Йов 9
1 А Йов відповів та й сказав:
Job svarade och sade:
2 Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
Ja, jag vet det fullväl, att så är, att en menniska icke kan bestå rättfärdig för Gud.
3 Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
Täckes honom träta med honom, så kan han icke svara honom ett emot tusende.
4 Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
Han är vis och mägtig; hvem hafver det dock gått väl af, som sig hafver satt emot honom?
5 Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
Han försätter bergen, förr än de det förnimma; hvilka han i sine vrede omkastar.
6 Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
Han rörer jordena af sitt rum, så att hennes pelare bäfva.
7 Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
Han talar till solena, så går hon intet upp, och han förseglar stjernorna.
8 Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
Han allena utsträcker himmelen, och går på hafsens vägar.
9 Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
Han gör Karlavagnen ( på himmelen ) och Orion; sjustjernorna, och de stjernor söderut.
10 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
Han gör mägtig ting, som man icke utransaka kan, och under, deruppå intet tal är.
11 Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
Si, han går framom mig, förr än jag varder det varse; och han förvandlar sig, förr än jag det märker.
12 Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
Si, om han går hasteliga bort, ho vill hemta honom igen? Ho vill säga till honom: Hvad gör du?
13 Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
Han är Gud, hans vrede kan ingen stilla; under honom måste buga sig de stolta herrar.
14 що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
Huru skulle jag då svara honom, och finna några ord emot honom?
15 я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
Om jag än rätt hafver, så kan jag dock likväl intet svara honom; utan måste i rättenom bedjas före.
16 Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
Och om jag än åkallade honom, och han hörde mig; så tror jag dock icke, att han hörer mina röst.
17 Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
Ty han far öfver mig med storm, och gör mig såren mång utan sak.
18 Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
Han låter icke min anda vederqvickas, utan gör mig full med bedröfvelse.
19 Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
Vill man magt, så är han för mägtig; vill man rätten, ho vill vittna med mig?
20 Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
Om jag säger att jag är rättfärdig, så fördömer han mig dock; är jag from, så för han mig dock till ondan.
21 Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
Är jag än from, så tör min själ dock intet hålla sig dervid; jag begärer intet mer lefva.
22 Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
Det är det som jag sagt hafver; han förgör både den goda, och den ogudaktiga.
23 Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
När han begynner till att slå, så dräper han straxt, och begabbar de oskyldigas frestelse.
24 У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
Men landet varder gifvet under dens ogudaktigas hand, att han undertrycker dess domare; är det icke så, huru skulle det annars vara.
25 А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
Mine dagar hafva varit snarare än en löpare; de hafva flytt, och hafva intet godt sett.
26 промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
De äro förgångne såsom stark skepp; såsom en örn flyger till maten.
27 Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
När jag tänker: Jag vill glömma bort min klagan; jag vill förvandla mitt ansigte, och vederqvicka mig;
28 то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
Så fruktar jag mig för all min sveda, vetandes, att du icke låter mig vara oskyldig.
29 Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
Är jag nu ogudaktig, hvi hafver jag då sådana onyttiga vedermödo?
30 Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
Om jag än tvådde mig i snö, och gjorde mina händer rena i källo;
31 то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
Så doppar du mig dock i träck, och min kläder varda mig illa ståndande.
32 Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
Ty han är icke min like, dem jag svara kunde, att vi måtte både komma för rätten.
33 поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
Det är ingen, som oss åtskiljer; som sätter sina hand emellan oss båda.
34 Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
Han tage sitt ris ifrå mig, och låte sin förskräckelse komma ifrå mig;
35 тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
Att jag må tala, och icke mer torf frukta för honom; ty jag vet mig oskyldig.
