Плач Єремії 3

1 Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —

١ أَنَا هُوَ ٱلرَّجُلُ ٱلَّذِي رأَى مَذَلَّةً بِقَضِيبِ سَخَطِهِ.

2 Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.

٢ قَادَنِي وَسَيَّرَنِي فِي ٱلظَّلَامِ وَلَا نُورَ.

3 Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.

٣ حَقًّا إِنَّهُ يَعُودُ وَيَرُدُّ عَلَيَّ يَدَهُ ٱلْيَوْمَ كُلَّهُ.

4 Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,

٤ أَبْلَى لَحْمِي وَجِلْدِي. كَسَّرَ عِظَامِي.

5 обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,

٥ بَنَى عَلَيَّ وَأَحَاطَنِي بِعَلْقَمٍ وَمَشَقَّةٍ.

6 у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.

٦ أَسْكَنَنِي فِي ظُلُمَاتٍ كَمَوْتَى ٱلْقِدَمِ.

7 Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.

٧ سَيَّجَ عَلَيَّ فَلَا أَسْتَطِيعُ ٱلْخُرُوجَ. ثَقَّلَ سِلْسِلَتِي.

8 І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,

٨ أَيْضًا حِينَ أَصْرُخُ وَأَسْتَغِيثُ يَصُدُّ صَلَاتِي.

9 Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.

٩ سَيَّجَ طُرُقِي بِحِجَارَةٍ مَنْحُوتَةٍ. قَلَبَ سُبُلِي.

10 Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!

١٠ هُوَ لِي دُبٌّ كَامِنٌ، أَسَدٌ فِي مَخَابِىءَ.

11 Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!

١١ مَيَّلَ طُرُقِي وَمَزَّقَنِي. جَعَلَنِي خَرَابًا.

12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —

١٢ مَدَّ قَوْسَهُ وَنَصَبَنِي كَغَرَضٍ لِلسَّهْمِ.

13 пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́

١٣ أَدْخَلَ فِي كُلْيَتَيَّ نِبَالَ جُعْبَتِهِ.

14 Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.

١٤ صِرْتُ ضُحْكَةً لِكُلِّ شَعْبِي، وَأُغْنِيَةً لَهُمُ ٱلْيَوْمَ كُلَّهُ.

15 Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.

١٥ أَشْبَعَنِي مَرَائِرَ وَأَرْوَانِي أَفْسَنْتِينًا،

16 І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,

١٦ وَجَرَشَ بِٱلْحَصَى أَسْنَانِي. كَبَسَنِي بِٱلرَّمَادِ.

17 і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.

١٧ وَقَدْ أَبْعَدْتَ عَنِ ٱلسَّلَامِ نَفْسِي. نَسِيتُ ٱلْخَيْرَ.

18 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.

١٨ وَقُلْتُ: «بَادَتْ ثِقَتِي وَرَجَائِي مِنَ ٱلرَّبِّ».

19 Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —

١٩ ذِكْرُ مَذَلَّتِي وَتَيَهَانِي أَفْسَنْتِينٌ وَعَلْقَمٌ.

20 душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.

٢٠ ذِكْرًا تَذْكُرُ نَفْسِي وَتَنْحَنِي فِيَّ.

21 Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:

٢١ أُرَدِّدُ هَذَا فِي قَلْبِي، مِنْ أَجْلِ ذَلِكَ أَرْجُو:

22 Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —

٢٢ إِنَّهُ مِنْ إِحْسَانَاتِ ٱلرَّبِّ أَنَّنَا لَمْ نَفْنَ، لِأَنَّ مَرَاحِمَهُ لَا تَزُولُ.

23 нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!

٢٣ هِيَ جَدِيدَةٌ فِي كُلِّ صَبَاحٍ. كَثِيرَةٌ أَمَانَتُكَ.

24 Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!

