Плач Єремії 2
1 Як захма́рив Господь в Своїм гніві сіо́нську дочку́! Він кинув із неба на зе́млю пишно́ту Ізраїля, і не згадав у день гніву Свого́ про підні́жка ногам Своїм, —
How the Lord has covered the Daughter of Zion with the cloud of His anger! He has cast the glory of Israel from heaven to earth. He has abandoned His footstool in the day of His anger.
2 понищив Господь, не помилував жи́тла всі Яковові. Він позбу́рював у гніві Своїм у дочки́ Юди тверди́ні, на землю звали́в, збезче́стив Він ца́рство й князі́в усіх його́.
Without pity the Lord has swallowed up all the dwellings of Jacob. In His wrath He has demolished the fortified cities of the Daughter of Judah. He brought to the ground and defiled her kingdom and its princes.
3 В люті гніву відтяв увесь Ізраїлів ріг, прави́цю Свою відверну́в Він від во́рога, та й запала́в проти Якова, мов той палю́чий огонь, що навко́ло жере́!
In fierce anger He has cut off every horn of Israel and withdrawn His right hand at the approach of the enemy. He has burned in Jacob like a flaming fire that consumes everything around it.
4 Він нап'я́в Свого лу́ка, як ворог, проти́вником стала прави́ця Його́, і Він вибив усе, що для ока було пожада́не, у скинії до́ньки сіонської вилив запе́клість Свою, як огонь.
He has bent His bow like an enemy; His right hand is positioned. Like a foe He has killed all who were pleasing to the eye; He has poured out His wrath like fire on the tent of the Daughter of Zion.
5 Господь став, як той во́рог, пони́щив Ізраїля Він, всі пала́ти його зруйнува́в, тверди́ні його попусто́шив, — і Юдиній до́ньці примно́жив зідха́ння та сто́гін!
The Lord is like an enemy; He has swallowed up Israel. He has swallowed up all her palaces and destroyed her strongholds. He has multiplied mourning and lamentation for the Daughter of Judah.
6 Понищив горо́жу Свою, немов у садка́, місце зборів Своїх попусто́шив, Госпо́дь учинив, що забу́ли в Сіоні про свято й суботу, і відки́нув царя́ та священика в лю́тості гніву Свого́.
He has laid waste His tabernacle like a garden booth; He has destroyed His place of meeting. The LORD has made Zion forget her appointed feasts and Sabbaths. In His fierce anger He has despised both king and priest.
7 Покинув Господь Свого же́ртівника, допусти́в побезче́стити святиню Свою́, передав в руку во́рога му́ри пала́ців її, — вороги́ зашуміли в Господньому домі, немов би святко́вого дня!
The Lord has rejected His altar; He has abandoned His sanctuary; He has delivered the walls of her palaces into the hand of the enemy. They have raised a shout in the house of the LORD as on the day of an appointed feast.
8 Задумав Госпо́дь зруйнува́ти мур сіо́нської до́ньки, Він ви́тягнув шнура, Своєї руки не вернув, щоб не нищити, сумни́ми вчинив передму́р'я та мур, — вони ра́зом осла́бли,
The LORD determined to destroy the wall of the Daughter of Zion. He stretched out a measuring line and did not withdraw His hand from destroying. He made the ramparts and walls lament; together they waste away.
9 її брами запа́лися в зе́млю, пони́щив Він та полама́в її за́суви. Її цар і князі́ її серед поганів. Немає навча́ння Зако́ну, і пророки її не знахо́дять виді́ння від Господа.
Her gates have sunk into the ground; He has destroyed and shattered their bars. Her king and her princes are exiled among the nations, the law is no more, and even her prophets find no vision from the LORD.
10 Сидять на землі та мовчать старші́ до́ньки сіо́нської, по́рох посипали на свою голову, підпереза́лись вере́тами, аж до землі свою го́лову єрусалимські дівчата схили́ли.
The elders of the Daughter of Zion sit on the ground in silence. They have thrown dust on their heads and put on sackcloth. The young women of Jerusalem have bowed their heads to the ground.
11 Повиплива́ли від сліз мої очі, моє ну́тро клеко́че, на землю печінка моя вилива́ється через зане́пад дочки́ мого люду, коли немовля́ й сосуне́ць умліва́ють голодні на пло́щах міськи́х.
My eyes fail from weeping; I am churning within. My heart is poured out in grief over the destruction of the daughter of my people, because children and infants faint in the streets of the city.
