Плач Єремії 3

1 Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —

١ أَنَا هُوَ الرَّجُلُ الَّذِي شَهِدَ الْبَلِيَّةَ الَّتِي أَنْزَلَهَا قَضِيبُ سُخْطِهِ.

2 Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.

٢ قَادَنِي وَسَيَّرَنِي فِي الظُّلْمَةِ مِنْ غَيْرِ نُورٍ.

3 Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.

٣ حَقّاً إِنَّهُ يَمُدُّ يَدَهُ عَلَيَّ مَرَّةً تِلْوَ الْمَرَّةِ طُولَ النَّهَارِ.

4 Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,

٤ أَبْلَى لَحْمِي وَجِلْدِي. هَشَّمَ عِظَامِي.

5 обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,

٥ حَاصَرَنِي وَأَحَاطَنِي بِالْعَلْقَمِ وَالْمَشَقَّةِ.

6 у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.

٦ أَسْكَنَنِي فِي الظُّلْمَةِ كَمَوْتَى الْحِقَبِ الْغَابِرَةِ.

7 Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.

٧ سَيَّجَ حَوْلِي حَتَّى لَا أُفْلِتَ. أَثْقَلَ عَلَيَّ قُيُودِي.

8 І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,

٨ حَتَّى حِينَ أَصْرُخُ وَأَسْتَغِيثُ يَصُدُّ صَلاتِي.

9 Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.

٩ قَدْ أَغْلَقَ عَلَيَّ طُرُقِي بِحِجَارَةٍ مَنْحُوتَةٍ، وَجَعَلَ مَسَالِكِي مُلْتَوِيَةً.

10 Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!

١٠ هُوَ لِي كَدُبٍّ مُتَرَبِّصٍ، وَكَأَسَدٍ مُتَرَصِّدٍ فِي مَكْمَنِهِ.

11 Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!

١١ أَضَلَّ طُرُقِي وَمَزَّقَنِي إِرْباً. دَمَّرَنِي.

12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —

١٢ وَتَّرَ قَوْسَهُ وَنَصَبَنِي هَدَفاً لِسَهْمِهِ.

13 пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́

١٣ اخْتَرَقَ كُلْيَتَيَّ بِنِبَالِ جُعْبَتِهِ.

14 Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.

١٤ صِرْتُ مَثَارَ هُزْءٍ لِشَعْبِي وَأُهْجِيَةً لَهُمُ الْيَوْمَ كُلَّهُ.

15 Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.

١٥ أَشْبَعَنِي مَرَارَةً، وَأَرْوَانِي أَفْسَنْتِيناً.

16 І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,

١٦ هَشَّمَ أَسْنَانِي بِالْحَصَى، وَطَمَرَنِي بِالرَّمَادِ.

17 і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.

١٧ فَتَنَاءَتْ نَفْسِي عَنِ السَّلامِ، وَنَسِيتُ طَعْمَ الْخَيْرَاتِ.

18 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.

١٨ فَقُلْتُ: «تَلاشَتْ قُوَّتِي، وَكُلُّ مَا كُنْتُ أَرْجُوهُ مِنَ الرَّبِّ».

19 Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —

١٩ اُذْكُرْ بَلِيَّتِي وَتَيَهَانِي وَالأَفْسَنْتِينَ وَالْمَرَارَةَ.

20 душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.

٢٠ مَا بَرِحَتْ نَفْسِي تَذْكُرُهَا وَهِيَ مُنْحَنِيَةٌ فِي دَاخِلِي.

21 Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:

٢١ وَلَكِنْ هَذَا مَا أُنَاجِي بِهِ نَفْسِي، لِذَلِكَ يَغْمُرُنِي الرَّجَاءُ:

22 Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —

٢٢ مِنْ إِحْسَانَاتِ الرَّبِّ أَنَّنَا لَمْ نَفْنَ، لأَنَّ مَرَاحِمَهُ لَا تَزُولُ.

23 нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!

٢٣ تَتَجَدَّدُ فِي كُلِّ صَبَاحٍ. فَائِقَةٌ أَمَانَتُكَ.

