< Плач Єремії 3 >
1 Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
2 Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
3 Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
4 Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
5 обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
6 у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
7 Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
8 І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
9 Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
10 Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
11 Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
13 пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
14 Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
15 Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
16 І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
17 і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
18 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
19 Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
20 душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
21 Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
22 Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
23 нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
24 Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
25 Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
26 Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
27 Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
28 нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
29 хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
30 хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
31 Бо Господь не наві́ки ж покине!
32 Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —
33 бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
34 Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
35 щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
36 щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
37 Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
38 Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
39 Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
40 Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
41 підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
42 Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
43 закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
44 закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
45 Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
46 наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
47 страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
48 Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
49 Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
50 аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
51 моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
52 Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
53 життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
54 Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“
55 Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
56 Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
57 Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
58 За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
59 Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
60 Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
61 Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
62 мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
63 Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
64 Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
65 Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
66 Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!
