Від Івана 12
1 Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфа́нії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих.
A Isus prije pashe na šest dana doðe u Vitaniju gdje bješe Lazar što umrije, koga podiže iz mrtvijeh.
2 І для Нього вече́рю там спра́вили, а Марта прислуго́вувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли.
Ondje mu pak zgotoviše veèeru, i Marta služaše, a i Lazar sjeðaše s njim za trpezom;
3 А Марія взяла літру мира, — з найдоро́жчого на́рду паху́чого, і намасти́ла Ісусові но́ги, і воло́ссям своїм Йому но́ги обтерла. І пахощі мира наповнили дім!
A Marija uzevši litru pravoga nardova mnogocjenoga mira pomaza noge Isusove, i otr kosom svojom noge njegove; a kuæa se napuni mirisa od mira.
4 І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріо́тський, що мав Його видати:
Onda reèe jedan od uèenika njegovijeh, Juda Simonov Iskariotski, koji ga poslije izdade:
5 „Чому мира оцього за триста дина́рів не про́дано, та й не ро́здано вбогим?“
Zašto se ovo miro ne prodade za trista groša i ne dade siromasima?
6 А це він сказав не тому́, що про вбогих журився, а тому́, що був зло́дій: він мав скриньку на гроші, — і крав те, що вкида́ли.
A ovo ne reèe što se staraše za siromahe, nego što bješe lupež, i imaše kovèežiæ, i nošaše što se metaše u nj.
7 І промовив Ісус: „Позостав її ти, — це вона на день по́хорону заховала Мені.
A Isus reèe: ne dirajte u nju; ona je to dohranila za dan mojega pogreba;
8 Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!“
Jer siromahe svagda imate sa sobom, a mene nemate svagda.
9 А на́товп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприхо́дили не з-за Ісуса Само́го, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих.
Razumje pak mnogi narod iz Judeje da je ondje i doðoše ne samo Isusa radi nego i da vide Lazara kojega podiže iz mrtvijeh.
10 А первосвященики змо́вилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти,
A glavari sveštenièki dogovoriše se da i Lazara ubiju;
11 бо багато з юдеїв з-за нього відхо́дили, та в Ісуса ввірували.
Jer mnogi njega radi iðahu iz Judeje i vjerovahu Isusa.
12 А другого дня, коли бе́зліч наро́ду, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус,
A sjutradan mnogi od naroda koji bješe došao na praznik, èuvši da Isus ide u Jerusalim
13 то взяли́ вони па́льмове ві́ття, і вийшли назу́стріч Йому та й кричали: „Оса́нна! Благослове́нний, хто йде у Господнє Ім'я́! Цар Ізраїлів!“
Uzeše grane od finika i iziðoše mu na susret, i vikahu govoreæi: osana! blagosloven koji ide u ime Gospodnje, car Izrailjev.
14 Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано:
A Isus našavši magare usjede na nj, kao što je pisano:
15 „Не бійся, до́чко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи́ на ослі молодому!“
Ne boj se kæeri Sionova, evo car tvoj ide sjedeæi na magaretu.
16 А учні Його спочатку́ того не зрозуміли були́, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому́.
Ali ovo uèenici njegovi ne razumješe prije: nego kad se proslavi Isus onda se opomenuše da ovo bješe za njega pisano, i ovo mu uèiniše.
17 Тоді свідчив наро́д, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гро́бу, і воскресив його з мертвих.
A narod svjedoèaše koji bješe prije s njim kad Lazara izazva iz groba i podiže ga iz mrtvijeh.
18 Через це й зустрів на́товп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо.
Zato ga i srete narod, jer èuše da on uèini ovo èudo.
19 Фарисеї тоді між собою казали: „Ви бачите, що нічо́го не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!“
A fariseji govorahu meðu sobom: vidite da ništa ne pomaže? gle, svijet ide za njim.
20 А між тими, що в свято прийшли поклонитись, були й деякі ге́ллени.
A bijahu neki Grci meðu onima koji bijahu došli na praznik da se mole Bogu.
21 І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаї́ди Галілейської, і просили його та казали: „Ми хочемо, пане, побачити Ісуса“.
Oni dakle pristupiše k Filipu, koji bješe iz Vitsaide Galilejske, i moljahu ga govoreæi: gospodine! mi bismo htjeli da vidimo Isusa.
22 Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають.
Doðe Filip i kaza Andriji, a Andrija i Filip opet kazaše Isusu.
23 Ісус же їм відповідає, говорячи: „Надійшла́ година, щоб Син Лю́дський просла́вивсь.
A Isus odgovori im govoreæi: doðe èas da se proslavi sin èovjeèij.
24 Поправді, поправді кажу́ вам: коли зе́рно пшеничне, як у землю впаде́, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясни́й принесе́.
Zaista, zaista vam kažem: ako zrno pšenièno padnuvši na zemlju ne umre, onda jedno ostane; ako li umre mnogo roda rodi:
25 Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж нена́видить душу свою на цім світі, — збереже її в вічне життя. (aiōnios g166)
Koji ljubi dušu svoju izgubiæe je, a ko mrzi na dušu svoju na ovom svijetu, saèuvaæe je za život vjeèni. (aiōnios g166)
26 Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошану́є Отець.
