Йов 9
1 А Йов відповів та й сказав:
Giobbe rispose dicendo:
2 Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
In verità io so che è così: e come può un uomo aver ragione innanzi a Dio?
3 Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
Se uno volesse disputare con lui, non gli risponderebbe una volta su mille.
4 Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
Saggio di mente, potente per la forza, chi s'è opposto a lui ed è rimasto salvo?
5 Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
Sposta le montagne e non lo sanno, egli nella sua ira le sconvolge.
6 Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
Scuote la terra dal suo posto e le sue colonne tremano.
7 Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
Comanda al sole ed esso non sorge e alle stelle pone il suo sigillo.
8 Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
Egli da solo stende i cieli e cammina sulle onde del mare.
9 Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
Crea l'Orsa e l'Orione, le Pleiadi e i penetrali del cielo australe.
10 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
Fa cose tanto grandi da non potersi indagare, meraviglie da non potersi contare.
11 Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
Ecco, mi passa vicino e non lo vedo, se ne va e di lui non m'accorgo.
12 Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
Se rapisce qualcosa, chi lo può impedire? Chi gli può dire: «Che fai?».
13 Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
Dio non ritira la sua collera: sotto di lui sono fiaccati i sostenitori di Raab.
14 що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
Tanto meno io potrei rispondergli, trovare parole da dirgli!
15 я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
Se avessi anche ragione, non risponderei, al mio giudice dovrei domandare pietà.
16 Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
Se io lo invocassi e mi rispondesse, non crederei che voglia ascoltare la mia voce.
17 Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
Egli con una tempesta mi schiaccia, moltiplica le mie piaghe senza ragione,
18 Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
non mi lascia riprendere il fiato, anzi mi sazia di amarezze.
19 Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
Se si tratta di forza, è lui che dà il vigore; se di giustizia, chi potrà citarlo?
20 Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
Se avessi ragione, il mio parlare mi condannerebbe; se fossi innocente, egli proverebbe che io sono reo.
21 Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
Sono innocente? Non lo so neppure io, detesto la mia vita!
22 Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
Per questo io dico: «E' la stessa cosa»: egli fa perire l'innocente e il reo!
23 Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
Se un flagello uccide all'improvviso, della sciagura degli innocenti egli ride.
24 У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
La terra è lasciata in balìa del malfattore: egli vela il volto dei suoi giudici; se non lui, chi dunque sarà?
25 А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
I miei giorni passano più veloci d'un corriere, fuggono senza godere alcun bene,
26 промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
volano come barche di giunchi, come aquila che piomba sulla preda.
27 Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
Se dico: «Voglio dimenticare il mio gemito, cambiare il mio volto ed essere lieto»,
28 то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
mi spavento per tutti i miei dolori; so bene che non mi dichiarerai innocente.
29 Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
Se sono colpevole, perché affaticarmi invano?
30 Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
Anche se mi lavassi con la neve e pulissi con la soda le mie mani,
31 то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
allora tu mi tufferesti in un pantano e in orrore mi avrebbero le mie vesti.
32 Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
Poiché non è uomo come me, che io possa rispondergli: «Presentiamoci alla pari in giudizio».
33 поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
Non c'è fra noi due un arbitro che ponga la mano su noi due.
34 Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
Allontani da me la sua verga sì che non mi spaventi il suo terrore:
35 тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
allora io potrò parlare senza temerlo, perché così non sono in me stesso.
