Йов 9
1 А Йов відповів та й сказав:
Då tok Job til ords og sagde:
2 Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
«Eg veit for visst at det er so; kva rett fær mannen imot Gud?
3 Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
Um han med honom vilde trætta, han kann’kje svara eitt til tusund.
4 Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
Vis som han er og sterk i velde - kven kann vel strafflaust tråssa honom,
5 Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
som fjelli flyt, dei veit’kje av det, og velter deim upp i harm,
6 Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
som ruggar jordi frå sin plass, so pilarne hennar skjelv,
7 Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
som soli byd so ho ei skin, og set eit segl for stjernorne,
8 Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
som eine spanar himmeln ut og fram på havsens toppar skrid,
9 Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
hev skapt Karlsvogni og Orion, Sjustjerna og Sørkamri med?
10 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
Som storverk gjer, me ei kann fata, og underverk forutan tal?
11 Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
Han framum gjeng, eg ser han ikkje; um burt han glid, eg går han ikkje.
12 Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
Når han tek fat, kven stoggar honom? Kven honom spør: «Kva gjer du der?»
13 Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
Gud stoggar ikkje vreiden sin; for han seg bøygde Rahabs-fylgjet.
14 що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
Kor kann vel eg då svara han? Kor skal for han eg ordi leggja?
15 я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
Um eg hev rett, eg kann’kje svara, men lyt min domar be um nåde.
16 Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
Og um han svara når eg ropa, eg trudde ei mi røyst han høyrde.
17 Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
Han som i stormver reiv meg burt og auka grunnlaust såri mine,
18 Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
han let meg ikkje anda fritt, men metta meg med beiske ting.
19 Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
Når magt det gjeld, då er han der; men gjeld det rett: kven stemnar honom?
20 Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
Um eg hev rett, min munn meg dømer; er skuldlaus, han meg domfeller.
21 Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
Skuldlaus eg er! eg skyner ei meg sjølv, vanvyrder livet mitt.
22 Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
Det er det same, no eg segjer: Han tyner skuldig og uskuldig.
23 Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
Når svipa brått gjev ulivssår, med lått han ser den gode lida.
24 У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
Han jordi gav i nidings hand; på domarar han syni kverver. Er det’kje han, kven er det då?
25 А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
Mitt liv fer snøggare enn lauparen, dei kverv, men lukka såg det aldri;
26 промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
Det glid som båtar utav sev, lik ørn som ned på fengdi slær.
27 Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
Når eg mi plåga gløyma vil og jamna panna mi og smila,
28 то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
då gruvar eg for pina mi; eg veit du ei frikjenner meg.
29 Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
For når eg lyt straffskuldig vera, kvifor skal eg då fåfengt stræva?
30 Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
Um eg i snø meg vilde tvætta og reinsa henderne med lut.
31 то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
Du ned i grefti straks meg dukka, so mine klæde ved meg stygdest.
32 Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
Han ikkje er ein mann som eg, kann ei med meg til retten gå;
33 поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
d’er ingen skilsmann millom oss som handi si kann på oss leggja.
34 Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
Når berre han tok riset frå meg og ikkje skræmde meg med rædsla,
35 тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
eg skulde tala utan otte; sjølv dømer eg meg annarleis.