24 Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!

٢٤ تَقُولُ نَفْسِي: «الرَّبُّ هُوَ نَصِيبِي فَلِذَلِكَ أَرْجُوهُ».

25 Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!

٢٥ الرَّبُّ صَالِحٌ لِمَنْ يَرْجُونَهُ وَلِلنَّفْسِ الَّتِي تَلْتَمِسُهُ.

26 Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.

٢٦ خَيْرٌ لِلْمَرْءِ أَنْ يَنْتَظِرَ بِصَمْتٍ خَلاصَ الرَّبِّ.

27 Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —

٢٧ خَيْرٌ لِلْمَرْءِ أَنْ يَحْمِلَ النِّيرَ فِي حَدَاثَتِهِ.

28 нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;

٢٨ لِيَعْتَكِفْ وَحِيداً فِي صَمْتٍ لأَنَّ الرَّبَّ قَدْ وَضَعَ النِّيرَ عَلَيْهِ.

29 хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;

٢٩ لِيُوَارِ وَجْهَهُ فِي التُّرَابِ تَذَلُّلاً، عَسَى أَنْ يَكُونَ هُنَاكَ رَجَاءٌ.

30 хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.

٣٠ لِيَبْذُلْ خَدَّهُ لِلاطِمِ، وَيَشْبَعْ تَعْيِيراً.

31 Бо Господь не наві́ки ж покине!

٣١ لأَنَّ الرَّبَّ لَا يَنْبِذُ إِلَى الأَبَدِ.

32 Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —

٣٢ فَإِنَّهُ وَلَوْ أَحْزَنَ يَرْأَفُ بِمُقْتَضَى رَحْمَتِهِ الْفَائِقَةِ.

33 бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.

٣٣ لأَنَّهُ لَا يَتَعَمَّدُ أَنْ يَبْتَلِيَ أَبْنَاءَ الْبَشَرِ بِالْبُؤْسِ وَالأَسَى،

34 Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,

٣٤ وَلا أَنْ يَسْحَقَ أَسْرَى الأَرْضِ تَحْتَ الأَقْدَامِ،

35 щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,

٣٥ وَلا أَنْ يَجُورَ أَحَدٌ عَلَى حُقُوقِ الإِنْسَانِ، أَمَامَ عَيْنَيِ الرَّبِّ الْعَلِيِّ

36 щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!

٣٦ أَوْ أَنْ لَا يُنْصَفَ الإِنْسَانُ فِي دَعْوَاهُ. أَلا يَرَى الرَّبُّ هَذِهِ الأُمُورَ؟

37 Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?

٣٧ مَنْ ذَا الَّذِي يَقْضِي بِأَمْرٍ فَيَتَحَقَّقَ إِنْ لَمْ يَكُنِ الرَّبُّ قَدْ أَمَرَ بِهِ؟

38 Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?

٣٨ أَلَيْسَ مِنْ فَمِ الْعَلِيِّ يَصْدُرُ الضُّرُّ وَالْخَيْرُ؟

39 Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.

٣٩ فَلِمَاذَا يَشْتَكِي الإِنْسَانُ الْحَيُّ حِينَ يُعَاقَبُ عَلَى خَطَايَاهُ؟

40 Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!

٤٠ لِنَفْحَصْ طُرُقَنَا وَنَخْتَبِرْهَا وَنَرْجِعْ إِلَى الرَّبِّ.

41 підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!

٤١ لِنَرْفَعْ قُلُوبَنَا وَأَيْدِيَنَا إِلَى اللهِ فِي السَّمَاوَاتِ.

42 Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,

٤٢ قَدْ تَعَدَّيْنَا وَتَمَرَّدْنَا، وَأَنْتَ لَمْ تَغْفِرْ.

43 закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

٤٣ لَفَّعْتَ نَفْسَكَ بِالْغَضَبِ وَتَعَقَّبْتَنَا. قَتَلْتَ مِنْ غَيْرِ رَحْمَةٍ.

44 закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.

٤٤ تَلَفَّعْتَ بِالسَّحَابِ حَتَّى لَا تَبْلُغَ إِلَيْكَ صَلاةٌ.

