Йов 9
1 А Йов відповів та й сказав:
А Јов одговори и рече:
2 Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
Заиста, знам да је тако; јер како би могао човек бити прав пред Богом?
3 Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
Ако би се хтео прети с Њим, не би Му могао одговорити од хиљаде на једну.
4 Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
Мудар је срцем и јак снагом; ко се је опро Њему и био срећан?
5 Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
Он премешта горе, да нико и не опази; превраћа их у гневу свом;
6 Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
Он креће земљу с места њеног да јој се ступови дрмају;
7 Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
Он кад запрети сунцу, не излази; Он запечаћава звезде;
8 Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
Он разапиње небо сам, и гази по валима морским;
9 Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
Он је начинио звезде кола и штапе и влашиће и друге југу у дну;
10 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
Он чини ствари велике и неиспитиве и дивне, којима нема броја.
11 Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
Гле, иде мимо мене, а ја не видим; прође, а ја га не опазим.
12 Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
Гле, кад ухвати, ко ће Га нагнати да врати? Ко ће Му казати: Шта радиш?
13 Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
Бог не устеже гнева свог, падају пода Њ охоли помоћници.
14 що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
А како би Му ја одговарао и бирао речи против Њега?
15 я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
Да сам и прав, нећу Му се одговорити, ваља да се молим судији свом.
16 Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
Да Га зовем и да ми се одзове, још не могу веровати да је чуо глас мој.
17 Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
Јер ме је вихором сатро и задао ми много рана низашта.
18 Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
Не да ми да одахнем, него ме сити горчинама.
19 Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
Ако је на силу, гле, Он је најсилнији; ако на суд, ко ће ми сведочити?
20 Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
Да се правдам, моја ће ме уста осудити; да сам добар, показаће да сам неваљао.
21 Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
Ако сам добар, нећу знати за то; омрзао ми је живот мој.
22 Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
Свеједно је; зато рекох: и доброг и безбожног Он потире.
23 Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
Кад би још убио бич наједанпут! Али се смеје искушавању правих.
24 У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
Земља се даје у руке безбожнику; лице судија њених заклања; ако не Он, да ко?
25 А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
Али дани моји бише бржи од гласника; побегоше, не видеше добра.
26 промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
Прођоше као брзе лађе, као орао кад лети за храну.
27 Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
Ако кажем: Заборавићу тужњаву своју, оставићу гнев свој и окрепићу се;
28 то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
Страх ме је од свих мука мојих, знам да ме нећеш оправдати.
29 Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
Бићу крив; зашто бих се мучио узалуд?
30 Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
Да се измијем водом снежницом, и да очистим сапуном руке своје,
31 то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
Тада ћеш ме замочити у јаму да се гаде на ме моје хаљине.
32 Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
Јер није човек као ја да Му одговарам, да идем с Њим на суд;
33 поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
Нити има међу нама кмета да би ставио руку своју међу нас двојицу.
34 Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
Нека одмакне од мене прут свој, и страх Његов нека ме не страши;
35 тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
Тада ћу говорити, и нећу Га се бојати; јер овако не знам за себе.
