Йов 9
1 А Йов відповів та й сказав:
Аюп җававән мундақ деди: —
2 Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
Вай, сениңла тоғра, [дунияни] һәқиқәтән сән дегәндәк дәп билимән! Бирақ инсан балиси қандақ қилип Тәңри алдида һәққаний болалисун?
3 Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
Һәтта әгәр бириси униң билән дәвалишишқа петиналиса, Шу [киши] мәсилиләрниң миңдин биригиму җавап берәлмәйду.
4 Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
Униң қәлбидә чоңқур даналиқ бардур, У зор күч-қудрәткә егидур; Кимму Униңға қарши чиқип, жүригини том қилип, Кейин теч-аман қалған?
5 Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
У тағларни ғәзивидә ғулатқанда, Уларға һеч билдүрмәйла уларни жулуп ташлайду.
6 Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
У йәр-зиминни тәвритип өз орнидин қозғитиду, Шуниң билән униң түврүклири титрәп кетиду.
7 Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
У қуяшқа көтирилмә дәп сөз қилсила, у қопмайду; У [халиса] юлтузларниңму нурини печәтләп қоялайду.
8 Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
Асманларни кәң яйғучи пәқәт удур, У деңиз долқунлири үстигә дәссәп жүриду.
9 Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
У йәттә қарақчи юлтуз, Орион юлтуз түркүми вә қәлб юлтуз топини, Җәнубий юлтуз түркүмлириниму яратқан.
10 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
У һесаплиғусиз улуқ ишларни, Санап түгитәлмәйдиған карамәт ишларни қилиду.
11 Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
Қара, У йенимдин өтиду, бирақ мән Уни көрмәймән; У өтүп кетиду, бирақ Уни байқалмаймән.
12 Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
Мана, У елип кетиду, ким Уни Өз йолидин яндуралисун? Ким Униңдин: «Немә қиливатисән» дәп сорашқа петиналисун?
13 Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
Тәңри ғәзивини қайтурувалмайду; Раһабниң ярдәмчилири Униң айиғиға баш егиду.
14 що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
Шундақ туруқлуқ, мән қандақму униңға җавап берәләйттим. Мән муназирә қилғидәк қандақ сөзләрни таллалайттим?
15 я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
Мабада мән һәққаний болсамму, Мән йәнила Униңға җавап берәлмәйттим; Мән пәқәт сотчимға илтиҗала қилалайттим.
16 Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
Мән Униңға илтиҗа қилған вә У маңа җавап бәргән болсиму, Мән техи Униң садайимни аңлиғанлиғиға ишәш қилалмиған болаттим;
17 Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
У боран-чапқунлар билән мени езиду, У ярилиримни сәвәпсиз көпәйтмәкта.
18 Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
У маңа һәтта нәпәс елишқиму рухсәт бәрмәйду, Әксичә У маңа дәрд-әләмни жүкливәтти.
19 Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
Күч-қудрәт тоғрисида гәп қилсақ, мана, Униңдин күчлүк [йәнә башқа ким] бар? Адаләткә кәлсәк, ким Уни сотқа чақиралисун?!
20 Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
Мән өзүмни ақлимақчи болсам, өз ағзим өзүмни гунаға патурар, Қосурсиз болған болсам, У йәнила мени әгир дәп бекитәр.
21 Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
Бирақ мән әслидә ейибсиз едим. Мәйли, өзүмниң қандақ болидиғанлиғим билән пәрвайим пәләк! Өз җенимдин тойдум!
22 Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
Һәммә иш охшаш екән; шуңа мән дәймәнки, У дурусларниму, яманларниму охшашла йоқитиду.
23 Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
Туюқсиз бешиға қаза келип өлсә, У бегуналарға қилинған бу синаққа қарап күлиду.
24 У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
Йәр йүзи яманларниң қолиға тапшурулди; Бирақ У сотчиларниң көзлирини бу адаләтсизликни көрәлмәйдиған қилип қойиду; Мошундақ қилғучи У болмай, йәнә ким болсун?
25 А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
Мениң күнлирим йәлтапанниң жүгүрүшидинму тез өтиду; Улар мәндин қечип кетиду, Уларниң һеч қандақ яхшилиғи йоқтур.
26 промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
Улар қомуш кемиләрдәк чапсан өтүп кетиду; Алғур бүркүт овни тутқили шуңғуғандәк тез маңиду.
27 Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
Әгәр: «Налә-пәрядтин тохтап, Чирайимни тутулдурмай хуш чирай болай» десәмму,
28 то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
Мән йәнила азаплиримниң һәммисидин қорқуп жүримән; Чүнки Сени мени бегуна һесаплимайду дәп билимән.
29 Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
Мән һаман әйиплик адәм болсам, Мән беһудә җапа тартип немә қилай?
30 Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
Һәтта қар сүйи билән жуюнуп, Қолумни шунчә пакизлиған болсамму,
31 то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
Сән йәнила мени әврәзгә чөмүлдүрисәнки, Өз кийимимму мәндин нәпрәтлинидиған болиду!
32 Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
Чүнки У мән Униңға җавап берәлигидәк, маңа охшаш адәм әмәс. Мениң Униң билән сотта дәвалашқичилигим йоқтур.
33 поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
Оттуримизда һәр иккимизни өз қоли билән тәң тутидиған келиштүргүчи болсиди!
34 Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
У Өзиниң тайиғини мәндин жирақ қилсун, Униң вәһимиси мени қорқатмисун;
35 тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
Шундила мән Униңдин қорқмай сөзләләйттим; Бирақ әһвалим ундақ әмәстур!