45 Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,

٤٥ قَدْ جَعَلْتَنَا أَوْسَاخاً وَأَقْذَاراً بَيْنَ الشُّعُوبِ.

46 наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,

٤٦ فَتَحَ عَلَيْنَا جَمِيعُ أَعْدَائِنَا أفْوَاهَهُمْ،

47 страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.

٤٧ وَحَلَّ بِنَا الرُّعْبُ وَالْهَلاكُ وَالدَّمَارُ وَالسَّحْقُ.

48 Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.

٤٨ تَفِيضُ عَيْنَايَ بِأَنْهَارِ مِيَاهٍ عَلَى دَمَارِ ابْنَةِ شَعْبِي.

49 Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,

٤٩ لَنْ تَكُفَّ عَيْنَايَ عَنِ الْبُكَاءِ أَبداً،

50 аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —

٥٠ حَتَّى يُشْرِفَ الرَّبُّ مِنَ السَّمَاءِ وَيُبْصِرَ.

51 моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.

٥١ تَتْلَفُ عَيْنَايَ عَلَى مَصِيرِ كُلِّ بَنَاتِ مَدِينَتِي.

52 Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,

٥٢ قَدِ اصْطَادَنِي، كَعُصْفُورٍ، أَعْدَائِي الَّذِينَ لَمْ أُسِئْ إِلَيْهِمْ،

53 життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.

٥٣ طَرَحُونِي حَيًّا فِي الْجُبِّ وَرَجَمُونِي بِالْحِجَارَةِ.

54 Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“

٥٤ طَغَتِ الْمِيَاهُ فَوْقَ رَأْسِي، فَقُلْتُ: «قَدْ هَلَكْتُ».

55 Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,

٥٥ اسْتَغَثْتُ بِاسْمِكَ يَا رَبُّ مِنْ أَعْمَاقِ الْجُبِّ،

56 Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!

٥٦ فَسَمِعْتَ صَوْتِي. لَا تَصُمَّ أُذُنَيْكَ عَنْ صُرَاخِ اسْتِغَاثَتِي.

57 Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“

٥٧ اقْتَرَبْتَ حِينَ دَعَوْتُكَ إِذْ قُلْتَ: «لا تَخَفْ».

58 За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

٥٨ قَدْ دَافَعْتَ عَنْ دَعْوَايَ يَا رَبُّ، وَافْتَدَيْتَ حَيَاتِي.

59 Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!

٥٩ أَنْتَ شَهِدْتَ مَا أَسَاءُوا بِهِ إِلَيَّ يَا رَبُّ، فَاقْضِ فِي دَعْوَايَ.

60 Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,

٦٠ قَدْ رَأَيْتَ انْتِقَامَهُمْ كُلَّهُ وَسَائِرَ مُؤَامَرَاتِهِمْ عَلَيَّ.

61 Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,

٦١ سَمِعْتَ تَعْيِيرَهُمْ يَا رَبُّ، وَجَمِيعَ مُؤَامَرَاتِهِمْ عَلَيَّ.

62 мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.

٦٢ وَسَمِعْتَ كَلامَ أَعْدَائِي وَتَدْبِيرَاتِهِمْ ضِدِّي الْيَوْمَ كُلَّهُ.

63 Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!

٦٣ رَاقِبْ جُلُوسَهُمْ وَقِيَامَهُمْ، فَقَدْ أَصْبَحْتُ أُهْجِيَةً لَهُمْ.

64 Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

٦٤ جَازِهِمْ يَا رَبُّ بِمُقْتَضَى مَا جَنَتْهُ أَيْدِيهِمْ.

65 Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!

٦٥ اجْعَلْ عَلَى قُلُوبِهِمْ غَشَاوَةً، وَلْتَكُنْ لَعْنَتُكَ عَلَيْهِمْ.

66 Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!

٦٦ تَعَقَّبْهُمْ بِسُخْطٍ وَأَهْلِكْهُمْ مِنْ تَحْتِ سَمَاوَاتِكَ يَا رَبُّ.