 Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
Sinä kuulit minun huutoni: "Älä peitä korvaasi minun avunhuudoltani, että saisin hengähtää".
57 Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
Sinä olit läsnä silloin, kun minä sinua huusin; sinä sanoit: "Älä pelkää".
58 За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
Sinä, Herra, ajoit minun riita-asiani, lunastit minun henkeni.
59 Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
Olethan nähnyt, Herra, minun kärsimäni sorron: hanki minulle oikeus.
60 Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
Olethan nähnyt kaiken heidän kostonhimonsa, kaikki heidän juonensa minua vastaan.
61 Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
Sinä olet kuullut heidän häväistyksensä, Herra, kaikki heidän juonensa minua vastaan.
62 мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
Minun vastustajaini huulet ja heidän aikeensa ovat minua vastaan kaiken päivää.
63 Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
Istuivatpa he tai nousivat, katso: minä olen heillä pilkkalauluna.
64 Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
Kosta heille, Herra, heidän kättensä teot.
65 Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
Paaduta heidän sydämensä, kohdatkoon heitä sinun kirouksesi.
66 Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!
Aja heitä takaa vihassasi ja hävitä heidät Herran taivaan alta.