12 Вони кви́лять своїм матеря́м: „Де пожи́ва й вино?“І ску́люються, як ране́ний, на пло́щах міськи́х, коли ду́ші свої випускають на лоні своїх матері́в.
They cry out to their mothers: “Where is the grain and wine?” as they faint like the wounded in the streets of the city, as their lives fade away in the arms of their mothers.
13 Що засві́дчу тобі, що вподо́блю до тебе, о єрусалимськая до́чко? Що вчиню́ тобі рі́вним, щоб тебе звесели́ти, о діво, о до́чко сіонська? Бо велика, як море, руїна твоя́, — хто тебе поліку́є?
What can I say for you? To what can I compare you, O Daughter of Jerusalem? To what can I liken you, that I may console you, O Virgin Daughter of Zion? For your wound is as deep as the sea. Who can ever heal you?
14 Пророки твої провіща́ли для тебе марно́ту й фальши́ве, і не відкривали твого гріха́, щоб долю твою відверну́ти, — для тебе вбачали пророцтва марно́ти й вигна́ння.
The visions of your prophets were empty and deceptive; they did not expose your guilt to ward off your captivity. The burdens they envisioned for you were empty and misleading.
15 Усі, що проходять дорогою, плещуть у долоні на тебе, і посви́стують та головою своє́ю хита́ють над до́нькою Єрусалиму та кажуть: „Хіба це те місто, що про ньо́го казали: Корона пишно́ти, розра́да всієї землі?“
All who pass by clap their hands at you in scorn. They hiss and shake their heads at the Daughter of Jerusalem: “Is this the city that was called the perfection of beauty, the joy of all the earth?”
16 Усі вороги твої па́щу на тебе роззя́влюють, сви́щуть й зубами скрего́чуть та кажуть: „Ми поже́рли її. Оце справді той день, що чекали його, — знайшли ми і бачимо його!“
All your enemies open their mouths against you. They hiss and gnash their teeth, saying, “We have swallowed her up. This is the day for which we have waited. We have lived to see it!”
17 Учинив Господь те, що заду́мав, Він ви́повнив слово Своє, що його наказав від днів да́вніх: усе зруйнував, і милосердя не мав, і ворога втішив тобою, Він ро́га підійняв супроти́вних твоїх.
The LORD has done what He planned; He has accomplished His decree, which He ordained in days of old; He has overthrown you without pity. He has let the enemy gloat over you and exalted the horn of your foes.
18 Їхнє серце до Господа крик підіймає, о муре, о до́чко Сіону! Проливай, як потік, сльози вдень та вночі, не давай відпочи́нку собі, нехай не спочи́не зіни́ця твоя!
The hearts of the people cry out to the Lord. O wall of the Daughter of Zion, let your tears run down like a river day and night. Give yourself no relief, and your eyes no rest.
19 Уставай, голоси уночі на поча́тку сторо́жі! Виливай своє серце, мов во́ду, навпроти обли́ччя Господнього! Підійми ти до Нього доло́ні свої за душу своїх немовля́т, що від голоду мліють на розі всіх вулиць!
Arise, cry out in the night from the first watch of the night. Pour out your heart like water in the presence of the Lord. Lift up your hands to Him for the lives of your children who are fainting from hunger on the corner of every street.
20 Споглянь, Господи, і подивися, кому́ Ти зробив отаке? Чи конечним було, щоб жінки́ їли плід свій, свої́х немовля́т, яких ви́плекали? Щоб був у святині Господній заби́тий священик і пророк?
Look, O LORD, and consider: Whom have You ever treated like this? Should women eat their offspring, the infants they have nurtured? Should priests and prophets be killed in the sanctuary of the Lord?
21 Лежать на землі на вулицях ря́дом юнак та стари́й. Попа́дали діви мої та мої парубки́ від меча́, — Ти побив їх в день гніву Свого́, порізав, не мав милосердя.
Both young and old lie together in the dust of the streets. My young men and maidens have fallen by the sword. You have slain them in the day of Your anger; You have slaughtered them without compassion.
22 Ти викли́кував, мов на день свята, жахо́ти мої із довкі́лля, — і врято́ваного не було́, і позоста́льця в день гніву Господнього, — повигублював ворог мій тих, кого ви́плекала та зрости́ла була́.
You summoned my attackers on every side, as for the day of an appointed feast. In the day of the LORD’s anger no one escaped or survived; my enemy has destroyed those I nurtured and reared.
