Йов 9
1 А Йов відповів та й сказав:
ὑπολαβὼν δὲ Ιωβ λέγει
2 Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
ἐπ’ ἀληθείας οἶδα ὅτι οὕτως ἐστίν πῶς γὰρ ἔσται δίκαιος βροτὸς παρὰ κυρίῳ
3 Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
ἐὰν γὰρ βούληται κριθῆναι αὐτῷ οὐ μὴ ὑπακούσῃ αὐτῷ ἵνα μὴ ἀντείπῃ πρὸς ἕνα λόγον αὐτοῦ ἐκ χιλίων
4 Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
σοφὸς γάρ ἐστιν διανοίᾳ κραταιός τε καὶ μέγας τίς σκληρὸς γενόμενος ἐναντίον αὐτοῦ ὑπέμεινεν
5 Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
ὁ παλαιῶν ὄρη καὶ οὐκ οἴδασιν ὁ καταστρέφων αὐτὰ ὀργῇ
6 Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
ὁ σείων τὴν ὑπ’ οὐρανὸν ἐκ θεμελίων οἱ δὲ στῦλοι αὐτῆς σαλεύονται
7 Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
ὁ λέγων τῷ ἡλίῳ καὶ οὐκ ἀνατέλλει κατὰ δὲ ἄστρων κατασφραγίζει
8 Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
ὁ τανύσας τὸν οὐρανὸν μόνος καὶ περιπατῶν ὡς ἐπ’ ἐδάφους ἐπὶ θαλάσσης
9 Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
ὁ ποιῶν Πλειάδα καὶ ἕσπερον καὶ ἀρκτοῦρον καὶ ταμίεια νότου
10 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
ὁ ποιῶν μεγάλα καὶ ἀνεξιχνίαστα ἔνδοξά τε καὶ ἐξαίσια ὧν οὐκ ἔστιν ἀριθμός
11 Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
ἐὰν ὑπερβῇ με οὐ μὴ ἴδω καὶ ἐὰν παρέλθῃ με οὐδ’ ὧς ἔγνων
12 Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
ἐὰν ἀπαλλάξῃ τίς ἀποστρέψει ἢ τίς ἐρεῖ αὐτῷ τί ἐποίησας
13 Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
αὐτὸς γὰρ ἀπέστραπται ὀργήν ὑπ’ αὐτοῦ ἐκάμφθησαν κήτη τὰ ὑπ’ οὐρανόν
14 що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
ἐὰν δέ μου ὑπακούσηται ἦ διακρινεῖ τὰ ῥήματά μου
15 я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
ἐάν τε γὰρ ὦ δίκαιος οὐκ εἰσακούσεταί μου τοῦ κρίματος αὐτοῦ δεηθήσομαι
16 Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
ἐάν τε καλέσω καὶ ὑπακούσῃ οὐ πιστεύω ὅτι εἰσακήκοέν μου
17 Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
μὴ γνόφῳ με ἐκτρίψῃ πολλὰ δέ μου τὰ συντρίμματα πεποίηκεν διὰ κενῆς
18 Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
οὐκ ἐᾷ γάρ με ἀναπνεῦσαι ἐνέπλησεν δέ με πικρίας
19 Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
ὅτι μὲν γὰρ ἰσχύι κρατεῖ τίς οὖν κρίματι αὐτοῦ ἀντιστήσεται
20 Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
ἐὰν γὰρ ὦ δίκαιος τὸ στόμα μου ἀσεβήσει ἐάν τε ὦ ἄμεμπτος σκολιὸς ἀποβήσομαι
21 Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
εἴτε γὰρ ἠσέβησα οὐκ οἶδα τῇ ψυχῇ πλὴν ὅτι ἀφαιρεῖταί μου ἡ ζωή
22 Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
διὸ εἶπον μέγαν καὶ δυνάστην ἀπολλύει ὀργή
23 Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
ὅτι φαῦλοι ἐν θανάτῳ ἐξαισίῳ ἀλλὰ δίκαιοι καταγελῶνται
24 У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
παραδέδονται γὰρ εἰς χεῖρας ἀσεβοῦς πρόσωπα κριτῶν αὐτῆς συγκαλύπτει εἰ δὲ μὴ αὐτός τίς ἐστιν
25 А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
ὁ δὲ βίος μού ἐστιν ἐλαφρότερος δρομέως ἀπέδρασαν καὶ οὐκ εἴδοσαν
26 промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
ἦ καὶ ἔστιν ναυσὶν ἴχνος ὁδοῦ ἢ ἀετοῦ πετομένου ζητοῦντος βοράν
27 Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
ἐάν τε γὰρ εἴπω ἐπιλήσομαι λαλῶν συγκύψας τῷ προσώπῳ στενάξω
28 то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
σείομαι πᾶσιν τοῖς μέλεσιν οἶδα γὰρ ὅτι οὐκ ἀθῷόν με ἐάσεις
29 Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
ἐπειδὴ δέ εἰμι ἀσεβής διὰ τί οὐκ ἀπέθανον
30 Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
ἐὰν γὰρ ἀπολούσωμαι χιόνι καὶ ἀποκαθάρωμαι χερσὶν καθαραῖς
31 то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
ἱκανῶς ἐν ῥύπῳ με ἔβαψας ἐβδελύξατο δέ με ἡ στολή
32 Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
οὐ γὰρ εἶ ἄνθρωπος κατ’ ἐμέ ᾧ ἀντικρινοῦμαι ἵνα ἔλθωμεν ὁμοθυμαδὸν εἰς κρίσιν
33 поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
εἴθε ἦν ὁ μεσίτης ἡμῶν καὶ ἐλέγχων καὶ διακούων ἀνὰ μέσον ἀμφοτέρων
34 Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
ἀπαλλαξάτω ἀπ’ ἐμοῦ τὴν ῥάβδον ὁ δὲ φόβος αὐτοῦ μή με στροβείτω
35 тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
καὶ οὐ μὴ φοβηθῶ ἀλλὰ λαλήσω οὐ γὰρ οὕτω συνεπίσταμαι