Ko meni služi, za mnom nek ide, i gdje sam ja ondje i sluga moj neka bude; i ko meni služi onoga æe poštovati otac moj.
27 Затривожена зараз душа Моя. І що Я пові́м? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю́...
Sad je duša moja žalosna; i šta da kažem? Oèe! saèuvaj me od ovoga èasa; ali zato doðoh na èas ovaj.
28 Прослав, Отче, Ім'я́ Своє!“Залуна́в тоді голос із неба: „І прославив, — і зно́ву прославлю!“
Oèe! proslavi ime svoje! Tada glas doðe s neba: i proslavio sam, i opet æu proslaviti.
29 А наро́д, що стояв і почув, говорив: „Загреміло"! Інші казали: „ Це ангол Йому говорив“!
A kad èu narod koji stajaše, govorahu: grom zagrmi; a drugi govorahu: anðeo mu govori.
30 Ісус відповів і сказав: „Не для Мене цей голос луна́в, а для вас.
Isus odgovori i reèe: ovaj glas ne bi mene radi nego naroda radi.
31 Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде ви́гнаний звідси тепер.
Sad je sud ovome svijetu; sad æe biti istjeran knez ovoga svijeta napolje.
32 І, як буду підне́сений з землі, то до Себе Я всіх притягну́“.
I kad ja budem podignut od zemlje, sve æu privuæi k sebi.
33 А Він це говорив, щоб зазна́чити, якою то смертю Він має померти.
A ovo govoraše da pokaže kakvom æe smrti umrijeti.
34 А наро́д відповів Йому́: „Ми чули з Зако́ну, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Лю́дському Сину потрібно підне́сеному бути? Хто такий Цей Син Лю́дський?“ (aiōn g165)
Narod mu odgovori: mi èusmo iz zakona da æe Hristos ostati vavijek; kako ti govoriš da se sinu èovjeèijemu valja podignuti? Ko je taj sin èovjeèij? (aiōn g165)
35 І сказав їм Ісус: „Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас те́мрява не обгорну́ла. А хто в те́мряві ходить, не знає, куди він іде.
A Isus im reèe: još je malo vremena vidjelo s vama; hodite dok vidjelo imate da vas tama ne obuzme; jer ko hodi po tami ne zna kuda ide.
36 Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали“. Промовивши це, Ісус відійшов, і схова́вся від них.
Dok vidjelo imate vjerujte vidjelo, da budete sinovi vidjela. Rekavši ovo Isus otide i sakri se od njih.
37 І хоч Він стільки чуд перед ними вчинив був, та в Нього вони не ввірували,
Ako je i èinio tolika èudesa pred njima, opet ga ne vjerovahu;
38 щоб спра́вдилось слово пророка Ісаї, який провіща́в: „Хто повірив тому́, що ми, Господи, чули, а Господнє раме́но кому́ об'яви́лось?“
Da se zbude rijeè Isaije proroka koji reèe: Gospode! ko vjerova govorenju našemu? i ruka Gospodnja kome se otkri?
39 Тому́ не могли вони вірити, що зно́ву Ісая прорік:
Zato ne mogahu vjerovati, jer opet reèe Isaija:
40 „Засліпив їхні очі, і скам'янив їхнє серце, щоб очима не бачили, ані серцем щоб не зрозуміли, і не наверну́лись, щоб Я їх уздоро́вив!“
Zaslijepio je oèi njihove i okamenio srca njihova, da ne vide oèima ni srcem razumiju, i ne obrate se da ih iscijelim.
41 Це Ісая сказав, коли бачив славу Його, і про Нього звіща́в.
Ovo reèe Isaija kad vidje slavu njegovu i govori za njega.
42 Проте́ багато-хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, — щоб не вигнано їх із синагоги.
Ali opet i od knezova mnogi ga vjerovaše; nego radi fariseja ne priznavahu, da ne bi bili izgnani iz zbornice;
43 Бо любили вони славу людську більше, аніж славу Божу.
Jer im veæma omilje slava ljudska nego slava Božija.
44 А Ісус підняв голос, та й промовляв: „Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, але в Того, Хто послав Мене.
A Isus povika i reèe: ko mene vjeruje ne vjeruje mene, nego onoga koji me posla;
45 А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене.
I ko vidi mene vidi onoga koji me posla.
46 Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у те́мряві не зоставався.
Ja doðoh vidjelo na svijet, da nijedan koji me vjeruje ne ostane u tami.
47 Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу́, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ.
I ko èuje moje rijeèi i ne vjeruje, ja mu neæu suditi; jer ja ne doðoh da sudim svijetu, nego da spasem svijet.
48 Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю́: те слово, що Я говорив, — останнього дня воно бу́де судити його!
Koji se odrièe mene, i ne prima rijeèi mojijeh, ima sebi sudiju: rijeè koju ja govorih ona æe mu suditi u pošljednji dan;
49 Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, — то Він Мені заповідь дав, що́ Я маю казати та що́ говорити.
Jer ja od sebe ne govorih, nego otac koji me posla on mi dade zapovijest šta æu kazati i šta æu govoriti.