٢٤ نَصِيبِي هُوَ ٱلرَّبُّ، قَالَتْ نَفْسِي، مِنْ أَجْلِ ذَلِكَ أَرْجُوهُ.

25 Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!

٢٥ طَيِّبٌ هُوَ ٱلرَّبُّ لِلَّذِينَ يَتَرَجَّوْنَهُ، لِلنَّفْسِ ٱلَّتِي تَطْلُبُهُ.

26 Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.

٢٦ جَيِّدٌ أَنْ يَنْتَظِرَ ٱلْإِنْسَانُ وَيَتَوَقَّعَ بِسُكُوتٍ خَلَاصَ ٱلرَّبِّ.

27 Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —

٢٧ جَيِّدٌ لِلرَّجُلِ أَنْ يَحْمِلَ ٱلنِّيرَ فِي صِبَاهُ.

28 нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;

٢٨ يَجْلِسُ وَحْدَهُ وَيَسْكُتُ، لِأَنَّهُ قَدْ وَضَعَهُ عَلَيْهِ.

29 хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;

٢٩ يَجْعَلُ فِي ٱلتُّرَابِ فَمَهُ لَعَلَّهُ يُوجَدُ رَجَاءٌ.

30 хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.

٣٠ يُعْطِي خَدَّهُ لِضَارِبِهِ. يَشْبَعُ عَارًا.

31 Бо Господь не наві́ки ж покине!

٣١ لِأَنَّ ٱلسَّيِّدَ لَا يَرْفُضُ إِلَى ٱلْأَبَدِ.

32 Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —

٣٢ فَإِنَّهُ وَلَوْ أَحْزَنَ يَرْحَمُ حَسَبَ كَثْرَةِ مَرَاحِمِهِ.

33 бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.

٣٣ لِأَنَّهُ لَا يُذِلُّ مِنْ قَلْبِهِ، وَلَا يُحْزِنُ بَنِي ٱلْإِنْسَانِ.

34 Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,

٣٤ أَنْ يَدُوسَ أَحَدٌ تَحْتَ رِجْلَيْهِ كُلَّ أَسْرَى ٱلْأَرْضِ،

35 щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,

٣٥ أَنْ يُحَرِّفَ حَقَّ ٱلرَّجُلِ أَمَامَ وَجْهِ ٱلْعَلِيِّ،

36 щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!

٣٦ أَنْ يَقْلِبَ ٱلْإِنْسَانَ فِي دَعْوَاهُ. ٱلسَّيِّدُ لَا يَرَى!

37 Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?

٣٧ مَنْ ذَا ٱلَّذِي يَقُولُ فَيَكُونَ وَٱلرَّبُّ لَمْ يَأْمُرْ؟

38 Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?

٣٨ مِنْ فَمِ ٱلْعَلِيِّ أَلَا تَخْرُجُ ٱلشُّرُورُ وَٱلْخَيْرُ؟

39 Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.

٣٩ لِمَاذَا يَشْتَكِي ٱلْإِنْسَانُ ٱلْحَيُّ، ٱلرَّجُلُ مِنْ قِصَاصِ خَطَايَاهُ؟

40 Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!

٤٠ لِنَفْحَصْ طُرُقَنَا وَنَمْتَحِنْهَا وَنَرْجِعْ إِلَى ٱلرَّبِّ.

41 підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!

٤١ لِنَرْفَعْ قُلُوبَنَا وَأَيْدِيَنَا إِلَى ٱللهِ فِي ٱلسَّمَاوَاتِ:

42 Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,

٤٢ «نَحْنُ أَذْنَبْنَا وَعَصَيْنَا. أَنْتَ لَمْ تَغْفِرْ.

43 закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

٤٣ ٱلْتَحَفْتَ بِٱلْغَضَبِ وَطَرَدْتَنَا. قَتَلْتَ وَلَمْ تَشْفِقْ.

44 закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.

