Плач Єремії 3
1 Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
Já jsem muž okoušející trápení od metly rozhněvání Božího.
2 Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
Zahnal mne, a uvedl do tmy a ne k světlu.
3 Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
Toliko proti mně se postavuje, a obrací ruku svou přes celý den.
4 Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
Uvedl sešlost na tělo mé a kůži mou, a polámal kosti mé.
5 обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
Zastavěl mne a obklíčil přeodpornou hořkostí.
6 у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
Postavil mne v tmavých místech jako ty, kteříž již dávno zemřeli.
7 Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
Ohradil mne, abych nevyšel; obtížil ocelivý řetěz můj.
8 І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
A jakžkoli volám a křičím, zacpává uši před mou modlitbou.
9 Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
Ohradil cesty mé tesaným kamenem, a stezky mé zmátl.
10 Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
Jest nedvěd číhající na mne, lev v skrejších.
11 Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
Cesty mé stočil, anobrž roztrhal mne, a na to mne přivedl, abych byl pustý.
12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
Natáhl lučiště své, a vystavil mne za cíl střelám.
13 пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
Postřelil ledví má střelami toulu svého.
14 Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
Jsem v posměchu se vším lidem svým, a písničkou jejich přes celý den.
15 Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
Sytí mne hořkostmi, opojuje mne pelynkem.
16 І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
Nadto potřel o kameníčko zuby mé, vrazil mne do popela.
17 і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
Tak jsi vzdálil, ó Bože, duši mou od pokoje, až zapomínám na pohodlí,
18 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
A říkám: Zahynulatě síla má i naděje má, kterouž jsem měl v Hospodinu.
19 Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
A však duše má rozvažujíc trápení svá a pláč svůj, pelynek a žluč,
20 душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
Rozvažujíc to ustavičně, ponižuje se ve mně.
21 Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
A přivodě sobě to ku paměti, (naději mám),
22 Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
Že veliké jest milosrdenství Hospodinovo, když jsme do konce nevyhynuli. Nepřestávajíť zajisté slitování jeho,
23 нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
Ale nová jsou každého jitra; převeliká jest pravda tvá.
24 Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
Díl můj jest Hospodin, říká duše má; protož naději mám v něm.
25 Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
Dobrý jest Hospodin těm, jenž očekávají na něj, duši té, kteráž ho hledá.
26 Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
Dobré jest trpělivě očekávajícímu na spasení Hospodinovo.
27 Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
Dobré jest muži tomu, kterýž by nosil jho od dětinství svého,
28 нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
Kterýž by pak byl opuštěn, trpělivě se má v tom, což na něj vloženo,
29 хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
Dávaje do prachu ústa svá, až by se ukázala naděje,
30 хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
Nastavuje líce tomu, kdož jej bije, a sytě se potupou.
31 Бо Господь не наві́ки ж покине!
Neboť nezamítá Pán na věčnost;
32 Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —
Nýbrž ačkoli zarmucuje, však slitovává se podlé množství milosrdenství svého.
33 бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
Netrápíť zajisté z srdce svého, aniž zarmucuje synů lidských.
34 Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
Aby kdo potíral nohama svýma všecky vězně v zemi,
35 щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
Aby nespravedlivě soudil muže před oblíčejem Nejvyššího,
36 щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
Aby převracel člověka v při jeho, Pán nelibuje.
37 Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
Kdo jest, ješto když řekl, stalo se něco, a Pán nepřikázal?
38 Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
Z úst Nejvyššího zdali nepochází zlé i dobré?
39 Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
Proč by tedy sobě stýskal člověk živý, muž nad kázní za hříchy své?
40 Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
Zpytujme raději a ohledujme cest našich, a navraťme se až k Hospodinu.
41 підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
Pozdvihujme srdcí i rukou svých k Bohu silnému v nebe.
42 Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
Myť jsme se zpronevěřili, a zpurní jsme byli, protož ty neodpouštíš.
43 закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
Obestřels se hněvem a stiháš nás, morduješ a nešanuješ.
44 закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
Obestřels se oblakem, aby nemohla proniknouti k tobě modlitba.
45 Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
Za smeti a povrhel položil jsi nás u prostřed národů těchto.
46 наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
Rozdírají na nás ústa svá všickni nepřátelé naši.
47 страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
Strach a jáma potkala nás, zpuštění a setření.
48 Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
Potokové vod tekou z očí mých pro potření dcery lidu mého.
49 Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
Oči mé slzí bez přestání, proto že není žádného odtušení,
50 аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
Ažby popatřil a shlédl Hospodin s nebe.
51 моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
Oči mé rmoutí duši mou pro všecky dcery města mého.
52 Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
Loviliť jsou mne ustavičně, jako ptáče, nepřátelé moji bez příčiny.
53 життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
Uvrhli do jámy život můj, a přimetali mne kamením.
54 Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“
Rozvodnily se vody nad hlavou mou, řekl jsem: Jižtě po mně.
55 Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
Vzývám jméno tvé, ó Hospodine, z jámy nejhlubší.
56 Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
Hlas můj vyslýchával jsi; nezacpávejž ucha svého před vzdycháním mým a voláním mým.
57 Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
V ten den, v němž jsem tě vzýval, přicházeje, říkávals: Neboj se.
58 За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
Pane, zasazuje se o při duše mé, vysvobozoval jsi život můj.
59 Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
Vidíš, ó Hospodine, převrácenost, kteráž se mně děje, dopomoziž mi k spravedlnosti.
60 Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
Vidíš všecko vymstívání se jejich, všecky úklady jejich proti mně.
61 Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
Slýcháš utrhání jejich, ó Hospodine, i všecky obmysly jejich proti mně,
62 мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
Řeči povstávajících proti mně, a přemyšlování jejich proti mně přes celý den.
63 Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
Pohleď, jak při sedání jejich i povstání jejich jsem písničkou jejich.
64 Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
Dej jim odplatu, Hospodine, podlé díla rukou jejich.
65 Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
Dej jim zatvrdilé srdce a prokletí své na ně.
66 Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!
Stihej v prchlivosti, a vyhlaď je, ať nejsou pod nebem tvým.