٤٤ ٱلْتَحَفْتَ بِٱلسَّحَابِ حَتَّى لَا تَنْفُذَ ٱلصَّلَاةُ.

45 Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,

٤٥ جَعَلْتَنَا وَسَخًا وَكَرْهًا فِي وَسَطِ ٱلشُّعُوبِ.

46 наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,

٤٦ فَتَحَ كُلُّ أَعْدَائِنَا أَفْوَاهَهُمْ عَلَيْنَا.

47 страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.

٤٧ صَارَ عَلَيْنَا خَوْفٌ وَرُعْبٌ، هَلَاكٌ وَسَحْقٌ».

48 Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.

٤٨ سَكَبَتْ عَيْنَايَ يَنَابِيعَ مَاءٍ عَلَى سَحْقِ بِنْتِ شَعْبِي.

49 Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,

٤٩ عَيْنِي تَسْكُبُ وَلَا تَكُفُّ بِلَا ٱنْقِطَاعٍ

50 аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —

٥٠ حَتَّى يُشْرِفَ وَيَنْظُرَ ٱلرَّبُّ مِنَ ٱلسَّمَاءِ.

51 моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.

٥١ عَيْنِي تُؤَثِّرُ فِي نَفْسِي لِأَجْلِ كُلِّ بَنَاتِ مَدِينَتِي.

52 Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,

٥٢ قَدِ ٱصْطَادَتْنِي أَعْدَائِي كَعُصْفُورٍ بِلَا سَبَبٍ.

53 життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.

٥٣ قَرَضُوا فِي ٱلْجُبِّ حَيَاتِي وَأَلْقَوْا عَلَيَّ حِجَارَةً.

54 Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“

٥٤ طَفَتِ ٱلْمِيَاهُ فَوْقَ رَأْسِي. قُلْتُ: «قَدْ قُرِضْتُ!».

55 Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,

٥٥ دَعَوْتُ بِٱسْمِكَ يَارَبُّ مِنَ ٱلْجُبِّ ٱلْأَسْفَلِ.

56 Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!

٥٦ لِصَوْتِي سَمِعْتَ: «لَا تَسْتُرْ أُذُنَكَ عَنْ زَفْرَتِي، عَنْ صِيَاحِي».

57 Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“

٥٧ دَنَوْتَ يَوْمَ دَعَوْتُكَ. قُلْتَ: «لَا تَخَفْ!».

58 За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

٥٨ خَاصَمْتَ يَا سَيِّدُ خُصُومَاتِ نَفْسِي. فَكَكْتَ حَيَاتِي.

59 Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!

٥٩ رَأَيْتَ يَارَبُّ ظُلْمِي. أَقِمْ دَعْوَايَ.

60 Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,

٦٠ رَأَيْتَ كُلَّ نَقْمَتِهِمْ، كُلَّ أَفْكَارِهِمْ عَلَيَّ.

61 Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,

٦١ سَمِعْتَ تَعْيِيرَهُمْ يَارَبُّ، كُلَّ أَفْكَارِهِمْ عَلَيَّ.

62 мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.

٦٢ كَلَامُ مُقَاوِمِيَّ وَمُؤَامَرَتُهُمْ عَلَيَّ ٱلْيَوْمَ كُلَّهُ.

63 Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!

٦٣ اُنْظُرْ إِلَى جُلُوسِهِمْ وَوُقُوفِهِمْ، أَنَا أُغْنِيَتُهُمْ!

64 Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

٦٤ رُدَّ لَهُمْ جَزَاءً يَارَبُّ حَسَبَ عَمَلِ أَيَادِيهِمْ.

65 Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!

٦٥ أَعْطِهِمْ غِشَاوَةَ قَلْبٍ، لَعْنَتَكَ لَهُمْ.

66 Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!

٦٦ اِتْبَعْ بِٱلْغَضَبِ وَأَهْلِكْهُمْ مِنْ تَحْتِ سَمَاوَاتِ ٱلرَّبِّ.